Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 79)
— Довго вони робили це з тобою — після гори Гермон?
— Сім років.
Від цих слів її накрило важкою хвилею, і вона заплющила очі.
— Я теж втратив відчуття часу, — додав Гант. — Астерійська в’язниця розташована глибоко під землею, куди не доходить жодний промінь, і дні зливаються у роки, а роки перетворюються на дні, і… Коли мене випустили, я потрапив одразу до Архангела Рамієля. Свого першого…
— Вогняний Соласе… — прошепотіла Брайс.
Не підводячи очей, Гант продовжив:
— На той час, коли Рамієль призначив мене своїм особистим асасином, минуло дев’ять років, відколи я востаннє бачив сонячне світло. Відколи чув шелест вітру чи відчував запах дощу. Відколи бачив траву, річки чи гори. Відколи я літав.
Руки Брайс так тремтіли, що вона схрестила їх на грудях, міцно притиснувши пальці до тіла.
— Я… мені дуже шкода.
Його погляд став скляний, відсторонений.
— Єдине, що підживлювало мене протягом всього цього часу, — це ненависть. Така ж, як і в Бріґґса. Не надія, не любов. Лише невблаганна шалена ненависть. До архангелів. До астері. До них усіх, — він зрештою підвів на неї очі, порожні, як у Бріґґса. — Тож так. Нехай я і не хотів убивати невинних, щоб допомогти повстанню Шахари, але це єдина відмінність між мною і Бріґґсом. Так було і є досі.
Недовго думаючи, Брайс узяла його за руку.
Вона не усвідомлювала, наскільки в Ганта великі руки, доки не накрила його долоню своєю. Не усвідомлювала, скільки мозолів було на його долонях і пальцях, доки не відчула їхній грубий дотик.
Гант опустив погляд на їхні руки. Її нігті кольору сутінкового неба вирізнялися на тлі його темно-золотистої шкіри. Брайс затамувала дихання, чекаючи, що він висмикне руку, і спитала:
— Ти досі відчуваєш, що тобою рухає лише ненависть?
— Ні, — відповів він, підвівши на неї погляд. — Іноді, до чогось конкретного — так, але… Ні, Квінлан.
Брайс кивнула, але Гант не зводив з неї очей, тож вона знову потягнулася до документів.
— Тобі більше нічого сказати? — скривився Гант. — Тобі, яка має власну думку про все і всіх, більше нічого сказати про те, що я щойно розповів?
Вона закинула косу за плече.
— Ти не такий, як Бріґґс, — просто промовила вона.
Він насупився. І почав забирати свою руку, але Брайс стиснула його пальці.
— Можливо, ти бачиш себе таким, але я теж тебе бачу, Аталаре. Бачу твою доброту і… все інше, — вона міцніше стиснула його руку, щоб підкреслити сказане. — Я бачу все те, про що ти легко забуваєш. Бріґґс — погана людина. Можливо, колись він і долучився до людського повстання з правильних причин, але він
— Угода, яку я уклав з Михеєм, свідчить про інше…
— Ти не такий, як він.
Від його пильного погляду в неї запалало обличчя.
Брайс якомога невимушеніше прибрала руку, намагаючись не звертати увагу на те, як його пальці, Здавалося, не хотіли її відпускати. Але потім подалася вперед, простягнула руку і клацнула по кепці.
— До речі, а це що таке?
Він легенько відштовхнув її.
— Це кепка.
— Вона не пасує до твого образу нічого хижака.
На мить Гант завмер. А потім засміявся, закинувши голову назад. Побачивши його сильну смагляву шию, Брайс знову схрестила руки на грудях, ховаючи тремтіння.
— Ох, Квінлан, — промовив він, хитаючи головою. Тоді зняв кепку і насунув її на голову Брайс. — Ти немилосердна.
Вона вишкірилася, розвернула кепку козирком назад і акуратно розклала папери.
— Давай ще раз подивимося. Оскільки Бріґґс був заарештований і алібі Королеви Змій підтвердилося… можливо, ми недобачаємо чогось пов’язаного з чергуванням Даніки у Храмі Богині Місяця у ніч, коли було викрадено Ріг.
Гант підсунувся ближче, торкнувшись стегном її зігнутої ноги, і вдивився у документи в неї на колінах. Брайс бачила, як він водить очима по сторінках, уважно вчитуючись у список переміщень Даніки. І намагалася не думати про теплий дотик янгольського стегна і його тверді м’язи.
Тоді Гант підвів голову.
Він сидів досить близько, і Брайс виявила, що його очі були не чорні, а темно-карого відтінку.
— Ми ідіоти.
— Принаймні ти сказав
Він пирхнув, але не відсів. Не відсунув свою мускулясту ногу.
— У храмі є зовнішні камери спостереження. Вони мали працювати тієї ночі, коли вкрали Ріг.
— Ти так кажеш, наче 33-й не перевірив їх два роки тому. Вони сказали, що через вимкнення електрики від відеозаписів фактично не було жодної користі.
— Можливо, ми не обробили відзнятий матеріал як слід. Зробимо це ще раз. Попросимо потрібних людей перевірити відеозаписи. Якщо Даніка тієї ночі була у храмі, то чому про це ніхто не знав? Чому
Брайс пожувала губу. Гант це помітив, і вона могла поклястися, що його очі потемнішали. Що його стегно сильніше втиснулося у її ногу, ніби кидаючи виклик — чи наважиться вона відсунутися.
Брайс не відсунулася, але її голос став хрипкий, коли вона сказала:
— Гадаєш, Даніка могла знати, хто вкрав Ріг, — і намагалася це приховати? — Вона похитала головою. — Даніка ніколи б так не вчинила. Здавалося, їй узагалі було байдуже до крадіжки Рога.
— Не знаю, — промовив Гант, — але почнімо з перегляду відеозаписів, навіть якщо нічого не знайдемо. Надішлемо їх тому, хто зможе зробити глибший аналіз.
Він зірвав кепку з голови Брайс і вдягнув сам — знову козирком назад, і знову завитки його чорного волосся вибилися з-під неї. На додачу він смикнув Брайс за косу, а тоді склав руки за головою і продовжив дивитися гру.
По шкірі Брайс — там, де раніше відчувався дотик його стегна, — пробіг холодок.
— Кого ти маєш на увазі?
Гант лише криво посміхнувся.
36
Триповерховий тир у Місячному Лісі був орієнтований на смертельно небезпечну, творчу клієнтуру. Він розташувався у переобладнаному складському приміщенні, що простягалося на чотири квартали вздовж Істрос, і міг похвалитися єдиною в місті стрілецькою галереєю.
Гант заходив сюди раз на кілька тижнів, відточуючи свої навички стрільби, зазвичай глухими ночами, коли ніхто б не витріщався на Умбру Мортіса, який у навушниках і тактичних окулярах прямував бетонними коридорами до однієї з приватних стрілецьких галерей.
Було вже пізно, коли йому спала на думку ідея цієї зустрічі, а зранку Джесіба завалила Квінлан роботою, тож вони вирішили зачекати до вечора і побачити, де ж опиниться їхній об’єкт. Гант заклався з Брайс на золоту марку, що у тату-салоні, а вона підвищила ставки до двох золотих марок, упевнена, що це буде якийсь позерський занехаяний рок-бар. Але відповідь, отримана на її повідомлення, привела їх сюди.
Стрілецька галерея була у північній частині будівлі. Потрапити до неї можна було через важкі металеві двері, які не пропускали жодних звуків. По дорозі вони прихопили електронні навушники, які заглушали гуркіт зброї, але дозволяли чути голоси одне одного. Перш ніж зайти до галереї, Гант озирнувся до Брайс, перевіряючи, чи вдягла вона навушники.
Помітивши його оцінювальний погляд, вона хихотнула:
— Ти мов та квочка.
— Не хочу, щоб твої гарненькі вушка полопалися, Квінлан, — промовив він і, не давши їй відповісти, відчинив двері.
За дверима гуркотіла музика, і вони побачили трьох чоловіків, які стояли біля скляного бар’єра в пояс.
Лорд Трістан Флінн цілився зі снайперської гвинтівки у картонну мішень у формі людського силуету, яка стояла у дальньому кінці приміщення — так далеко, що звичайний смертний ледве міг її побачити. Трістан вирішив відмовитися від використання прицілу, покладаючись натомість на свій гострий фейський зір. Поруч із ним стояли Данаан і Деклан Еммет зі своїми гвинтівками, що висіли у них на плечах.
Рунн кивнув у бік Ганта й Брайс і жестом наказав зачекати.
— Не влучить, — зауважив Еммет, перегукуючи голосні баси музики і ледве глянувши на Ганта і Брайс. — Промахнеться десь на сантиметр.
— Пішов ти, Деку, — пробурмотів Флінн і вистрелив. Постріл пронизав простір, оббивка стелі та стін поглинула звук, і картонна фігура у кінці галереї хитнулася і затремтіла.
Флінн опустив гвинтівку.