Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 44)

— Це збіса серйозне звинувачення.

— Саме тому нам потрібно добряче промацати її. Це поки що наша єдина зачіпка.

Гант похитав головою.

— Гаразд. Я можу це організувати. Але щоб зв’язатися з нею, треба використовувати правильні канали. Може пройти кілька днів чи тижнів, перш ніж вона зволить зустрітися з нами. А може, й довше, якщо відчує, що ми під неї копаємо.

З такими, як Королева Змій, навіть закон ставав гнучкий.

Брайс пирхнула:

— Не будь таким завзятим прибічником правил.

— Правила потрібні для того, щоб ми лишилися живі. Або ми дотримуємося правил, або взагалі залишаємо цю затію.

— Гаразд, — махнула рукою Брайс.

М’яз на його підборідді знову смикнувся.

— А що з Рунном? Ти щойно втягнула свого кузена у нашу справу.

— Мій кузен, — натягнуто промовила вона, — не встоїть перед бажанням розповісти своєму батькові, що до імперського розслідування притягнули представницю фейської раси. Варто буде зауважити те, як він відреагує і з ким контактуватиме.

— Що… ти вважаєш, що це міг зробити Король Осені?

— Ні. Але того вечора, коли вбили Максимуса, Рунн отримав наказ попередити мене, щоб я уникала неприємностей, — можливо, старому покидьку теж щось відомо. Я би порадила вашим людям постежити за ним. Подивитися, що він робить і куди ходить.

— О боги, — видихнув Гант, проминаючи витріщених перехожих, — ти хочеш, щоб я приставив «хвіст» до Короля Осені, так ніби це не порушення десятка різних законів?

— Михей казав робити все необхідне.

— Король Осені мае право вільно вбивати кожного, хто ось так за ним шпигує.

— Тоді варто сказати вашим шпигунам, щоб вони робили це потайки.

Гант ляснув крилами.

— Більше ніяких ігор. Якщо щось дізнаєшся — одразу розповідай мені.

— Я збиралася все тобі розказати ще вранці, коли вийшла з манікюрного салону, — вона стала руки в боки. — Але ти мені нахамив.

— Усе одно, Квінлан. Більше так не роби. Перш ніж щось розпочати, ти про це кажеш мені.

— Мені вже набридло, що ти постійно говориш мені, що можна робити, а що заборонено.

— Усе одно, — знову промовив він. Брайс пустила очі під лоба, але вони вже дійшли до її будинку. Вони обоє вирішили не прощатися, і Гант злетів у небо, прямуючи до сусіднього даху, вже з телефоном біля вуха.

Залишившись сама, Брайс піднялася на ліфті на свій поверх, обдумуючи все у тиші. Те, що вона говорила Ганту, вона говорила серйозно — вона не вважала, що її батько стоїть за смертю Даніки і зграї. Утім, вона майже не сумнівалася, що інших він убивав. І що зробив би все, аби втримати корону.

Батьків титул «Король Осені» був лише титулом ввічливості на додачу до його посади Правителя Міста — як і для всіх сімох фейських королів. Жодне королівство по-справжньому їм не належало. Навіть Авален — зелений острів, яким правив Король Оленів, — досі схилявся перед Республікою.

Фейрі співіснували з Республікою з моменту її заснування, підкорюючись її законам, але загалом лишилися незалежними і зберегли свої древні титули королів, принців та їм подібних. Їх досі всі поважали — і боялися. Не так, як янголів, з їхньою руйнівною, жахливою магією бурі і неба, — але фейці могли заподіяти неабиякого болю: висмоктати повітря з ваших легень, заморозити вас чи спалити зсередини. Одному Соласу було відомо, який Хел могли влаштувати Рунн зі своїми друзями, якщо їх спровокувати.

Але Брайс не збиралася сьогодні влаштовувати Хел. Вона хотіла тихенько прослизнути до його мідґардського аналога.

Саме тому вона зачекала тридцять хвилин, а потім сунула ножа за халяву своїх чорних шкіряних ботильйонів і сховала ще одну потужнішу зброю за поясом темних джинсів, прикривши її шкіряною курткою. Вона залишила світло й телевізор увімкненими, частково запнула штори, щоб загородити Ганту вид на її вхідні двері, і вийшла з квартири.

Прослизнувши сходами у задній частині будинку до невеличкого провулка, де був прикутий її скутер, Брайс різко видихнула і, набравшись сміливості, одягнула шолом.

Відчепивши скутер кольору слонової кістки — модель «Заграва 3500» — від ліхтарного стовпа, вона вивела його на бруковану вулицю. Інші скутери, велорикші й мотоцикли стояли у заторі, тож вона дочекалася, доки вони промчать уперед, і поринула в потік, дивлячись на світ крізь забрало шолома.

Її мати й досі скаржилася щодо скутера, благаючи доньку не сідати за кермо, доки вона не здійснить Занурення, але Рендалл завжди твердив, що Брайс дає собі раду. Звісно, вона ніколи не розповідала їм про численні оказії, пов’язані з цим скутером, але… її мати була звичайною смертною. Брайс не треба було віднімати їй ще більше років життя.

Вона їхала однією з головних магістралей міста, гублячись у ритмі лавірування поміж автівок і обминання пішоходів. Світ розпливався сумішшю золотого світла і глибоких тіней, над головою світився неон, і все це підкреслювали спалахи і мерехтіння вуличної магії. Навіть невеличкі мости через численні притоки Істрос, що їх перетинала Брайс, були всіяні блискучими вогниками, які танцювали на темних брижах унизу. Сріблисте сяйво заповнювало високе нічне небо над Головною Вулицею, підсвічуючи повільні хмари, на яких пили-гуляли малахими. Блідий посвіт переривався самотнім червоним блискотінням величезної вивіски «Реднер Індастріз» на хмарочосі компанії у самому центрі району.

О цій порі перехожих на вулицях ЦДР було небагато, і Брайс намагалася якнайшвидше проскочити через вуличні каньйони між висотками. Вона зрозуміла, що опинилася на М’ясному Ринку, — не з назви якоїсь вулиці чи покажчика, а з темряви навколо.

У небі над скупченими низькими цегляними будинками, не було ні вогника. Тіні тут ставали постійними, ховаючись у провулках і під автівками, а вуличні ліхтарі були здебільшого розбиті й ніколи не лагодилися.

Брайс проїхала вузенькою вуличкою, де з кількох пом’ятих вантажівок витягали коробки з колючими зеленими фруктами і ящики з ракоподібними створіннями, які, здавалося, чудово усвідомлювали свій полон і смерть, що наближалася у вигляді каструлі з окропом на одному з продуктових прилавків.

Брайс намагалася не зустрічатися поглядом з їхніми чорними банькатими оченятами, які благально дивилися на неї крізь дерев’яні ґрати. Вона припаркувалася за якийсь метр чи два від непримітного складу, зняла шолом і стала чекати.

Продавці і покупці однаково витріщалися на неї, гадаючи, що саме вона виставляє на продаж: товари чи себе. У підземних лабіринтах, висічених глибоко в череві Мідґарда, було цілих три різних поверхи лише для любителів тілесних утіх. Переважно з людьми, переважно з живими, хоча вона чула про деякі місця, що спеціалізувалися на задоволені різних смаків. За гроші можна було задовольнити будь-який фетиш; будь-яке огидне бажання тут не було табуйоване. Напівкровки високо цінувалися: вони зцілювалися швидше й краще за чистокровних людей. Така собі вигідніша довгострокова інвестиція. А поодиноких ванірів поневолювали і зв’язували такою кількістю заклинань, що не лишали їм жодної надії врятуватися. Придбати кілька годин із ними могли дозволити собі лише найзаможніші.

Брайс глянула на годинник на приладовій панелі скутера. Схрестивши руки на грудях, вона сперлася на чорне шкіряне сидіння.

Умбра Мортіс каменем упав на землю, від чого бруківка затріщала і порепалася колами.

Його погляд палав, і на очах усіх присутніх, які перелякано зіщулилися, він сказав:

— Я тебе зараз вб’ю.

18

Гант кинувся до Брайс, переступаючи через уламки бруківки, розбитої після його приземлення. Він відчув її бузково-мускатний запах у повітрі тієї ж миті, коли вона вийшла з задніх дверей свого будинку, а коли дізнався, куди саме вона їде на цьому клятому скутері…

Брайс вистачило нахабства відсунути рукав шкіряної куртки, насуплено глянути на свій голий зап’ясток, ніби дивлячись на уявний годинник, і сказати:

— Ти спізнився на дві хвилини.

Він зараз її задушить. Хтось мав це зробити ще Хел зна-коли.

Брайс усміхнулася так, наче казала: «Ану ж спробуй», — і неквапливо рушила до нього, залишивши шолом і скутер позаду.

Неймовірно. Ней-мо-вір-но, хай йому грець.

Гант прогарчав:

— Коли ми повернемося, цього скутера тут уже не буде.

Брайс манірно закліпала віями, розпушуючи волосся після шолома.

— Добре, що ти так ефектно з’явився. Тепер ніхто не наважиться його торкнутися, побачивши, що мій зловісний супутник — сам Умбра Мортіс.

Очевидці й справді зіщулилися під його поглядом, а деякі відступили за штабелі вивантажених ящиків, коли Брайс попрямувала до одних із відчинених дверей, що вели до лабіринту підземних сполучених складів, з яких складалися цілі квартали цього району.

Навіть Михей не розміщав тут своїх легіонерів. М’ясний Ринок мав власні закони і методи забезпечення їхнього виконання.

— Я ж казав, що ми маємо дотримуватися протоколів, якщо хочемо зустрітися з Королевою Змій… — вимучено промовив Гант.

— Я тут не для того, щоб зустрітися з Королевою Змій.

— Що? — Королева Змій правила М’ясним Ринком з незапам’ятних часів. Гант, як і всі янголи — чи то цивільні, чи то легіонери, — узяв за правило триматися якнайдалі від перевертниці-плазунки, чия зміїна подоба за чутками викликала справжній жах. Перш ніж Брайс встигла відповісти, Гант сказав: — Я вже втомився від твоїх вибриків, Квінлан.

Брайс вишкірилася і гнівно зашкварчала: