Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 152)

Кассіан вигукнув її ім’я, знову намагаючись до неї підповзти. Король сховав меч і став над нею, коли вона зробила спробу підвестися із землі.

— Ну то як? Що іще ти можеш продемонструвати?

Неста обернулася й простягнула руку. Палахкотлива біла магія вихопилася з її долоні і вразила його просто в груди.

Такий був її план. Щоб він наблизився. Щоб утратив пильність.

Її сила відкинула його досить далеко. Злетівши над землею, він кружляв між деревами, ламаючи їх. Одне за одним, одне за одним. Здавалося, Котел заспокоївся. Усе, що залишилося…

Усе, що залишилося від її сили…

Неста звелася на ноги і, похитуючись, рушила до галявини. З розбитої губи текла кров. Неста впала на коліна біля Кассіана.

— Підводься, — заридала вона, сіпнувши його за руку. — Вставай.

Він спробував встати, але не зміг.

— Ти заважкий. — Неста намагалася його підняти, але її пальці ковзали по чорному закривавленому обладунку. — Не можу… Він іде…

— Тікай, — застогнав Кассіан.

Її сила вже не могла відігнати короля подалі. Він спроквола прямував до них, обтрушуючи скалки й листя. Знав, що моя сестра тепер нікуди від нього не подінеться. Він відчував смак майбутньої різні.

Неста зціпила зуби, намагаючись учергове підвести Кассіана. З його горла вихопився здушений вигук болю.

— Тікай! — благав він.

— Не можу, — прошепотіла вона. — Я не можу.

Ті самі слова, що він недавно чув від Різа.

Кассіан стогнав від болю, але підвів закривавлені долоні, щоб обхопити її обличчя.

— Я не жалкую у своєму житті ні про що, окрім того… — його голос тремтів, — що ми не мали часу. Що в мене не було більше часу для тебе, Несто.

Вона не заважала йому, коли він нахилився й поцілував її — ніжно. Так ніжно, як міг.

Витерши сльозу, що покотилася по її щоці, Кассіан м’яко сказав:

— Я знайду тебе знов у наступному світі… у наступному житті. І тоді ми матимемо час. Обіцяю.

Король Гайберну вступив на галявину. Його пальці випромінювали темну силу. Навіть Котел, здавалося, здивовано прислухався. Здивовано або ж… керований якимось іншим відчуттям. Неста поглянула на короля, руки якого несли смерть, потім на Кассіана, а тоді прикрила іллірійця власним тілом.

Кассіан затихнув. А потім обійняв Несту.

Разом. Вони підуть разом.

«Я укладу з тобою угоду, — сказала я Котлу. — Віддам тобі свою душу. Але врятуй їх».

— Романтично, — сказав король, відчувши мої слова, звернені до Котла. — Але не надто практично.

Неста не поворухнулася, затуляючи тіло Кассіана.

Король підніс руку. У його долоні вирувала магія, неначе темна галактика.

Я знала, що обидва згинуть тієї миті, коли ця сила торкнеться їх.

«Усе, — благала я Котел. — Я віддам тобі все».

Рука короля стала опускатися. Потім завмерла. Він почав задихатися.

Якоїсь миті я подумала, що Котел дослухався до моїх благань. Однак коли горло короля пробило чорне вістря й бризнула кров, я зрозуміла, що його почув хтось інший.

Із-за спини короля вийшла Елейн. Це вона обома руками встромила Того, що говорить правду аж по руків’я йому в потилицю, а тоді гарикнула йому у вухо:

— Зась тобі чіпати мою сестру!

Розділ 75

Котел аж муркотів у присутності Елейн, коли король Гайберну впав на коліна, схопившись за ніж, що стирчав з горла. Елейн відступила на крок.

Задихаючись і харкаючи кров’ю, король витріщився на Несту. Та зірвалася на рівні. Однак підбігла не до Елейн, а до короля. Вона схопилася за обсидіанове руків’я Того, що говорить правду і повільно, немовби тішачись кожним зусиллям, якого докладала, стала обертати вістря. Крутити не навколо власної осі, а навкруг шиї.

Елейн підбігла до Кассіана. Воїн похмуро посміхався й тяжко дихав, спостерігаючи, як Неста обертає вістря на шиї короля. Як ріже тіло, кістки й сухожилля.

Вона опустила очі вниз на ворога й кілька секунд дивилася на відчайдушні і геть марні спроби короля виштовхнути кинджал з шиї, схопити його за вістря.

В очах Нести… був той самий погляд, той самий блиск, як тоді в Гайберні. Коли простягнула в його бік палець, обіцяючи йому смерть. Вона тихенько посміхнулася, бо, напевно, і сама згадала ту мить.

По тому вона пхнула вістря, як робітник, який рухає держално величезного млинового каменя.

Очі короля розплющилися ще ширше — і голова впала з його плечей.

— Несто, — застогнав Кассіан, простягаючи до неї руку.

Кров короля струменіла її шкірою, обличчям. Однак Неста, здавалася, цим не переймалася. Вона нахилилася, схопила відсічену голову короля й піднесла. Піднесла вгору й поглянула просто в мертві очі й розтулений рот. Вона не посміхалася. Лише дивилася. Дика. Непохитна. Брутальна.

— Несто, — прошепотіла Елейн.

Неста закліпала, немовби лише зараз зрозумівши, чию голову тримає. Що вони вчинили разом з Елейн.

Голова короля випала з її закривавлених рук.

Котел, здавалося, також зрозумів значення того, що відбувалося, коли голова покотилася по землі, вкритій мохом. Що Елейн… захищала цю злодійку, яка вкрала в нього силу. Елейн, якій він подарував особливі дарунки, яку вважав такою чудовою, що хотів іще дарувати… Він не скривдив би Елейн, навіть намагаючись повернути те, що в нього вкрали.

Він відступив, коли погляд Елейн упав на тіло нашого батька, що лежало на галявині неподалік. Тієї миті, коли з її рота вихопився крик.

Ні!

Я метнулася до них, але Котел був прудкіший. І надто сильний. Він знову кинув мене назад — через поле бою.

Ніхто не знав, що король мертвий. І наші армії…

Різ і решта Лордів були цілковито під владою своїх внутрішніх демонів. Там, де вони билися, падали шереги ворожих солдатів — розірваних і випотрошених або роздертих навпіл. І Геліон…. Лорд Двору Дня був закривавлений, його золоте хутро обгоріло й подерлося, — і він досі бився з командувачем гайбернійців. А той здавався недоторканним. Обличчя його було незворушне. Немовби він знав, що може сьогодні подолати Геліона, Вищого Лорда Двору Дня.

Ми полетіли назад понад полем. До Бріаксіса — він досі бився. Утримував поле для людей Ґрайсена. Чорна хмара, яка перегородила їм дорогу, захищала їх. Бріаксіс — справжній страх, що захищає смертних.

Ми проминули Дрейкона й темноволосу жінку зі шкірою кольору меду. Обоє билися з… Джуріаном. Вони чубилися з Джуріаном. Дрейкон мав сквитатися, так само як Міріам.

Ми промчали біля них так швидко, що я не чула їхніх голосів. Чи то Джуріан справді з ними бився, чи лише відбивав удари, намагаючись усе пояснити.

Мор долучилася до них. Закривавлена, вона, накульгуючи, кричала на них — це була найменша з наших проблем. Тому що наші армії…

Гайбернійці дістали приголомшливу перевагу. Без короля, без Котла вони все одно це зробили б. Запал короля вселив у них віру в те, що з ними вчинили несправедливо й забули про них. Проте вони досі билися. Ніщо не могло їх задовольнити, — тільки захоплення земель, на що, вірили вони, мають повне право, бо, як були в тому переконані, заслуговували на багатства, що їм дістануться.

Їх було багато. Дуже багато. А ми — вже геть виснажені.

Котел сховався в себе.

Я почула рик болю — рик, який розпізнала навіть попри змінений потворний вигляд.

Різ. Різ.

Він втрачав сили, потребував допомоги.

Котел сховався в себе, і знову я стояла на вершині цієї скелі. Знову опинилася з Амрен. Вона давала мені ляпаси, вигукуючи моє ім’я.

— Дурне дівчисько! — кричала вона. — Бийся з ним!