Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 81)

Він не чув, що там патякав Флінн, бо вдягнув навушники й окуляри і взяв гвинтівку, з якої щойно стріляла Брайс. Метал досі зберігав її тепло. Рунн щось спитав його, але Гант не чув, цілячись у мішень.

Він лише глянув на Брайс і клацнув запобіжником.

Цей звук, гучний, наче удар грому, зрезонував між ними. Брайс ковтнула.

Гант відвів від неї погляд і вистрелив. З його орлиним зором йому не потрібен був приціл, щоб побачити, як куля пройшла у дірку, зроблену Брайс.

Опустивши гвинтівку, він побачив, що Брайс зайшлася рум’янцем, а її очі набули кольору теплого віскі й сяяли якимсь тихим, м’яким світлом.

Він досі не чув того, що говорили фейці, лише приблизно уявляв, що навіть Рунн схвально вилаявся, зацінивши його постріл. Гант же дивився лише на Брайс.

«Я бачу тебе, Квінлан, — безмовно передавав він їй. — І те, що я бачу, мені подобається».

«Мені теж», — здавалося, відповідала її напівусмішка.

Задзвонив телефон Ганта, відвертаючи його увагу від усмішки, від якої у нього під ногами наче підлога нахилилася. Несподівано тремтливими пальцями він дістав телефон з кишені. «Ісая Тиберіан», — висвітилося на екрані. Гант миттю відповів.

— Що сталося?

Він знав, що відповідь Ісаї почули і Брайс, і фейці:

— Тягніть свої дупи на Асфоделеві Луки. Сталося ще одне вбивство.

37

Де? — спитав Гант Ісаю, скоса дивлячись на Квінлан, яка, схрестивши руки на грудях, слухала їхню розмову. Тепле, м’яке світло в її очах згасло.

Ісая назвав адресу. Це було за добрих три кілометри від них.

— Наші вже працюють на місці, — сказав командир.

— Будемо за кілька хвилин, — відповів Гант і поклав слухавку.

Троє фейців, також почувши, про що йдеться, почали оперативно збирати своє спорядження. Гарний вишкіл. Хоч вони і були для нього цілковитим головним болем, але підготовлені були відмінно.

Але Брайс засовалася, її руки нервово смикалися. Він уже бачив цей її застиглий погляд. І показушний спокій, який вона на себе напустила, коли Рунн із друзями глянули на неї.

Колись Гант і сам купився на нього, фактично примусивши її піти на місце вбивства послушниці.

Не дивлячись на фейців, Гант сказав:

— Я так розумію, ви почули адресу, — і, не чекаючи підтвердження, додав: — Зустрінемося на місці.

Очі Квінлан зблиснули, але Гант не відвів від неї погляд і підійшов ближче. Він відчував, як Данаан, Флінн і Еммет виходять, але не озирнувся і зупинився біля Брайс.

Навколо них зяяла холодна порожнеча стрілецької галереї.

Брайс знову стиснула кулаки і струсила пальцями, ніби намагаючись відігнати страх і біль.

— Хочеш, я сам із цим розберусь? — спокійно спитав Гант.

Її веснянкуваті щоки залило фарбою. Тремтливим пальцем вона вказала на двері.

— Хтось помер, поки ми тут розважалися.

Гант узяв її палець у свою долоню й опустив руку Брайс, тримаючи її.

— Це не твоя вина. Це вина тих, хто це зробив.

Таких, як він, — нічних убивць.

Брайс спробувала висмикнути палець, і Гант відпустив її, пам’ятаючи про її насторожене ставлення до ванірів-чоловіків. До так званих альфа-козлів.

Брайс ковтнула і втупилася поглядом у його крило.

— Я хочу піти на місце вбивства.

Гант чекав, чи скаже вона ще щось. Брайс судомно видихнула.

— Мені треба йти, — сказала вона, радше собі. Її нога постукувала по бетонній підлозі в такт музиці, що досі гуркотіла у приміщенні. — Але я не хочу, щоб Рунн чи його друзі бачили мене такою, — скривилася вона.

— Якою такою?

Після того, що вона пережила, мандраж був очікуваним і цілком нормальним.

— Розбитим шматком лайна, — її очі блиснули.

— Чому?

— Тому що це їх не стосується, але якщо вони побачать, то вважатимуть, що стосується. Це ж фейці: пхати носа не у свої справи — це для них певний вид мистецтва.

Гант весело фиркнув.

— Точно.

Брайс знову видихнула.

— Гаразд, — пробурмотіла вона. — Гаразд.

Руки Брайс досі тремтіли, ніби її охопили криваві спогади.

Гант інстинктивно взяв її руки у свої.

Ті тремтіли, наче келихи на полиці, і здавалися крихкими і витонченими, хоч і були вкриті липким холодним потом.

— Зроби глибокий вдих, — сказав Гант, обережно стискаючи її пальці.

Брайс заплющила очі й вдихнула, схиливши голову.

— Ще раз, — наказав він.

Вона підкорилася.

— Ще раз.

Тож Квінлан дихала, а Гант не відпускав її руки, доки не висох піт. Доки вона не підняла голови.

— Гаразд, — знову сказала вона, але цього разу впевнено.

— Ти в порядку?

— Ніколи не почувалася краще, — промовила вона, але її погляд і справді прояснився.

Не стримавшись, він заправив за її загострене вухо пасмо волосся, що вибилося з хвостика і ковзнуло прохолодним шовком між його пальців.

— Я теж, Квінлан.

Брайс погодилася полетіти з Гантом на місце вбивства. Вони прилетіли до одного з вбогих провулків у Асфоделевих Луках: переповнений сміттєбак, калюжі підозрілої блискучої рідини, худі, мов тріски, тварини, які греблися у смітті, бите скло, що виблискувало у першосвітлі іржавого ліхтарного стовпа.

Вхід до провулка вже був загороджений сяйливими блакитними магічними екранами. На місці злочину вже працювали кілька технічних спеціалістів і легіонерів, серед яких був Ісая Тиберіан і Рунн із друзями.

Провулок лежав неподалік від Головної Вулиці, у тіні Північної Брами — Брами Смертних, як називала її більшість мешканців. Вимальовувалися неясні обриси багатоповерхівок — здебільшого це було соціальне житло, — які гостро потребували ремонту. Шум вузького проспекту за провулком луною відбивався від напівзруйнованих цегляних стін, а нудотний сморід сміття забивався у ніздрі. Брайс намагалася дихати впівсили.

Гант оглянув провулок і пробурмотів, поклавши свою сильну руку їй на спину:

— Брайс, тобі не треба на це дивитися.

Те, що він щойно зробив для неї у тирі… Раніше вона нікому, навіть батькам, не дозволяла бачити її у такому стані. У ті миті, коли вона не могла дихати. Зазвичай вона йшла до ванної кімнати, або тікала на кілька годин, або виходила на пробіжку.