Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 95)
Але потім Гант промовив хрипким голосом:
— Треба зосередитися на Сабіні.
Почувши це ім’я, Брайс відчула, що її наче облили крижаною водою.
Так. Правильно. Звісно. Тому що замутити романчик з Умброю Мортісом не видавалося можливим. Причин на це було вдосталь, починаючи з його туги за втраченим коханням і закінчуючи тим фактом, що він був власністю клятого Губернатора. І ще зважаючи на мільйон інших перешкод.
Брайс досі не могла підвести на нього погляд, коли Гант спитав:
— Є ідеї, як нам дістати більше інформації про Сабіну? Хоча б одним оком подивитися на те, чим вона зараз займається?
Брайс треба було зайняти руки та щось зробити зі своїм розпашілим тілом, тож вона роздрукувала документи, надіслані Джесібою, підписала їх і проставила дати.
— Ми не можемо викликати Сабіну для офіційного допиту, бо дамо зрозуміти, що підозрюємо її, — сказала Брайс, нарешті глянувши на Ганта.
Його обличчя розчервонілося, а очі… Вогняний Соласе, його чорні очі блищали, втупившись у неї. Здавалося, він хотів торкнутися її.
Пригубити її.
— Так, — погодився він, проводячи рукою по волоссю. Його погляд став звичним, темний вогонь в очах заспокоївся. Дякувати богам.
Брайс дещо спало на думку, і вона промовила здавленим голосом, відчуваючи, як її нутрощі зводить від страху:
— Тому, гадаю, нам треба самим піти до Сабіни і розпитати її.
43
Вовче Лігво у Місячному Лісі займало площу цілих десяти міських кварталів — величезна вілла, збудована навколо дикої гущавини лісу і трави, які, за легендою, росли тут ще до того, як на цих землях з’явилася цивілізація. Крізь залізні ворота, вбудовані у високі склепіння з вапняку, Брайс бачила приватний парк, де ранкове сонце будило сонні квіті й ті розкривалися під його променями. Вовченята гасали, стрибаючи одне на одного і ганяючи за своїми хвостами, під наглядом сивомордих старійшин, чиї важкі дні служби у Допоміжних силах лишилися далеко позаду.
Їй скрутило живіт, і вона зраділа, що забула поснідати. Уночі вона майже не спала, обмірковуючи й аналізуючи свій план. Гант запропонував узяти все на себе, але вона відмовилася. Вона мусила прийти сюди — мусила зробити цей крок. Заради Даніки.
Гант у своєму звичному бойовому костюмі стояв поруч. Мовчазний — яким був і дорогою сюди. Ніби розумів, що вона ледве стримує дрож у ногах. Даремно вона не взула кросівки. Через високі підбори у неї знову занило стегно. Стоячи перед Лігвом, Брайс зціпила зуби від болю.
Гант не зводив темних очей з чотирьох вартових біля воріт.
Три жінки, один чоловік. Усі у людській подобі, усі в чорному одязі, усі озброєні пістолетами і мечами, що висіли у піхвах за спинами. Татуювання у вигляді оніксової троянди з трьома слідами від пазурів на пелюстках, що прикрашало їхні шиї, позначало їх як членів Зграї Чорної Троянди.
Побачивши руків’я мечей, які визирали з-за плечей вартових в обладунках, Брайс відчула, що її зараз знудить, але відігнала спогад про сріблясто-світлу косу з фіолетовими і рожевими пасмами, яка постійно чіплялася за рукоять древнього безцінного меча.
Попри юний вік, членів Зграї Дияволів глибоко поважали як найталановитіших вовків за багато поколінь на чолі з наймогутнішою Альфою — окрасою Мідґарда.
Зграї Чорної Троянди було до них далеко. Як куцому до зайця.
Вартові помітили Брайс, і їхні очі спалахнули хижим захватом.
Язик Брайс присох до піднебіння. А коли зі скляного охоронного вестибюля ліворуч від воріт вийшов п’ятий вовк, у роті геть пересохло.
Темне волосся Лідерки було заплетене в тугу косу, що підкреслювало її кутасте обличчя. Вона презирливо посміхнулася до Брайс і Ганта, і рука Аталара мимоволі потягнулася до ножа на стегні.
— Привіт, Амелі, — якомога невимушеніше сказала Брайс.
Амелі Рейвенскрофт вищирилася.
— Якого хріна тобі треба?
Гант вищирився у відповідь.
— Ми прийшли до Ватажка, — він продемонстрував свій жетон легіонера, і той блиснув золотом на сонці. — За дорученням Губернатора.
Амелі зиркнула золотими очима на Ганта, на його витатуйований вінець. Тоді перевела погляд на його руку на руків’ї ножа і на літери
— Ну, принаймні ти вибрала цікаву компанію, Квінлан. Даніка би схвалила. Хел забирай, ви могли би разом його трахнути, — Амелі сперлася плечем до стіни скляного вестибюля. — Ви з нею таке полюбляли, еге ж? Чула про вас і тих двох демонаків. Класика.
Брайс прісно усміхнулася.
— Власне, демонаків було троє.
— Тупа шльондра, — загарчала Амелі.
— Стеж за язиком, — гаркнув у відповідь Гант.
Члени зграї Амелі стояли позаду неї, не зводячи очей з Ганта і тримаючись осторонь. Вочевидь, присутність Умбри Мортіса мала свої переваги.
Амелі зареготала, і її сміх був сповнений ненависті. Ненависті не лише до неї, усвідомила Брайс. Ненависті до янголів. Дім Землі та Крові і Дім Неба і Подиху у добрі часи були суперниками, а в недобрі — ворогами.
— Або що? Вдариш мене своєю блискавкою? — спитала вона Ганта. — Спробуй — і опинишся у такій глибокій сраці, що твій
Гант завмер. Хоч як цікаво Брайс було нарешті побачити, як Гант Аталар вбиває, вони прийшли сюди не просто так. Тож вона сказала лідерці зграї:
— Амелі Рейвенскрофт, будь розумничкою, і перекажи своєму босу, що ми прийшли до Ватажка, — вона багатозначно звела брови, знаючи, що цей підкреслений жест змусить Альфу знавісніти.
— Стули пельку, — гаркнула Амелі, — поки я не вирвала тобі язика.
— Чому б тобі не піти ще раз потрахатися з кимсь у туалеті, Квінлан? — глузливо промовив вовк із каштановим волоссям, який стояв позаду Амелі.
Брайс не зважала на його слова. Але Гант видав смішок, який обіцяв поламані кістки.
— Я сказав тобі стежити за язиком.
— Ну ж бо, янголе, — насмішкувато промовила Амелі. — Подивимося, на що ти здатен.
Паніка і страх скували Брайс, але Гант тихо відповів:
— Біля воріт грається шість вовченят. Ти справді хочеш наразити їх на небезпеку, влаштувавши бійку, Амелі?
Брайс закліпала. Гант навіть не глянув на неї і говорив далі до розлюченої Амелі:
— Я не збираюся вибивати з тебе дур на очах у дітей. Тож або ти пропустиш нас, або ми повернемося з ордером, — його погляд був рішучий. — Не думаю, що Сабіна Фендир зрадіє другому варіанту.
Амелі витримала його погляд, хоча решта напружилася. Ця гордовита зарозумілість вовчиці змусила Сабіну обрати її Альфою Зграї Чорної Троянди, в обхід навіть Ітана Голстрома, який тепер був її першим заступником. Сили Ітана були могутніші за сили Амелі, але Сабіні був потрібен хтось такий, як вона сама. І можливо, не з такими лідерськими якостями — щоб вона могла міцно тримати їх у своїх пазурах.
Брайс чекала, що Амелі розкусить блеф Ганта щодо ордеру. Чекала, що пролунає в’їдливе зауваження або з’являться ікла.
Однак Амелі зняла рацію і сказала у неї:
— До Ватажка прийшли гості. Вийди по них.
Колись Брайс із легкістю проходила крізь двері, що виднілися за темною головою Амелі, і годинами гралася з вовченятами на траві серед дерев, коли Даніці випадала черга няньчитися з малечею.
Вона відігнала спогади про те, як це було — спостерігати, як Даніка грається з пухнастими вовченятами чи верескливими дітлахами, які були готові цілувати землю, по якій вона ходила. Їхня майбутня лідерка, їхня захисниця, яка приведе вовків до нових висот.
У Брайс до болю защеміло у грудях. Лише тоді Гант глянув на неї і здивовано звів брови.
Вона не зможе. Бути тут. Зайти у це місце.
Амелі усміхнулася, ніби прочитавши її думки. Ніби відчуваючи її страх і біль.
І це кляте стерво стояло тут, на місці Даніки… Очі Брайс заволокло червоним, і вона протягнула:
— Приємно бачити, що рівень злочинності, вочевидь, настільки впав, якщо тобі тільки й лишається цілими днями вдавати з себе охоронця на вході, Амелі.
Амелі натягнуто посміхнулася. По той бік воріт почулися кроки, і за мить вони розчахнулися, але Брайс не наважилася туди глянути. Тим паче, що Амелі їй відповіла:
— Знаєш, іноді мені здається, що я маю подякувати тобі — кажуть, що якби Даніка так не відволікалася, відповідаючи на твою п’яну бридню, то могла би передбачити напад. І тоді я не стала би тією, ким є зараз, чи не так?
Нігті Брайс впилися в долоні. Але її голос, дякувати богам, був рівний, коли вона відказала:
— Даніка переважала тебе у тисячу разів як вовчиця.