Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 33)

Але вона це зробить. Знайде вбивцю, ким би він не був. Почасти для того, щоб Михей Домітус узяв назад свої слова про те, що вона може бути фігуранткою цієї справи, але… Брайс скрипнула зубами. Вона знайде того, хто це зробив, і змусить його жалкувати про те, що взагалі народився.

Намагаючись не кульгати, Брайс підійшла до стола і вмостилася на краю.

— Певно, Губернатор у відчаї, — і несповна розуму, якщо звернувся по допомогу до неї.

— Мені байдуже до планів Губернатора, — промовила Джесіба. — Грай у мстивого детектива скільки влізе, Брайс, але не забувай, що у тебе є робота. Зустрічі з клієнтами не мають відійти на другий план.

— Знаю, — Брайс пожувала щоку зсередини. — Якщо той, хто стоїть за цими вбивствами, досить сильний, щоб викликати для брудної роботи такого демона, то я теж, імовірно, помру, — вкрай імовірно, враховуючи те, що вона ще не вирішила, коли їй виконувати Занурення і чи виконувати його взагалі.

Блискучі сірі очі чаклунки ковзнули по її обличчі.

— Тоді тримай коло себе Аталара.

Брайс розсердилася. Наче вона якась маленька дівчинка, що потребує захисту великого сильного воїна.

Навіть якщо так почасти і було. Тобто, здебільшого так і було. Абсолютно точно так і було, якщо того демона знову прикличуть.

Але… справді, треба скласти список підозрюваних. І ще одне завдання: скласти список останніх місць, у яких була Даніка… Від цієї думки Брайс напружилася всім тілом.

Вона може прийняти захист Аталара, але не збирається полегшувати життя цьому самовдоволеному придурку.

Задзвонив телефон Джесіби, і та глянула на екран.

— Терціан-старший, — сказала чаклунка, кинувши на Брайс застережливий погляд. — Якщо я почну втрачати гроші через твої ігри у детектива з Умброю Мортісом — оберну тебе на черепаху. — Вона піднесла телефон до вуха, і відеотрансляція обірвалася.

Брайс шумно видихнула і натиснула кнопку, ховаючи екран за панелями в стіні.

Тиша галереї обвилася навколо неї, вгризаючись у кістки.

Лехаба, здавалося, уперше не підслухувала. Стугонливу тишу не переривав ні стукіт у залізні двері, ні шепіт крихітної, невиліковно допитливої вогняної спрайти.

Брайс поставила лікоть на прохолодну поверхню стола і сперлася чолом на долоню.

Даніка ніколи не казала, що знайома з Максимусом Терціаном. Вони ніколи не говорили про нього — ні разу. І це все, з чого вона мала почати?

Якщо не Бріґґс прикликав того демона, то вбивство Даніки та зграї втрачало всякий сенс. Чому демон обрав їхню квартиру, якщо вона була на третьому поверсі в будинку, в якому начебто велося відеоспостереження? Убивство було умисне. Даніка і вовки, а також Терціан, були мішенями, а зв’язок Брайс з останнім був жахливим збігом обставин.

Брайс покрутила свій амулет на золотому ланцюжку, смикаючи його сюди-туди.

Пізніше. Вона подумає про це ввечері, тому що… Вона глянула на годинник. От зараза.

За сорок п’ять хвилин у неї була зустріч із черговим клієнтом, а це означало, що їй доведеться продиратися крізь купу документів на придбану вчора свадґардську дерев’яну скульптуру.

Або, можливо, їй слід попрацювати над своїм резюме, яке вона зберігала на своєму комп’ютері у секретній теці з обманною назвою «Постачальники паперу. Таблиці».

Джесіба, яка повісила на неї відповідальність за все, починаючи з поповнення запасів туалетного паперу до замовлення паперу для принтера, ніколи б не відкрила цієї теки. Вона ніколи б не побачила, що серед реальних документів, що їх туди накидала Брайс, була одна тека — «Рахунки за канцтовари. Березень», — в якій замість таблиці містився супровідний лист, резюме і напівзаповнені анкети на вакансії у десяти різних місцях.

Деякі були без шансів на успіх. «Помічник куратора Художнього музею Міста Півмісяця». Наче вона зможе отримати цю роботу, не маючи ступеня ні з мистецтва, ні з історії. Особливо тоді, коли більшість музеїв вважали, що такі місця, як галерея «Грифон», повинні бути заборонені.

Інша вакансія — «Особистий помічник міс Крутої Юристки» — та сама хрінь. Інша обстановка, інша начальниця, але така ж паршива рутина.

Але ці вакансії були для неї виходом. Так, їй доведеться знайти якийсь спосіб домовитися з Джесібою щодо своїх боргів, та й від самої згадки про те, що вона хоче піти, чаклунка могла обернути її на якусь повзучу гадину, але… Довбатися з заявками, без кінця правити своє резюме — від цього їй кращало. Іноді.

Але якщо вбивця Даніки знову заявив про себе, якщо перебування на цій безперспективній роботі може допомогти… Тоді ці резюме — лише марнування часу.

У темному екрані її телефона слабко відбилося світло ламп з-під високої стелі.

Зітхнувши ще раз, Брайс ввела пароль і зайшла у розділ повідомлень.

«Ти про це не пошкодуєш. У мене було багато часу подумати про те, чим я тебе балуватиму. Про всі розваги, які на нас чекають».

Вона могла повторити повідомлення Коннора напам’ять, але читати їх було ще більш боляче. Так боляче, що вони відбивалися у кожній її клітинці й темних залишках її душі. Тому вона завжди їх читала.

«Іди розважайся. Побачимося через пару днів».

Білий екран опікав їй очі.

«Напиши, коли безпечно дістанешся додому».

Вона закрила повідомлення. Але не наважилася відкрити голосову пошту. Зазвичай для цього їй потрібно було опинитися у щомісячній емоційній згубній вирві. Щоб прослухати голосові повідомлення. Щоб знову почути смішливий голос Даніки.

Брайс глибоко вдихнула і видихнула, ще раз і ще.

Вона знайде того, хто стоїть за цими вбивствами. Заради Даніки, заради Зграї Дияволів — вона це зробить. Зробить будь-що.

Брайс знову розблокувала телефон і почала набирати групове повідомлення для Юніпер і Ф’юрі. Не те щоб Ф’юрі колись відповідала — ні, це була двостороння переписка між нею і Юніпер. Вона набрала половину повідомлення: «Філіп Бріґґс не вбивав Даніку. Вбивства відновились, і я…» — а тоді видалила. Михей наказав тримати язика за зубами, а якщо її телефон зламають… Вона не ризикуватиме, щоб її не зняли з цієї справи.

Ф’юрі вже напевно було про це відомо. Це вона — так звана подруга — не вийшла з нею на зв’язок… Брайс відігнала цю думку. Вона розповість про все Юніпер особисто при зустрічі. Якщо Михей мав слушність і між нею та вибором жертв існував якийсь зв’язок, вона не могла залишити Юніпер у невіданні. Не могла втратити ще одну близьку душу.

Брайс глянула на запечатані залізні двері. Потерла ногу, що нила, й підвелася.

І рушила вниз у супроводі тиші.

14

Рунн Данаан стояв перед високими дубовими дверима батьківського кабінету і, збираючись із силами, намагався заспокоїти дихання.

Це ніяк не було повязано з тим, що він щойно пробіг тридцять кварталів — від свого неофіційного офісу над забігайлівкою на Старій Площі до батьківської розлогої мармурової вілли у самісінькому центрі П’яти Троянд. Рунн видихнув і постукав.

Він знав, що без дозволу краще не заявлятися.

— Заходь, — холодний чоловічий голос пронизав двері й самого Рунна. Але той надійно приховав шалений стукіт свого серця і прослизнув до кімнати, зачинивши за собою двері.

Особистий кабінет Короля Осені був просторіший за більшість будинків на цілу сім’ю. Біля кожної стіни, підіймаючись на висоту двох поверхів, стояли книжкові полиці, ущерть наповнені фоліантами й артефактами — старими й новими, магічними і звичайними. Прямокутний простір розділявся навпіл золотистим балконом, на який можна було піднятися гвинтовими сходами спереду і ззаду, а важкі оксамитові портьєри зараз блокували ранкове світло, що лилося у високі вікна, які виходили на внутрішній двір вілли.

Увагу Рунна привернув орерій у дальньому кінці кабінету: робоча модель планетної системи, яка включала у себе сім планет, їхні супутники і сонце, і була зроблена з чистого золота.

У дитинстві Рунн зачаровувався орерієм. Тоді він іще був достатньо простодушним — не вірив, що батькові насправді було на нього начхати, — і годинами спостерігав за тим, як той займався якимись спостереженнями й розрахунками і записував їх у свої чорні шкіряні блокноти. Рунн лише раз спитав його, що саме він шукає.

«Закономірності», — тільки й відповів тоді батько.

Король Осені сидів за одним із чотирьох масивних робочих столів, однаково завалених книжками та безліччю скляних і металевих приладів для дослідів із тими довбаними закономірностями. Рунн проминув один зі столів, де у скляній сфері, встановленій над пальником — який батько, найімовірніше, створив сам, — булькала переливчаста рідина, випускаючи клуби фіолетового диму.

— Мені слід одягти захисний костюм? — спитав Рунн, прямуючи до стола, за яким батько вдивлявся у призму близько тридцяти сантиметрів завдовжки, поміщену в якийсь хитромудрий срібний пристрій.

— Викладай свою справу, Принце, — коротко сказав батько, наближаючи бурштинове око до окуляру на вершині призми.

Рунн утримався від коментаря про те, що б сказали платники податків цього міста, якби дізналися, як один із сімох Правителів проводить свої дні. Шістка нижчих призначалася Михеєм, а не обиралася демократичним шляхом. Проводилися численні ради у межах інших рад, покликані створити у населення ілюзію контролю, але основні положення були прості: містом правив Губернатор, а решта Правителів — власними районами під його керівництвом. Окрім того, 33-й Легіон підпорядковувався безпосередньо Губернатору, а Допоміжні сили — Правителям Міста, ділячись на підрозділи відповідно до районів і рас тих, хто у них служив. А ось далі картина була не дуже ясна: вовки заявляли, що командування Допоміжними силами належало зграям перевертнів, а фейрі натомість наполягали, що ця честь належить їм. Це ускладнювало розподіл — і виконання — обов’язків.