Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 59)
— Це я запросила Брайс, — втрутилася Юніпер. — Ми давно не бачилися, а у мене пізніше тут зустріч де з ким, тож…
— Чому ти не п’єш? — звернувся Гант до Брайс.
— Ти ж Умбра Мортіс. Сам здогадайся, — Брайс вислизнула з-за столика, змушуючи Юніпер підвестися. — Хоча враховуючи, що ти вважав, що я вбила свою найкращу подругу, мабуть, тобі це не до снаги, — Гант наїжачився, але Брайс заявила: — Я в туалет, — і рушила крізь натовп на древньому танцмайданчику, пробираючись до дверей між двох колон у дальньому кінці зали.
Обличчя Юніпер було напружене.
— Я піду з нею.
І вона пішла, рухаючись швидко і легко. Двоє чоловіків витріщилися на неї, але Юніпер не звернула на них уваги. Вона наздогнала Брайс посередині танцмайданчика і зупинила її, поклавши руку на плече подруги. Юніпер сяйнула усмішкою — яскравою, як навколишні клубні вогні — і почала щось говорити, активно жестикулюючи й вказуючи на їхній закуток і клуб уцілому. Обличчя Брайс лишалося холодним мов камінь. Навіть холоднішим.
Двоє чоловіків рушили до них, але побачивши цей вираз, підійти ближче не наважилися.
— Що ж, якщо вона сердиться на тебе, то мені це тільки на руку, — протяжно промовив чоловічий голос поруч.
Гант не став вдавати приязність.
— Скажи, що ти щось знайшов.
Кронпринц вальбарських фейрі стояв, спершись на стінку закутка, не зводячи яскраво-синіх очей зі своєї кузини. Напевно, він скористався своєю магією тіні, щоб непомітно підкрастися до Ганта.
— Не вгадав. Мені подзвонив власник клубу і повідомив, що вона тут. З місця злочину вона пішла у жахливому стані, тож я захотів переконатися, що з нею все гаразд.
Тут не посперечаєшся. Тож Гант промовчав.
Рунн кивнув до подруг, які нерухомо стояли посеред натовпу, що танцював.
— Знаєш, вона раніше танцювала. Якби могла, то пішла би у балет, як Юніпер.
Гант не знав — ну, не зовсім. Про ці факти побіжно згадувалося у її досьє.
— Чого ж вона покинула?
— Її спитай. Але після смерті Даніки вона взагалі зав’язала з танцями.
— І з випивкою, здається, — Гант глянув на залишену склянку води.
Рунн простежив за його поглядом і якщо й здивувався, то цього не показав.
Гант ковтнув води зі склянки Брайс і похитав головою. Ніяка не тусовщиця — просто дозволяє світу бачити у ній найгірше.
Як, зокрема, бачив і він. Гант повів плечима, і його крила ворухнулися. Він дивився на Брайс на танцмайданчику. Так, він облажався. По повній.
Брайс глянула у бік їхнього столика і, побачивши свого кузена… Рови Хела тепліші за погляд, який вона кинула на Рунна.
Юніпер теж глянула в їхній бік.
Брайс встигла зробити лише один крок до їхнього закутка, коли клуб вибухнув.
26
Щойно Брайс дивилася, як Аталар із Рунном розмовляли. Щойно вона збиралася вчепитися цим обом альфа-козлам у горлянки за їхню довбану опіку, яка душила її навіть здалеку. Щойно вона намагалася не потонути у тягарі, який затягував її у добре знайому чорноту. Ніяка пробіжка не могла звільнити її від нього, не могла дати ковток свіжого повітря.
А наступної миті їй заклало вуха, підлога під ногами провалилася, стеля посипалася, люди кричали, бризкала кров, повітря наповнилося страхом, і вона, розвернувшись, кинулася до Юніпер…
Пронизливий дзвін у вухах ніяк не вщухав.
Світ перехилився набік.
Можливо, тому, що вона лежала на розтрощеній підлозі, вкритій уламками, осколками і
Але Брайс лишалася на підлозі, схилившись над Юніпер, яка, схоже, кричала…
Пронизливий дзвін не припинявся. Він заглушав усі інші звуки. У роті мідний присмак — кров. Шкіра вкрита штукатуркою.
Голос Ганта прорізався крізь дзвін, крики і вереск, і його сильні руки обхопили її плечі. Вона спробувала вирватися, тягнучись до Юніпер…
Але біля її подруги вже був Рунн. Він допомагав їй встати, а з його скроні сочилася кров…
Брайс роздивлялася кожен сантиметр тіла подруги: штукатурка, пил, чиясь зелена кров, але подряпин немає, подряпин немає, подряпин немає…
Брайс хитнуло назад, але Гант досі тримав її за плечі.
— Треба вибиратися звідси —
Юніпер вирвалася з рук Рунна і закричала на Брайс:
Її вуха… у вухах досі дзвеніло, і мабуть, з головою було щось не те, бо вона не могла говорити і, здається, не пам’ятала, як ворушити ногами…
Юніпер замахнулася і врізала їй по щоці, але Брайс не відчула ляпаса. Юніпер несамовито схлипувала, наче її тіло ось-ось розірветься.
Тепла, міцна рука ковзнула по її животі, піднімаючи її і тримаючи вертикально. Біля її вуха пролунали слова Ганта:
— Юніпер, її контузило. Облиш це.
Її тіло, о боги, її тіло не слухається…
Гант не заперечив, коли Рунн дав їм адресу неподалік і наказав зачекати там на нього. До неї було ближче, ніж до квартири Брайс, але, відверто кажучи, Гант сумнівався, що вона впустила б його — а якщо її шок не мине і він не зможе пройти крізь ті захисні чари… Що ж, Михей повісить його голову на головних воротах Коміціуму, якщо вона помре під його наглядом.
Архангел міг цілком зробити це лише за те, що Гант не відчув наближення нападу.
Квінлан, схоже, не розуміла, що він несе її на руках. Вона виявилася важчою, ніж здавалася, — її засмагла шкіра приховувала більше м’язів, ніж він думав.
Гант знайшов знайомий будинок з білими колонами за кілька кварталів від клубу і відкрив ключем, який дав йому Рунн, зелені двері. Повітря у вестибюлі, схожому на печеру, окрім принцового, було просякнуте ще двома чоловічими запахами.
Увімкнувши світло, Гант побачив парадні сходи, які, судячи з їхнього вигляду, пережили бойові дії, потерту дубову підлогу і загрозливо перекошену кришталеву люстру.
А під нею — стіл для бірпонґу, розписаний з надзвичайною майстерністю: здоровезна голова фейця пожирала янгола з руками й ногами.
Не звертаючи уваги на відвертий плювок у бік його раси, Гант рушив до вітальні, що була розташована ліворуч від входу. Біля дальньої стіни довгої кімнати стояв заплямований модульний диван і Гант, посадивши на нього Брайс, поспішив до такого ж потертого бару, вбудованого у стіну в іншому кінці вітальні. Вода — їй потрібна була вода.
Подібних нападів у місті не було вже кілька років — після того, як Бріґґса запроторили за ґрати. Гант відчув силу бомби, коли та хвилею прокотилася по клубу, трощачи колишній храм і його відвідувачів на шматки. Слідчі з’ясують, що саме це була за бомба, але…
Навіть сила його блискавки була недостатньо швидкою, щоб зупинити її. Хоча і вона не допомогла б захиститися від бомби, не тоді, коли було влаштовано засідку, як-от сьогодні. На полях битв він знищив чимало бомб і знав, як перехопити їх своєю силою, як відповісти смертю на смерть, але ж це був не якийсь там далекобійний снаряд, випущений з танка.
Цю бомбу завчасно підклали десь у клубі й підірвали у потрібний момент. Було кілька осіб, здатних вчинити подібне, і першим у списку підозрюваних Ганта… знову був Філіп Бріґґс. Або, як мінімум, його прибічники — сам Бріґґс досі сидів у Адрестійській В’язниці. Але він подумає про це пізніше, коли у голові перестане наморочитися, а в жилах припинять вирувати блискавки, прагнучи знищити ворога.
Гант переключився на дівчину, яка сиділа на дивані, втупившись поглядом у нікуди.
Зелена сукня Брайс була подерта, шкіра — вкрита штукатуркою і чужою кров’ю, а обличчя — блідим, як не рахувати червоної плями на щоці.
З холодильника під барною стійкою Гант дістав пакет з льодом і загорнув його у кухонний рушник. Потім поставив на заляпаний журнальний столик склянку води і простягнув лід Брайс.
— А добряче ж вона приклалася.
Вона повільно звела на нього бурштинові очі, і він побачив у її вухах засохлу кров.
Швидко обшукавши вбогу кухню і шафку у ванній кімнаті, він знайшов ще кілька рушників і аптечку.
Щільно підібгавши крила, щоб не зачепити пивні бляшанки, якими був захаращений столик, Гант став перед Брайс навколішки на зношений сірий килим.