Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 32)
— Зустрінемося у моєму офісі за годину, — сказав він Ісаї.
Ісая низько вклонився Архангелу — панґерські викрутаси, від яких у Ганта волосся на потилиці ставало дибки. Він був вимушений так вклонятися, бо знав, що в інакшому випадку йому вирвуть пір’я або ж спалять чи пошматують. Ті перші десятиліття після Падіння були безжальні.
Крила, почеплені на стіні у тронній залі астері, були цьому доказом.
Але Ісая завжди знав, як грати в їхні ігри, як зносити їхні протоколи та ієрархії. Як вдягатися як вони, трапезувати як вони і трахатися як вони. Завдяки цьому Упалий янгол піднявся до звання командира. Нікого не здивує, якщо на наступній Раді Губернаторів з астері після зимового сонцестояння Михей запропонує прибрати з чола Ісаї витатуюваний вінець.
І не треба ніяких убивств, різанини і катувань.
Навіть не глянувши на них, Михей злетів у небо. За лічені секунди він зробився білою цяткою у блакитних просторах.
Ісая шумно видихнув, насуплено дивлячись на шпилі п’яти веж Коміціуму — корони зі скла і сталі, що височіла у самому серці ЦДР.
— Гадаєш, тут є підступ? — спитав друга Гант.
— Він не плете інтриг, — на відміну від Сандріель і більшості інших архангелів. — Він каже те, що думає. Напевно, він у відчаї, якщо пропонує тобі таке.
— Я йому належу. Його слово для мене закон.
— Мабуть, із наближенням Сандріель він зрозумів, що вигідніше, якщо ти будеш… вірним.
— Знову кажу: я — раб.
— Тоді хрін його знає, Ганте. Можливо, він просто виявив великодушність, — Ісая знову похитав головою. — Не сумнівайся у руці, яку подає тобі Урд.
— Знаю, — видихнув Гант. Мабуть, частка істини була в усіх припущеннях.
— Думаєш, ти зможеш знайти того, хто стоїть за всім цим? — запитально вигнув брову Ісая.
— У мене немає вибору.
Особливо тепер, коли було укладено нову угоду з Михеєм. Гант відчув смак сухого вітру, впіввуха прислухаючись до його скрипучої пісні у священних кипарисах, що вишикувалися уздовж вулиці внизу, — тисячі дерев висаджували на честь богині-покровительки міста.
— Ти його знайдеш, — сказав Ісая. — Знаю, що знайдеш.
— Якщо викину з голови думки про приїзд Сандріель, — Гант видихнув, запустивши руки у волосся. — Не можу повірити, що вона прибуде
— Ти ж розумієш, що Михей щойно кинув тобі
Гант це розумів. Розумів, що Михей добре знав про його почуття до Сандріель і Поллукса, але все одно пустив очі під лоба.
— Як скажеш. Хочеш — сурми на всі боки про те, який Михей розпрекрасний, але не забувай, що цей виродок зустрічатиме її з розкритими обіймами.
— Вона їде на Саміт за наказом астері, — заперечив Ісая. — Для них це стандартна практика — відправляти одного з архангелів на подібні зустрічі у якості свого представника. Минулого разу це був Губернатор Ефраїм. Михей і його зустрічав з розкритими обіймами.
— Факт лишається фактом: вона пробуде тут цілий місяць, — сказав Гант. — У тому триклятому комплексі, — він махнув у бік п’яти веж Коміціуму. — Місяцеград не в її стилі. Тут немає чим розважитися.
Оскільки більшість Упалих були або розкидані по всьому світу, або мертві, для Сандріель найкращою розвагою було прогулюватися підземними в’язницями свого замку, вщерть набитими людськими повстанцями, й обирати одного, двох чи одразу трьох із них. Арена у центрі її міста призначалася виключно для отримання задоволення від знищення цих в’язнів у різні способи. Бої до смерті, публічні тортури, нацьковування на них Нижчих і диких тварин… Її винахідливість не знала меж. Гант усе це бачив і все це витримав.
Оскільки наразі конфлікт на Панґері набирав обертів, ті підземелля, безперечно, були переповнені, а Сандріель і Поллукс насолоджувалися ріками болю, які лилися з тієї арени.
Від цієї думки Гант завмер.
— Поллукс становить страшенну загрозу для цього міста, — промовив він. Молот був відомий своєю пристрастю до різанини і тортур.
— З Поллуксом розберуться. Михей знає, що він за персонаж — і чим займається. Можливо, астері й наказали йому радо зустріти Сандріель, але він не дозволить їй розв’язати Поллуксу руки, — Ісая замовк. Його погляд став віддаленим, наче він щось обдумував. — Але я можу вивести тебе з гри на час перебування Сандріель — на весь час.
Гант запитально звів брову.
— Якщо ти про обіцянку Михея позбавити мене члена, то я пас. Ісая тихо засміявся.
— Михей наказав тобі провести розслідування разом із Квінлан. Цей наказ робить тебе дуже, дуже зайнятим. Особливо якщо він хоче захистити Брайс.
Гант мляво усміхнувся.
— Таким зайнятим, що у мене не буде часу таскатися по Коміціуму.
— Таким зайнятим, що ти стирчатимеш на даху навпроти будинку Квінлан і стежитимеш за нею.
— Я спав і в гірших умовах, — як і Ісая. — І це гарне прикриття, щоб стежити за Квінлан не лише заради її охорони.
Ісая насупився.
— Ти справді її підозрюєш?
— Я цього не виключаю, — сказав Гант, знизуючи плечима. — І Михей також. Тож поки вона не доведе зворотне, вона лишається у моєму списку підозрюваних. — Цікаво, хто був у
Ісая лише кивнув у відповідь і Гант запитав:
— Ти ж не скажеш Михею, що я стежитиму за нею цілодобово?
— Скажу, якщо він помітить, що ти не ночуєш у казармі. Але до того: менше знає — міцніше спить.
— Дякую.
Це слово не входило до повсякденного лексикону Ганта — не в розмові з тими, хто з крилами, але зараз він казав щиро. Ісая завжди був найкращим із них — найкращим із Упалих і всіх легіонерів, з якими Гант колись служив. З такими навичками і білосніжними крилами Ісая мав би бути в Астерійській Гвардії, але, як і Гант, він походив із самих низів. До елітного приватного легіону астері брали лише високородних, нехтуючи такими хорошими солдатами, як Ісая.
Гант зі своїми сірими крилами і звичайним походженням, навіть попри магію блискавок, взагалі не мав шансів на успіх. Те, що його запросили до елітного 18-го Легіону Шахари вже було достатнім привілеєм. Він майже одразу покохав її за те, що вона побачила, чого він вартий — і Ісая також. У 18-му всі були такі: Шахара обирала солдат не за статусом, а за навичками. За їхньою істинною цінністю.
Ісая махнув у бік ЦДР і Коміціуму в його центрі:
— Забери з казарми свої речі. Мені треба декуди навідатися перед зустріччю з Михеєм, — Гант запитально подивився на нього, й Ісая скривився. — Треба завітати до Принца Рунна, щоб підтвердити алібі Квінлан.
Цей візит на хрін не впав ні Ганту, ні Ісаї, але протокол є протокол.
— Хочеш, я піду з тобою? — запитав Гант. Це було найменше, що він міг запропонувати.
Кутик рота Ісаї вигнувся.
— Враховуючи, що востаннє, коли ви опинилися разом в одному приміщенні, ти зламав Данаану носа, я відмовлюся.
Мудре рішення.
— Він на це заслужив, — процідив Гант.
На щастя, ця подія —
— Я зателефоную пізніше — розкажеш, як справи, — промовив Ісая.
— Щасти тобі.
Ісая обдарував його втомленою, вимученою посмішкою — єдиний натяк на важку одноманітну роботу, яку він виконував усі ці роки з двома рабськими татуюваннями, — і вирушив на пошуки Рунна Данаана, Кронпринца вальбарських фейрі.
Брайс пройшлася виставковою залою, зашипіла від болю в нозі й скинула свої туфлі з такою силою, що одна з них вдарилася об стіну, і стародавня ваза на полиці затряслася.
— Коли приб’єш яйця Ганта Аталара до стіни, зроби послугу — надійшли мені фото, — промовив холодний голос за її спиною.
Брайс глянула на екран, який знову ожив, — і чаклунку, яка досі сиділа на своєму місці.
— Джесібо, ви справді хочете у це встряти?
Чаклунка по-королівські невимушено відкинулася на спинку позолоченого крісла.
— Стара добра помста вже не спокушає?
— Я гадки не маю, хто міг бажати Даніці та зграї смерті. Взагалі.
Усе здавалося логічним, коли вважалося, що це Бріґґс викликав демона-вбивцю: того дня його звільнили, Даніка була знервована і засмучена, а потім вона померла. Але якщо це не Бріґґс, плюс убито Максимуса Терціана… Брайс не знала, з чого почати.