Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 94)
Таріон іронічно відсалютував йому.
— Побачимося, коли побачимося, — сказав він і, розкривши зябра, пірнув під воду.
Вони дивилися, як він пливе до самих глибин річки, тим самим шляхом, що й видра, пірнаючи все глибше й глибше — до тих далеких мерехтливих вогників.
— Він такий любчик, — пробурмотіла Брайс, коли Гант, узявши другою рукою її за лікоть, підняв її на ноги.
Він затримав руку. Тепло її тіла обпікало навіть крізь шкіряну тканину куртки.
— Зачекай, доки не побачиш його у людській подобі. Він заколот здатен спричинити.
Брайс розсміялася.
— Як ви взагалі познайомилися?
— Минулого року ми розслідували серію вбивств русалок, — очі Брайс потемніли, коли вона зрозуміла, про що він. Це показували у всіх новинах. — Однією з жертв стала менша сестра Таріона. Справа була досить гучна, тож Михей доручив мені допомогти з розслідуванням, і поки воно тривало, ми з Таріоном кілька тижнів працювали разом.
За це Михей скосив його
Брайс здригнулася.
— То це ви двоє піймали вбивцю? У новинах про це ніколи не говорили — сказали лише, що його затримали. Більше нічого — навіть його особу не розкрили.
Ганг відпустив її лікоть.
— Ми. Вбивцею виявився злісний перевертень, що перекидався на пантеру. Я віддав його Таріону.
— Припускаю, що перевертень так і не потрапив до Блакитного Двору.
Гант оглянув мерехтливу гладінь ріки.
— Так, не потрапив.
— Брайс була до тебе приязна, Аті?
Брайс, яка сиділа за столом у виставковій залі, пробурмотіла: «О ні», — і продовжила переглядати документи, надіслані Джесібою.
Гант сидів навпроти неї, розкинувшись у кріслі — втілення янгольської зарозумілості.
— А що б ти зробила, якби я сказав, що не була, Лехабо? — спитав він вогняну спрайту, яка причаїлася у відчинених залізних дверях.
Лехаба кружляла у склепінчастому проході, не наважуючись вилетіти до зали. Не тоді, коли її могла побачити Джесіба.
— Я би цілий місяць палила її обіди.
Гант захихотів, і його сміх пройняв Брайс до кісток. Вона мимоволі усміхнулася.
Раптом у бібліотеці щось важко гупнуло — було чути навіть тут, угорі, — і Лехаба помчала вниз, просичавши:
Брайс глянула на Ганта, який передивлявся знімки демона, зроблені кілька днів тому. Волосся падало йому на чоло, чорні пасма сяяли, мов шовк. Брайс стиснула пальці над клавіатурою.
Гант підвів голову.
— Нам потрібно більше інформації про Сабіну. Те, що вона підмінила запис крадіжки Рога з храму, підозріло — як і її слова тієї ночі у кімнаті спостереження, — але це не обов’язково означає, що вона вбивця. Я не можу звертатися до Михея без конкретних доказів.
Брайс почухала потилицю.
— Рунн також не знайшов жодних зачіпок щодо пошуків Рога, щоб ми могли виманити кристалоса.
Запала тиша. Гант закинув ногу на ногу, а тоді простягнув руку до сусіднього стільця, на який вона скинула куртку Даніки — бо було лінь її повісити.
— Я бачив Даніку в цій куртці — на фото у твоїй гостьовій кімнаті. Навіщо ти її зберігаєш?-
Брайс важко видихнула, вдячна за те, що він змінив тему.
— Раніше Даніка тримала свої речі тут, у комірчині, щоб не повертатися до квартири чи до Лігва. Того дня вона залишила куртку тут… — Вона знову видихнула і глянула у бік душової у задній частині галереї, де Даніка перевдягалася всього за кілька годин до смерті. — Я не хотіла, щоб куртка дісталася Сабіні. Вона прочитала би напис на спині й викинула її у смітник.
Гант узяв куртку і прочитав:
— За любові усе можливо.
Брайс кивнула.
— У мене на спині витатуйовано те саме. Тобто, якимсь вигадливим шрифтом, який Даніка відкопала в інтернеті, але… вона була зациклена на цій фразі. Вочевидь, лише її сказала їй Провидиця. Що нелогічно, оскільки Даніка була однією з найнеромантичніших людей, яких я зустрічала, але… — Брайс покрутила амулет на шиї, смикнувши його туди-сюди на ланцюжку. — Щось у цій фразі резонує з Данікою. Тому після її смерті я зберегла куртку. І почала її носити.
Гант обережно поклав куртку назад на стілець.
— Я розумію — це особисте, — здавалося, він більше не збирався говорити, та раптом продовжив: — Пам’ятаєш ту кепку, з якої ти глузувала?
— Я з неї не глузувала. Ти просто не схожий на тих чоловіків, які
Він знову захихотів — і вона знову відчула його сміх шкірою.
— Та кепка була першим, що я купив, коли приїхав сюди. З першої зарплати, яку отримав від Михея, — кутик його рота вигнувся вгору. — Я побачив її у спортивному магазині, і вона здавалася такою звичайною. Ти не уявляєш, наскільки Місяцеград відрізняється від Вічного Міста. Від усіх міст на Панґері. І ця кепка просто…
— …це символізувала?
— Ага. Здавалося, це був новий початок. Крок до більш нормального існування. Ну, настільки нормального, наскільки воно може бути в такого, як я.
Брайс стрималася, щоб не глянути на його зап’ясток.
— Отже, у тебе кепка — а у мене Джемова Джина.
Його усмішка осяяла сірість галереї.
— Дивно, що ти не зробила собі татуювання з нею.
Він обвів її очима, затримавши погляд на короткій обтислій зеленій сукні.
Брайс піджала пальці на ногах.
— Хто сказав, що у мене немає витатуйованої єдиноріжки там, де ти не можеш побачити, Аталаре?
Вона дивилася, як він подумки перебирає усе, що
Брайс могла поклястися, що його голос понизився на одну-дві октави, коли він спитав:
— А є?
Будь-якому іншому чоловіку вона би сказала:
З будь-яким іншим чоловіком вона би вже була на іншому боці стола й заповзала йому на коліна. Розстібала би його ремінь.
А потім опустилася би на його член і, осідлавши його, скакала на ньому, поки їхні задихані стогони не…
Вона змусила себе повернутися до документації.
Якщо тобі цікаво, є кілька чоловіків, які можуть відповісти на це запитання.
Як її голос лишився таким рівним, було загадкою.
Мовчання Ганта можна було відчути на дотик. Брайс не наважувалася визирнути з-за екрана ноутбука.
Але його очі досі пильно дивилися на неї, пропалюючи наскрізь.
Її серцебиття, здавалося, віддавало по всьому тілу. Небезпечний, дурний, безрозсудний вчинок…
Гант важко й напружено видихнув. Стілець, на якому він сидів, заскрипів, коли янгол засовався, зашелестівши крилами. Вона не сміла глянути на нього, бо, щиро кажучи, не знала, що робитиме, якщо гляне.