Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 45)

— Ну вибач, якщо твоє крихке его не має сили впоратися з тим, що я знаю, що роблю.

Гант відкрив рота і одразу закрив. Гаразд, сьогодні він її недооцінив, але ж вона не давала йому ані найменшого натяку на те, що хоча б віддалено зацікавлена у цьому розслідуванні. Здавалося, що вона лише намагалася йому перешкодити.

Не кажучи більше ні слова, Брайс зайшла у відчинені двері й попрямувала на склад.

Служити у 33-му — чи будь-якому іншому легіоні — було все одно, що повісити мішень собі на спину, і Гант, слідуючи за нею, перевірив, чи на місці його зброя, прихована у майстерно сконструйованих піхвах його костюма.

Сморід тіл і диму вкривав його обличчя мастким шаром, і Гант щільно підібгав крила. Страх, який він вселяв людям на вулицях міста, не мав жодного значення тут, на ринку, переповненому старезними ятками, продавцями і продуктовими прилавками, довколишнім димом, присмаком крові та їдким запахом магії, що роз’їдав його ніздрі. А над усім цим, біля дальньої стіни величезного приміщення височіло мозаїчне панно, яке привезли з древнього панґерського храму, відреставрували і з любов’ю відтворили до найменших дрібниць, попри його жахливе зображення: Смерть у плащі з каптуром, з вишкіреним скелетним обличчям, косою в одній руці і пісковим годинником в іншій. Над головою були слова, викладені прадавньою мовою Республіки:

Memento Mori.

Пам'ятай, що помреш. Ці слова мали бути запрошенням до веселощів, закликом проживати кожну мить так, наче вона була остання, наче завтра могло не настати, навіть для ванірів, що старіють дуже повільно. Пам'ятай, що помреш, і насолоджуйся всім, що пропонує світ. Пам'ятай, що помреш, і вся ця незаконна чортівня не матиме жодного значення. Пам'ятай, що помреш, тож кого хвилює, скільки людей постраждає від твоїх дій?

Брайс промчала повз зображення, її волосся, яке колихалося на ходу, сяяло, немов яскравий рубін. Вогні освітлювали потерту шкіру її чорної куртки, зробивши виразними слова, написані на спині жіночим барвистим почерком. Гант інстинктивно переклав їх — також із прадавньої мови, наче сама Урд обрала цю мить і явила йому ці дві древні фрази.

За любові усе можливо.

Ця красива фраза у такому місці сприймалася як довбаний жарт. З-за прилавків і тінистих закутків за Квінлан стежили десятки блискучих очей, але їхні власники швидко відводили погляд, помітивши біля неї Ганта.

Він ледве стримувався, щоб не витягти її з цієї діри. Хоча він і хотів розкрити цю справу, після чого між ним і його свободою залишатимуться всього десять чудових убивств, прийти сюди було колосальним ризиком. Яка користь від його свободи, якщо він закінчить на смітнику за одним із цих товарних складів?

Можливо, цього вона і хотіла. Заманити його сюди, на М’ясний ринок, і вбити. Це здавалося малоймовірним, але Гант все ж одним оком стежив за Брайс.

Вона знала це місце. Знала кількох продавців, судячи з кивків, якими вони обмінялися. Гант зауважував кожного: механіка, який спеціалізувався на вигадливих дрібних механізмах; торговця екзотичними фруктами; жінку з совиним обличчям, яка продавала сувої і книги у палітурках, зроблених з бозна-чого, але точно не з коров’ячої шкіри.

— Механік допомагає мені визначити автентичність артефактів, — пробубоніла Брайс, поки вони пробиралися далі крізь паркий і чадний ринок. І як вона помітила, що він споглядає? — А продавчині фруктів навесні й восени поставляють партії дуріана — улюблених ласощів Сирінкса. Смердить на весь дім, але він буквально шаліє за цими плодами, — вона обійшла помийний бак, майже по вінця наповнений використаними тарілками, кістками і брудними серветками, і піднялася хиткими сходами на проміжний поверх, що тягнувся по обидва боки над складом, де розташовувалося хтозна-скільки дверей на відстані десь із метр одні від одних.

— А книжки? — не втримався і спитав Гант. Брайс, здавалося, радше рахувала двері, ніж дивилася на номери на них. Двері були без номерів, усвідомив він.

— Про книжки, — промовила Брайс, — розповім іншим разом.

Вона зупинилася біля жовтувато-зелених дверей — щербатих і вкритих глибокими ум’ятинами. Гант принюхався, намагаючись визначити, що за ними приховується. Нічого, наскільки він зміг відчути. Він непомітно підготувався і підніс руки ближче до своєї зброї.

Не спромігшись постукати, Брайс відчинила двері, за якими мерехтіли свічки і… пахнуло якимось розчином. Соляним розчином. Від диму впереміш зі ще чимось сушило очі.

Брайс попрямувала вузьким коридором до відкритої трухлявої вітальні. Насупившись, Гант зачинив двері й рушив за нею, підібгавши крила, щоб не торкнутися сальних напівзруйнованих стін. Якщо Квінлан загине, пропозиція Михея втратить силу.

Сяйво свічок — білих і кольору слонової кістки — замерехтіло, коли Брайс ступила на зношений зелений килим, і Гант ледве стримався, щоб не скривитися від огиди. До однієї стіни був підсунутий протиснений, подертий диван, біля іншої стояло брудне шкіряне крісло, з якого вивалювалася набивка, а по всій кімнаті на столах, стосах книжок і поламаних стільцях стояли банки, миски і чашки, повні солі.

Біла сіль, чорна сіль, сіра сіль — прерізної зернистості: від порошку і пластівців до великих, грубих шматків. Солі для захисту від темних сил. Проти демонів. Багато-хто з ванірів будував свої будинки, закладаючи по кутках у фундамент соляні плити. Подейкували, що підвалини кришталевого палацу астері були суцільним пластом солі та що його збудували на місці її природного родовища.

Хай йому всячина. Він ніколи не бачив такого різноманіття. Тим часом Брайс вдивлялася у темний коридор ліворуч, де у тінях виднілися обриси трьох дверей, і Гант засичав:

— Поясни мені, будь ласка…

— Тримай своє сичання і закочування очей при собі, — відрізала вона і гукнула у морок: — Я прийшла купити, а не по гроші.

Одні з дверей прочинилися, і до них пошкутильгав блідий темноволосий сатир. Його волохаті ноги приховували штани, маленькі вигнуті ріжки таїлися під кепкою, але його видавав цокіт копит.

Зростом сатир ледве сягав грудей Брайс, його зморщене, скорчене тіло було вдвічі менше за тих биків, які на очах Ганта розривали людей на шматки на полі бою. Та й з якими він сам стикався на арені Сандріель. Вузькі зіниці Гулястих, як у цапа, очей сатира розширилися.

Від страху — і не перед ним, раптом усвідомив Гант.

Брайс занурила пальці у свинцеву миску з рожевою сіллю, узяла дрібку і впустила крупинки, які зі слабким, глухим тріском попадали назад до миски.

— Мені потрібна обсидіанова сіль.

Сатир засовався, тихо цокаючи копитами і потираючи бліду волохату шию.

— Таким не торгую.

Брайс слабко усміхнулася.

— Та невже? — Вона підійшла до іншої миски і поворушила чорну сіль, змелену у дрібний порошок. — Цільнопородна обсидіанова сіль вищого сорту. Сім фунтів і сім унцій. Зараз.

Сатир ковтнув.

— Це незаконно.

— Ти цитуєш девіз М’ясного Ринку чи намагаєшся сказати мені, що у тебе чомусь немає того, що мені потрібно?

Гант обвів кімнату очима. Біла сіль призначалася для очищення, рожева — для захисту, сіра — для заклинань, червона… він забув, для чого була ця клята червона сіль. Але обсидіанова… От лайно.

Завдяки багатовіковим тренуванням не виказувати шоку, його обличчя лишилося невимушеним. Чорну сіль використовували для прикликання демонів напрямки — минаючи Північний Розлом — або для різноманітних темних чар. А сіль, чорніша за чорну, як-от обсидіанова… Вона могла прикликати щось серйозніше.

Хел був відділений від них часом і простором, але досі був доступний через подвійні запечатані портали на північному і південному полюсах — Північний і Південний Розломи відповідно. Або через недоумків, які намагалися прикликати демонів за допомогою солі різної сили.

Гант завжди вважав усе це мерзенною хрінню. Але у використанні солі була принаймні одна перевага: можна було прикликати лише одного демона за раз. Утім, якщо справа йшла навперекіс, заклинатель міг загинути. А демон — застрягти у Мідґарді, голодний.

Ось чому ці потвори взагалі існували у їхньому світі: більшість з них винищили ще після тих давніх воєн між царствами, але час від часу демони виривалися на свободу. І розмножувалися — як правило, насильницьким шляхом.

Результатом цих жахливих союзів були демонакі. Більшість тих, які блукали вулицями міста, були слабшими, вбогішими подобами й гібридами чистокровних демонів Хела. Багато з них були ізгоями — не з власної вини, а лише через свою генетику, і зазвичай старанно працювали, щоб інтегруватися до Республіки. Але оскаженілий чистокровний демон найнижчого рівня, який вирвався з Хела, міг застопорити ціле місто. І вже кілька століть Гант займався тим, що вистежував їх і вбивав.

Виходить, цей сатир мав бути крупним дилером, якщо торгував обсидіановою сіллю.

Брайс зробила крок до сатира. Той позадкував. Її очі сяяли хижою забавкою — однозначний прояв її фейської половини. Зараз вона суттєво відрізнялася від тусовщиці, яка переймалася своїм манікюром.

Гант напружився. Вона ж не може бути настільки дурною? Показувати йому, що знає, як можна легко дістати ту саму сіль, яку, ймовірно, використали для прикликання демона, який убив Терціана і Даніку? На її рахунок у списку підозрюваних, який Гант тримав у голові, додався ще один пункт.