Сара Маас – Двір крил і руїн (страница 129)

Але Різ просто пригорнув мене й міцно притулив до грудей. Його запах і тепло, міць його тіла… Я знову заридала.

Я не знала, хто ще був у наметі. Хто вижив у битві.

Усі вийшли, коли мій друг пригортав мене до себе, м’яко заколисуючи, а я плакала й плакала.

Різ розповів мені про все, лише коли мої сльози висохли. Коли змив чорну кров суріеля з мого обличчя й рук. Я тієї ж миті вибігла з намету й помчала через місиво, оминаючи виснажених воїнів. Різ був за крок від мене, але нічого не сказав, коли я відкинула полу іншого намету й роззирнулася на тих, хто в нім перебував.

Мор і Азріель стояли біля ліжка, спостерігаючи за кожним рухом цілительки поряд із Кассіаном. Вона простягнула над ним свої сяйливі руки.

Тоді я зрозуміла тишу, про яку він колись згадував. Саме вона заповнила мене, коли я дивилася на його брудне, спотворене болем обличчя. Кассіан був непритомний і дихав тяжко, з хрипом.

Тоді я побачила жахливу рану. Його тіло було розтяте від низу живота аж до груднини. Зараз кров уже тільки сльозилася.

Я похитнулася, але Різ підтримав мене під лікті.

Цілителька навіть не звернула на мене уваги. Її брови були зосереджено насуплені, а руки палали білим світлом. Під ними — дуже повільно — краї рани з’єднувалися.

Якщо це зараз мало такий страшний вигляд…

— Як? — хрипко промовила я.

Досі Різ сказав мені тільки три речі. Ми виграли цю битву… з надзусиллям. Тарквена залишили вирішувати, що робити з ворожими солдатами, що вижили. Кассіан був тяжко поранений.

— Де ти була? — процідила Мор.

Вона була мокра, закривавлена й брудна. Так само, як і Азріель. На щастя, попри дрібні подряпини вони не мали серйозних ушкоджень.

Я похитала головою. Дозволила Різові, який досі тримав мене, прослизнути в мій розум. Я показала йому все — пояснила пригоди з Аянтою, суріелем і Ткалею. Показала те, про що дізналася. Очі Різа на мить стали відчуженими, і я зрозуміла, що наближається Амрен із Книгою. Щоб допомогти Несті вистежити Котел — принаймні спробувати це зробити. Він зможе все пояснити Мор.

Різ дізнався, що я зникла, уже після битви. Він не знав, що Мор долучилася до бою. А також що мене немає ніде. Він саме дістався намету Елейн, коли Геліон надіслав йому повідомлення, що знайшов мене. Не знаю, яким даром він скористався, що зміг це зробити. Додав також, що доправить мене в табір.

Загальні фрази, небагато подробиць.

— Він… що…

Я не змогла закінчити думку. Слова застрягли в мене у горлі й вимовити їх здавалося так само неможливо, як доторкнутися до зірок.

— Ні, — відповіла цілителька, не підводячи на мене погляду. — Але видужуватиме протягом кількох днів, і йому буде боляче.

Краї рани загоїлися — тепер вона зшивала їх.

Мені стало зле, коли я побачила дике м’ясо.

— Як? — спитала я знов.

— Він не хотів на нас зачекати, — глухо відповіла Мор. — Рухався вперед, воліючи відтворити шикування рядів. Став на ґерць з одним із командувачів. Не захотів відступати. Перш ніж до нього дістався Азріель, він уже впав.

Обличчя Азріеля було незворушне, наче вирізьблене з каменю, а погляд карих очей опустився на рану, що на очах загоювалася.

— І все ж таки: де ти була? — знову поцікавилася Мор.

— Якщо ви хочете посваритися, вийдіть назовні, — покартала нас цілителька. — Не тривожте мені пацієнта.

Жодна з нас не ворухнулася.

Різ провів рукою по моїй руці.

— Звісно, ти маєш право йти куди й коли хочеш. Гадаю, Мор має на увазі, що в майбутньому… постарайся залишати нам повідомлення.

Слова Різа були сказані легко, але в його очах була паніка. Не така, як у спраглого контролю Темліна, а справжній страх, спричинений тим, що він не знав, де я, чи не потребую допомоги. Подібно до того як я хотіла знати, де він і чи не треба йому чимось зарадити, чи не згинув, коли нас оточили вороги.

— Вибач, — сказала я. Йому й решті.

Мор навіть не поглянула на мене.

— Тобі нема за що вибачатися, — відповів Різ, взявши мене за підборіддя. — Ти здобула для нас надзвичайно цінну інформацію. Однак…

Його великий палець торкнувся моєї вилиці.

— Нам просто пощастило, — прошепотів він, — завдяки тому, що були на крок попереду, не потрапити до них у кігті. Навіть якщо сьогодні… ми не мали щастя на полі бою. Однак цинік у мені розмірковує, коли щастя нас покине. І мені зовсім не хочеться, щоб ти стала тому причиною.

Усі вважали мене молодою й недолугою.

«Ні, — сказав мені Різ через наш зв’язок, і я зрозуміла, що опустила ментальну стіну. — Повір, якби ти знала, що роблять Кассіан і Мор, ти знала б, чому ні. Просто наступного разу залиш повідомлення. Або дай мені знати».

«Ти дозволив би мені піти, якби я сказала?»

«Я не можу дозволити чи не дозволити тобі щось. — Різ підвів мою голову; Мор і Азріель відвели очі. — Ти вільна і приймаєш власні, суверенні рішення. Ми суджені — ти належиш мені, а я — тобі. Це не означає, що ми дозволяємо щось одне одному, адже жоден із нас не контролює другого. Однак… мабуть, я наполягав би, щоб тебе супроводжували. Більше для власного спокою. Щоб мати певність, що тобі ніщо не загрожує».

«Ти був трохи зайнятий».

Обличчям Різа промайнула усмішка.

«Якби ти наполягала на візиті до Підгір’я, я міг би зробити невеличку перерву в битві».

Я думала, що Різ дорікатиме мені, питатиме, чому не дочекалася кінця бою, але… він тільки схилив голову набік.

— Цікаво, чи Ткаля тепер тобі пробачила? — сказав він.

Навіть цілителька зреагувала на це ім’я — здригнулася. Спину мені аж морозом обсипало.

— А мені нецікаво.

Різ хрипко засміявся:

— Ну то й не питатимемо.

Утім радість зникла, коли він знову поглянув на Кассіана. Однак стараннями цілительки краї рани стяглися.

«Ти не винна в смерті суріеля».

Я зітхнула, коли повіки Кассіана здригнулися.

«Знаю».

Я вже додала його смерть до довгого переліку речей, за які король Гайберну мені заплатить.

Ми довго стояли мовчки. Я навіть не поцікавилася, де Неста. Мор ледве помічала мою присутність. Але Різ… Він присів на край ліжка, коли Кассіан розплющив очі й застогнав від болю.

— Отак це закінчується, — повчала його цілителька, збираючи своє приладдя, — коли лізеш на чийсь меч.

Вона зморщила чоло, поглянула на пораненого і мовила:

— Відпочивай сьогодні й завтра. Я не наполягаю на післязавтра, але не наражайся найближчим часом на жодні мечі.

Кассіан тільки закліпав, дивлячись на неї ошелешеним поглядом, коли вона вклонилася Різові й мені і пішла.

— Погано? — спитав він хрипко.

— Як погано було тобі, — м’яко спитав Різ, — чи як погано нам накрутили вуха?

Кассіан сонно закліпав. Повільно, немовби досі був під впливом знеболювального.

— Відповідь на друге запитання така: ми дали раду, — відповів Різ.

Мор і Азріель інстинктивно відступили на крок чи два, почувши залізні нотки в його голосі.

— Кейр зазнав тяжких втрат, але… ми виграли. Ледве. Відповідь на перше.