Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 46)

Брайс знизала плечем.

— Я могла би покликати твою королеву. Подивимося, що вона на це скаже.

— Ти… ти не того рангу, щоб викликати її.

— Так, — погодилася Брайс, — не того. Але закладаюся: якщо я спущуся на головний поверх і почну кликати Королеву Змій, вона виповзе з вашої бійцівської ями подивитися, хто зчиняє галас.

Вогняний Соласе, вона що, серйозно?

На лобі сатира виступив піт.

— Обсидіанова сіль надто небезпечна. Сумління не дозволяє мені її продавати.

— А ти казав це, коли продавав її Філіпу Бріґґсу для його бомб? — промуркотіла Брайс.

Гант завмер, а сатир збліднув як полотно. Він глянув на янгола, зауваживши татуювання на його чолі і зброю.

— Не розумію, про що ти. Я… слідчі мене перевіряли і відпустили. Я ніколи нічого не продавав Бріґґсу.

— Упевнена, він заплатив тобі готівкою, щоби приховати грошовий слід, — сказала Брайс і позіхнула: — Послухай, я втомлена й голодна, і не налаштована грати в цю гру. Назви свою ціну, і я піду собі.

Сатир зиркнув на неї, і його цапині очі блиснули.

— П’ятдесят тисяч золотих марок.

Гант ледь не вилаявся, а Брайс усміхнулася.

— Знаєш, моя начальниця якось заплатила п’ятдесят тисяч, щоб подивитися, як зграя хортів Хела розриває на шматки сатира. Вона казала, що це була найкраща хвилина її нещасного життя.

— Сорок п’ять.

— Не марнуй мій час на безглузді пропозиції.

— Менше тридцятки не погоджуся. Це ж купа обсидіану.

— Десять.

Сума у десять тисяч золотих марок усе одно була непомірна. Але й солі, які використовувалися для прикликання демонів, були надзвичайно дорогі. Скільки демонів, викликаних таким чином, знищив Гант? Скільки розчленованих тіл він бачив, коли ритуали йшли не за планом? Чи за планом, коли напад був цілеспрямований?

Брайс дістала телефон і підняла його вгору.

— Через п’ять хвилин я маю подзвонити Джесібі й сказати, що обсидіанова сіль у мене. А через шість хвилин, якщо я цього не зроблю, у двері постукають. І прийдуть вони не по мене.

Гант щиро не розумів, чи блефує Квінлан, чи ні. Найімовірніше, вона йому б і не сказала — вона могла отримати наказ від своєї хазяйки, поки він сидів на даху. Якщо Джесіба Роґа була замішана у цій обсидіановій чортівні — або для власних потреб, або від імені Підземного Короля… Можливо, Брайс не скоювала вбивство, а радше сприяла його вчиненню.

— Чотири хвилини, — промовила Брайс.

Крапля поту стекла по скроні сатира і зникла у його густій бороді. Запала тиша.

Попри підозри, у Ганта зростало відчуття того, що це його призначення стане або веселою пригодою, або обернеться нічним кошмаром. Утім, якщо це приведе його до кінцевої мети, обидва варіанта його влаштовували.

Брайс всілася на прогниле бильце крісла і почала набирати повідомлення на телефоні, ніби звичайна знуджена дівчина, яка уникає спілкування.

Сатир розвернувся до Ганта.

— Ви — Умбра Мортіс, — він голосно ковтнув. — Ви один із тріаріїв. Ви захищаєте нас — ви служите Губернатору.

Перш ніж Гант устиг щось сказати, Брайс підняла телефон і показала йому світлину двох товстеньких опецькуватих цуценят.

— Поглянь, кого оце взяв собі мій кузен, — сказала вона йому. — Оцього звати Осіріс, а цього праворуч — Сет, — не встиг Гант відповісти, як вона опустила телефон і її пальці знову забігали по клавіатурі.

Але вона глянула на Ганта з-під густих вій, ніби кажучи: «Будь ласка, підіграй».

Тож Гант підіграв.

— Милі песики, — сказав він.

Сатир страдницьки застогнав. Брайс підняла голову. Водоспад її червоного волосся вилискував у срібному сяйві екрана.

— Я думала, ти вже побіг по сіль. Раджу тобі поквапитися, враховуючи, що у тебе лишилося… — вона глянула на телефон —…ого. Дев’яносто секунд.

Вона відкрила щось схоже на гілку повідомлень і почала щось набирати.

— Д-двадцять тисяч, — прошепотів сатир.

Брайс виставила вказівний палець угору.

— Я відповідаю своєму кузену. Дві секундочки.

Сатир так тремтів, що Ганту стало майже ніяково. Майже, коли раптом…

— Десять, десять, щоб тебе! Десять!

Брайс усміхнулася.

— Не треба кричати, — промуркотіла вона, натискаючи кнопку виклику.

— Слухаю? — відповіла чаклунка після першого ж гудка.

— Відкличте своїх собак.

Хрипкий жіночій смішок.

— Готово.

Брайс опустила телефон.

— Ну і?

Стукаючи копитами по зношеній підлозі, сатир кинувся у кінець кімнати й за мить дістав згорток, який тхнув пліснявою і землею. Брайс звела брову.

— Поклади до сумки.

— У мене немає… — Брайс глянула на сатира і той знайшов сумку. Брудну багаторазову продуктову сумку — але все ж краще, ніж нести сіль відкрито.

Брайс зважила товар у руках.

— Тут на дві унції більше.

— Сім фунтів і сім унцій! Як ти і просила! Тут усе заточено під сімку.

Сім — священне число. Або нечестиве — залежно від того, хто йому поклоняється. Сім астері, сім пагорбів їхнього Вічного Міста, сім районів і сім Брам у Місті Півмісяця; сім планет і сім кіл Хела, кожен темніший за попередній, а також сім принців, які ними правлять.

Брайс схилила голову набік.

— Якщо я перевірю і виявиться, що це не так…

— Так! — скрикнув сатир. — Хай йому Хел, усе так!

Брайс натиснула кілька кнопок на своєму телефоні.

— Десять тисяч переведені на твій рахунок.

Вона рушила геть. Гант пішов слідом, лишивши позаду сатира, який чи то кипів, чи то тремтів.

Самовдоволено усміхаючись собі під ніс, Брайс відчинила двері, і Гант уже збирався починати засипати її запитаннями, коли вона завмерла. І тоді він теж побачив, хто стояв за дверима.

Висока жінка зі шкірою місячного відтінку була вдягнена у золотий комбінезон, смарагдові сережки-кільця звисали нижче за її чорне волосся, підстрижене під короткий боб. Її повні губи були нафарбовані фіолетовою помадою, такою темною, що вони здавалися майже чорними, а дивовижні зелені очі… По самих очах Гант її і впізнав.