Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 77)

Перед металевим столом у центрі кімнати — до якого були прикуті кайдани Бріґґса — стояли два стільці. Комбінезон чоловіка був білосніжний, але…

Побачивши його виснажене, худе обличчя, Брайс ледь не здригнулася. Його темне волосся було коротко обстрижене, і хоча на шкірі не було ні синців, ні подряпин, погляд його темно-синіх очей був… порожній і безнадійний.

Бріґґс мовчки дивився, як Брайс із Гантом сідають навпроти нього за стіл. У всіх кутках кімнати блимали червоні вогники камер, і Брайс була впевнена, що хтось підслуховував їх в апаратній по сусідству.

— Ми не заберемо в тебе багато часу, — промовив Гант, ніби теж помітивши цей змучений погляд.

— Час — це все, що у мене зараз є, янголе. До того ж бути тут краще, ніж… там.

Там — це в Адрестійській В’язниці, де вони його тримали. Де з ним творили таке, через що його погляд став такий згаслий і безпорадний.

Брайс відчувала німе прохання Ганта поставити перше запитання і глибоко вдихнула, готуючись наповнити затісну камеру з гучливими лампами першосвітла своїм голосом.

Але Бріґґс спитав першим:

— Який зараз місяць? І день?

Її пройняв жах. Вона нагадала собі, що цей чоловік хотів убити сотні невинних. Навіть якщо виявиться, що він не вбивав Даніку, він планував убити багатьох інших, щоб розпалити масштабнішу війну між людьми і ванірами. Щоб скинути астері. Саме тому він і залишався за ґратами.

— Дванадцяте квітня, — тихо відповів Гант, — 15035 року.

— Минуло лише два роки?

Брайс важко ковтнула, хоч у роті пересохло.

— Ми прийшли спитати тебе про дещо, пов’язане з подіями дворічної давнини. І з нещодавніми теж.

Бріґґс перевів на неї погляд і вдивився в її обличчя.

— Навіщо?

Гант відкинувся на спинку стільця — мовчазна ознака того, що тепер її черга заправляти балом.

— Кілька днів тому було підірвано нічний клуб «Білий Ворон». Враховуючи, що кілька років тому клуб був однією з твоїх головних цілей, докази вказують на те, що знову активізувалася повстанська група Кереса.

— І ви вважаєте, що за цим стою я? — Суворе кутасте обличчя скривилося в гіркій посмішці. — Дівчино, я не знаю, який зараз рік. І ви думаєте, що мені якось вдається підтримувати контакти з зовнішнім світом?

— А як щодо твоїх послідовників? — обережно спитав Гант. — Вони зробили б це на твою честь?

— Який сенс?. — Бріґґс відкинувся на стільці. — Я їх підвів. Підвів наш народ, — він кивнув у бік Брайс. — І підвів таких, як ти, — небажаних.

— Ти ніколи не представляв мої інтереси, — тихо промовила Брайс. — Я щиро зневажаю те, що ти намагався зробити.

Бріґгс засміявся хрипким, надламаним голосом.

— Коли ваніри скажуть тобі, що ти недостатньо хороша для роботи через свою людську кров, коли покидьки, як-от цей, що сидить біля тебе, дивитимуся на тебе лише як на шматок м’яса, який можна трахнути, а потім викинути, коли побачиш, як до твоєї матері — у тебе ж людська мати, еге ж? — ставляться, як до непотребу, — а це завжди так… то ти побачиш, що самовпевненість згасне дуже швидко.

Брайс відмовлялася щось відповідати. Відмовлялася згадувати ті рази, коли бачила, як її мати ігнорували, як з неї насміхалися…

— То ти стверджуєш, що не причетний до цього вибуху, — втрутився Гант.

— Ще раз кажу, — промовив Бріґґс, смикнувши кайдани, — єдині, кого я бачу щодня, — це ті, хто розривають мене на частини, наче труп, а потім, до смерку, зшивають докупи. А їхні медвідьми роблять так, щоб ніхто не підкопався.

Брайс занудило. Навіть Гант важко ковтнув.

— Твої послідовники не могли розглядати можливість підірвати нічний клуб, щоб помститися?

— Помститися кому? — спитав Бріґґс.

— Нам. За розслідування вбивства Даніки Фендир і пошуки Місячного Рога.

Бріґґс заплющив свої сині очі.

— То недоумки з 33-го зрозуміли, що я її не вбивав.

— Офіційно з тебе не знято жодного звинувачення, — різко сказав Гант.

Бріґґс похитав головою, вдивляючись у стіну зліва.

— Про Місячний Ріг мені нічого не відомо, і я впевнений, що кересівським солдатам також, але Даніка Фендир мені подобалася. Навіть коли затримала мене — все одно подобалася.

Гант дивився на змученого, замордованого чоловіка — оболонку, яка лишилася від кремезного чолов’яги, яким він був два роки тому. Те, що з ним творили у в’язниці… Хай милують боги.

Гант міг зробити кілька припущень щодо способу катувань. Він досі прокидався від спогадів про тортури, яким піддавали його самого.

— Що означає, вона тобі подобалася? — кліпаючи, спитала Брайс.

Бріґґс усміхнувся, насолоджуючись подивом Квінлан.

— Вона кілька тижнів обробляла мене і моїх агентів. Ми навіть двічі зустрічалися. Вона сказала мені відмовитися від своїх планів — інакше мене арештують. Тобто, це у першу нашу зустріч. А другого разу вона попередила мене, що має достатньо доказів проти мене і що мусить мене арештувати, але я можу легко відбутися, якщо зізнаюся у своїх намірах і зараз же з ними покінчу. А втретє… Вона привела свою зграю, і на цьому все скінчилося.

Гант стримав емоції, зберігаючи байдужий вираз обличчя.

А от Брайс зблідла мов полотно.

— Даніка була до тебе поблажлива? — вражено спитала вона. Ганту було на диво важко стримуватися, щоб не взяти її за руку. — Намагалася бути, — Бріґґс водив покорченими пальцями по своєму білосніжному комбінезоні. — Вона була справедливою як для ваніра. Думаю, у дечому вона з нами погоджувалася. Не з моїми методами, так, але, гадаю, вона могла стати нашою прибічницею.

Бріґґс знову подивився на Брайс із такою невимушеністю, що в Ганта пір’я стало дибки. Почувши слово «прибічниця», він ледь не загарчав, але стримався і спитав:

— Твої послідовники це знали?

— Так. Думаю, того вечора вона навіть дозволила кільком із них утекти.

Гант шумно видихнув.

— Це неабияке звинувачення проти Лідерки Допоміжних сил.

— Вона померла, хіба ні? Яка тепер різниця?

Брайс здригнулася. Цього разу Гант не стримався і загарчав.

— Даніка не була прибічницею повстанців, — просичала Брайс. Бріґґс згорда глянув на неї.

— На той час ні, — погодився він, — але Даніка могла почати цей шлях. Можливо, вона бачила, як інші ваніри ставляться до її гарненької подружки-напівкровки, і їй це також не подобалося.

Почувши його правильну здогадку щодо їхніх із Данікою стосунків, Брайс здивовано кліпнула, і Бріґґс із розумінням посміхнувся, ймовірно, прочитавши усі емоції на її обличчі.

— Мої послідовники знали, що Даніка була потенційною кандидаткою на вербування, — продовжив він. — Ми обговорювали це — аж до самого нальоту. Але і того вечора Даніка та її зграя повелися з нами справедливо. Ми билися, і навіть спроміглися добряче налупцювати її першому заступнику, — він присвиснув. — Коннору Голстрому.

Брайс завмерла.

— Міцний був парубок, — з жорсткого вигину її губ він, вочевидь, помітив, як вона напружилася, почувши ім’я Коннора. — Голстром був твоїм хлопцем? Шкода.

— Це тебе не стосується.

Її слова були неживі, як і погляд Бріґґса. У Ганта стиснуло груди — від її слів, від порожнечі у її голосі.

— Чому ти не згадував про це, коли тебе арештували вперше? — спитав Гант.

— З якого хріна я став би закладати потенційну прибічницю, такого неймовірно могутнього ваніра, як Даніка Фендир? — пирхнув Бріґґс. — Я міг потрапити сюди… — він обвів рукою камеру, — …але наша справа продовжувалася би. Вона мала продовжуватися, і я знав, що хтось такий, як Даніка, може стати нашою союзницею.

— А чому не згадав про це під час слухання, коли тебе судили за вбивство? — обірвав його Гант.

— На суді? Ти про ту дводенну показуху, яку крутили по телевізору? З тим так званим адвокатом, якого призначив мені Губернатор? — Бріґґс зайшовся сміхом. Ганту довелося нагадати собі, що перед ним — в’язень, який зносить невимовні тортури, а не той, кому можна заїхати кулаком в обличчя. Навіть якщо від його сміху Квінлан засовала на стільці. — Я знав, що вони все одно повісять це вбивство на мене. Знав, що потраплю сюди, навіть якщо скажу правду. Тому на випадок, якщо у Даніки залишилися друзі, які поділяють її думки, я зберігав її таємниці при собі.

— А зараз їх видаєш, — сказала Брайс.

Але Бріґґс нічого на це не відповів. Натомість він роздивлявся вм’ятини на поверхні металевого стола.