Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 151)
Здавалося, час уповільнюється і змінюється. Темна сила короля була спрямована на нас. До цієї галявини, на якій, невидима й нечутна, я була лише клаптиком душі, віднесеним темним вітром.
Король Гайберну постав просто перед ними.
Сила Нести зросла… А тоді нараз кудись поділася. Вона завмерла.
Кассіан теж не рухався. Не насмілювався.
Бо король Гайберну тримав просто себе нашого батька, приставивши до його горла меч.
Тому він і дивився в бік моря. Знав, що Неста вб’є його, коли він з’явиться. І це був єдиний спосіб її стримати — виставити людський щит. Людину, щодо якої Неста двічі подумає, дати їй загинути чи залишити живою.
Наш батько, весь закривавлений, був дуже худий, геть не такий, яким я бачила його востаннє.
— Несто, — прошепотів він, побачивши вуха і грацію фейрі, силу, яку випромінювали її очі.
Король усміхнувся.
— Який дбайливий батько. Привів цілу армію, щоб урятувати своїх донечок.
Неста мовчала. Кассіан уважно роззирнувся навкруги, шукаючи якихось способів дістати перевагу.
Однак Котел не відповів. Не мав ані голосу, ані свідомості, лише якусь первісну жагу відібрати те, що в нього забрали.
Король Гайберну схилив голову й поглянув на засмагле бородате обличчя нашого батька.
— Так багато змінилося відтоді, як ти востаннє був удома. Три твої доньки тепер фейрі. Одна з них цілком вдало вийшла заміж.
Але батько дивився лише на мою сестру, ігноруючи потвору за своєю спиною.
— Я любив тебе, — звернувся він до неї, — від першої миті, коли взяв на руки. І насправді… Вибач, Несто… моя Несто… Вибач мене за все.
— Будь ласка, — звернулася до короля низьким і хрипким голосом Неста. — Прошу, не вбивай.
— Що ти даси мені навзамін, Несто Арчерон?
Неста подивилася на батька. Він похитав головою. Кассіан поворухнув долонею, піднісши меч, щоб мати якнайкращий кут для удару.
— Чи ти віддаси мені те, що забрала?
— Так.
— Навіть якщо я муситиму це з тебе видерти?
— Зась тобі торкатися своїми брудними лаписьками моєї доньки! — гарикнув батько.
Я почула хрускіт, перш ніж зрозуміла, що коїться. Перш ніж побачила похилену голову батька. Світло, що згасало в його очах.
Неста не видала жодного звуку. Не зреагувала жодним чином, коли король Гайберну скрутив нашому батьку шию.
Я закричала. Закричала й запручалася, намагаючись звільнитися з обіймів Котла. Благала його зупинити це жахіття. Повернути батьку життя, покласти всьому цьому край.
Неста поглянула на розпростерте на землі тіло. І так, як і сказав король… її сила враз згасла. Однак не сила Кассіана.
Засліпливі червоні стріли полетіли в бік короля. Навколо Нести з’явився щит, а іллірієць кинувся вперед.
Кассіан бився з королем, який посміхався, неначе його тішила ця бійка. Така собі розвага. А я вдивлялася в обличчя батька, який лежав на землі. У його розплющені незрячі очі.
Тут зійшлися сила мечів і магія. Кассіан відштовхнув короля від тіла нашого батька. Ненадовго. Лише так, щоб дати Несті втекти.
Дати час мені, щоб я встигла закінчити те, у що втягнула батька і сестер. На жаль, Котел досі тримав мене в залізних обіймах. Я ж намагалася повернутися на узгір’я, де Амрен мене зрадила, використавши у якихось своїх цілях, що були мені не відомі.
Неста опустилася на коліна біля тіла батька. На її обличчі не було жодних емоцій. Вона поглянула в його розплющені очі. Акуратно їх закрила. Її руки були тверді мов камінь.
Кассіан відтісняв короля глибше в ліс. Було чутно лише його войовничі згуки.
Неста нахилилася, щоб поцілувати закривавлену скроню батька. А коли підвела голову… Котел затремтів і заклекотав. Адже очі Нести, поверхня її шкіри випромінювали первозданну силу.
Вона повернула голову в бік короля й Кассіана, які затято билися. І саме тієї миті до нас долинув короткий скрик іллірійця, тепер уже не войовничого запалу, а зболений. Сила навкруг Нести збурилася й завирувала. Вона підвелася із землі.
Кассіан ще раз болісно скрикнув. Я поглянула на нього, відвівши погляд від батька. Він лежав на землі за двадцять кроків від мене. Його крила були вщент потрощені. З них юшила кров. Зі стегна стирчала кістка. Сифони були темні. Порожні. Він майже вичерпав їх, перш ніж це сталося. Уже тоді, під час битви, він ущент виснажився. Однак прийшов — заради неї. Заради нас.
Кассіан тяжко дихав, з носа текла кров. Руки не тримали його, підгиналися, коли він намагався підвестися.
Король стояв над ним, простягнувши руку з мечем. Кассіан знову скрикнув від болю, і його тіло вигнулося. Десь усередині хруснула кістка.
— Зупинися! — гукнула до нього Неста. — Не смій!
Король озирнувся на неї. Вона наближалася.
Кассіан безгучно шепотів їй, щоб вона тікала. З рота в нього цебеніла кров і стікала на мох.
Неста поглянула на його розпростерте тіло, побачила біль в очах і схилила голову. Цей порух напевно не був ані людським, ані порухом фейрі. Достоту звіриний. Хижацький. А коли вона озирнулася на короля…
— Я тебе вб’ю, — промовила вона тихо.
— Справді? — спитав король, вигнувши брову. — А я уявляю собі значно цікавіші речі, що їх можна зробити з тобою.
О ні! Я вже не могла на це дивитися. Стояти отак бездіяльно поруч, коли на очах катували моїх близьких.
Котел підповз ближче до Нести, як собака до ноги. Сестра стиснула руки в кулаки.
Король пирхнув і опустив ногу на крило Кассіана, що було ближче до нього. Хруснула ще якась кістка в ньому. Кассіан заволав від болю.
Я знову заборсалася в обіймах Котла. Шарпалася скільки було сили, намагаючись звільнитися.
Неста вибухнула. Уся ця сила, усе одразу…
Король устиг відскочити.
Сила моєї сестри спопелила дерева в нього за спиною. Покотилася полем битви широкою смугою і влучила в ряди гайбернійців. Сотні їх загинуло, перш ніж вони збагнули, звідки накотилася на них та сила.
Король стояв за тридцять кроків від Нести і сміявся, оглядаючись на обгорілі колоди позаду себе.
— Чудово, — сказав він. — Не дуже навчена, надто запальна, але прекрасна у своєму пориві.
Пальці Нести знову стиснулися — вона хотіла набратися нової сили. Однак цей потужний удар її виснажив. Засліпливий вогонь в очах погаснув, вони знову стали сіро-блакитними.
— Тікай, — ледь прошепотів Кассіан. — Тікай.
— Це мені знайомо, — вів далі король. — То цей чи той другий поганець повз до тебе того дня?
Кассіан, зі зламаним крилом, тягнучи за собою потрощену ногу й залишаючи на траві кривавий слід, справді повз до Нести.
Неста підбігла до нього і стала навколішки, нахилившись над ним. Не для того, щоб утішати його. А для того, щоб підняти його іллірійський меч.
Кассіан хотів її зупинити, коли вона підвелася. Неста піднесла меч над королем і на мить завмерла. Король засміявся й підніс свій меч.
— Ну то що? Я не проти побачити, чого навчили тебе іллірійці.
Він опинився біля Нести швидше, ніж вона встигла піднести меч вище.
Але вона встигла відскочила й відбити вістря короля важким мечем Кассіана. Очі від такого напруження вона широко розплющила.
Король знову зробив випад, а Неста знов ухилилася й відступила за дерева.
Вона відводила його далі від Кассіана. Змогла відтіснити короля ще на кілька кроків. А тоді йому набридла ця гра, він знудився. Двома помахами він роззброїв її. І вдарив Несту по обличчю так сильно, що вона впала на землю.