Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 42)

Зайшовши до спальні, він зайняв місце біля ліжка.

— Ну?

Брайс сперлася на двері, всіяні дірками від різноманітних ножів, у метанні яких Рунн вправлявся знічев’я.

— Мені потрібно, щоб ти розказав мені, чи чув щось про те, що замислила Королева Змій.

Це не на добре.

— Навіщо?

— Тому що мені потрібно з нею поговорити.

— Ти геть здуріла?

Знову ця дратівна посмішка.

— Максимус Терціан був убитий на її території. Чи є у розвідки Допоміжних сил якісь дані про її переміщення тієї ночі?

— Це тебе твоя начальниця напоумила? — Таке було цілком у стилі Роґи.

— Можливо. Тобі щось відомо? — Вона знову схилила голову набік, і водоспад її шовковистого волосся — такого ж, як і в батька, — забрижів.

— Так. Терціана вбили… так само, як Даніку та її зграю.

Усмішка начисто зникла з її обличчя.

— Це зробив не Філіп Бріґґс. Я хочу знати, чим займалася Королева Змій тієї ночі. Якщо Допоміжним силам щось відомо про її дії.

Рунн похитав головою.

— Навіщо ти у це вплутуєшся?

— Тому що мене попросили.

— Не лізь у цю справу. Скажи своїй начальниці не втручатися. Це компетенція Губернатора.

— Губернатор і доручив мені знайти вбивцю. Він вважає мене сполучною ланкою між цими вбивствами.

Чудово. Просто прекрасно. Ісая Тиберіан забув згадати про цей нюанс.

— Ти говорила з Губернатором.

— Просто відповідай на запитання. Чи відомо щось Допоміжним силам про місцеперебування Королеви Змій у ніч вбивства Терціана?

Рунн шумно видихнув.

— Ні. Я чув, що вона забрала своїх людей з вулиць. Щось її налякало. Але більше я нічого не знаю. Та навіть якби й знав, що в Королеви Змій є алібі, то тобі не сказав би. Не вплутуйся у це. Я зателефоную Губернатору і скажу, що ти покінчила з роллю його особистого детектива.

На її обличчі промайнув крижаний погляд — як у їхнього батька. Погляд, який давав зрозуміти, що під цією холодною зовнішністю вирує дика, люта буря. А сила і сп’яніння від володіння нею і в батька, і в доньки полягали не у самій силі, а у контролі над собою і цими імпульсами.

Навколишній світ бачив його сестру безрозсудною і нестриманою — але Рунн знав, що вона була хазяйкою своєї долі, ще до того, як познайомився з нею. Брайс була саме з тих людей, які, націлившись на бажане, не дозволять нічому стати на своєму шляху. Якщо вона хотіла спати аби з ким — вона це робила. Якщо хотіла тусуватися три дні поспіль — вона це робила. Якщо хотіла піймати вбивцю Даніки…

— Я знайду того, хто за цим стоїть, — промовила вона з тихою люттю. — А якщо спробуєш мені завадити — я перетворю твоє життя на справжній Хел.

— Демон, якого використовує вбивця, смертельно небезпечний, — він бачив фотографії з місця злочину. Від думки про те, що Брайс врятували лічені хвилини та її п’яні дурощі, у нього досі стискало шлунок. — Король Осені наказав тобі залягти на дно до Саміту — а ти робиш геть навпаки, Брайс.

— Що ж, тепер це частина моєї роботи. Джесіба дала згоду. Я не могла відмовитися, чи не так?

Так. Ніхто не міг відмовити тій чаклунці.

Рунн сунув руки у задні кишені джинсів.

— Бона колись розповідала тобі щось про Місячний Ріг?

Брайс здивовано звела брови через зміну теми розмови, але враховуючи сферу діяльності Джесіби Роґи, сестра могла щось знати.

— Два роки тому вона наказала мені знайти його, — обачливо промовила Брайс. — Але пошуки зайшли у глухий кут. А що?

— Нічого, — він поглянув на невеличкий золотий амулет на шиї сестри. Принаймні Джесіба дала їй достатній захист. До того ж дорогий захист — і потужний. Архезійські амулети коштували недешево, особливо зважаючи на те, що у світі їх лишилося всього кілька екземплярів. Він кивнув до амулета: — Не знімай його.

Брайс закотила очі.

— Невже всі у цьому місті вважають мене дурепою?

— Я серйозно. Окрім тієї хріні, якою ти займаєшся по роботі, якщо ти шукатимеш когось, достатньо сильного для того, щоб прикликати такого демона, не знімай намиста, — принаймні він нагадав їй поводитися розважливо.

Брайс у відповідь лише відчинила двері.

— Якщо почуєш щось про Королеву Змій — подзвони.

Рунн напружився, серце шалено закалатало.

— Не смій її провокувати.

— Бувай, Рунне.

Він був у такому відчаї, що сказав:

— Я проведу тебе до…

— Бувай.

Потім вона спустилася вниз, бісячим жестом махнула на прощання Деклану та Флінну і чванливо вийшла надвір.

Друзі допитливо подивилися на Рунна, який стояв на сходовому майданчику другого поверху. Деклан затримав склянку з віскі біля рота.

Рунн полічив до десяти, щоб не зламати навпіл перший-ліпший предмет, а тоді перестрибнув через поруччя, приземлившись із такою силою, що потерті дубові дошки здригнулися.

Він радше відчув, ніж побачив, як його друзі, вгледівши лють на його обличчі, стали позаду нього, відкинувши склянки з питвом і тримаючи руки у межах досяжності прихованої зброї. Рунн рвонув уперед і вилетів з дверей у прохолодну ніч.

Саме вчасно, щоб побачити, як Брайс із самовдоволеним виглядом переходила вулицю. Прямуючи до довбаного Ганта Аталара.

— Хай йому Хел, — видихнув Деклан, зупинившись біля Рунна на ґанку.

Умбра Мортіс, здавалося, був розлючений. Він стояв, схрестивши руки на грудях і трохи розвівши крила, але Брайс, навіть не глянувши на нього, пройшла повз. Це змусило Аталара повільно розвернутися й опустити руки, які повисли вздовж тіла, так ніби такого ігнору він не отримував за все своє довге й жалюгідне життя.

Цього було достатньо, щоб повернути Рунну бажання вбивати.

Він збіг із ґанку і, перетнувши галявину перед будинком, вийшов на дорогу, виставивши руку перед автівкою, яка різко зупинилася, заверещавши гальмами. Його рука, стиснувшись у кулак, врізалася у капот, утворивши вм’ятину.

Водій розважливо промовчав.

Рунн — із Декланом і Флінном за спиною — пройшов між двома припаркованими седанами, коли Гант повернувся, аби подивитися, що там за метушня.

Очі Умбри Мортіса спалахнули розумінням, яке швидко змінилося слабкою усмішкою.

— Принце.

— Якого біса ти тут робиш?

Гант кивнув у бік Брайс, яка вже зникла у кінці вулиці:

— Охороняю.

— Дідька лисого ти за нею стежитимеш, — про це Ісая Тиберіан теж не згадав.

Гант знизав плечима.