Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 29)
Вона посміхнулася до нього, передаючи посмішкою все, що не наважилася сказати вголос про свої почуття щодо цієї засідки:
Гант кліпнув — єдина ознака його здивування, але Брайс вже поверталася до свого стола, намагаючись не шкутильгати через біль, який пронизував її ногу. Вона притягла з бібліотеки третій стілець, від чого біль у нозі посилився.
Вона не наважувалася потерти товстий вигнутий шрам на верхній частині стегна, прихований під білою сукнею.
— Чи можу я щось вам запропонувати, Ваша Милосте? Кави? Чаю? Чогось міцнішого? — Вона вже розставила пляшки з газованою водою на маленьких столиках між стільцями.
Архангел зайняв середній стілець. Брайс ввічливо усміхнулася до нього і його погляд наче накрив її важкою шовковою ковдрою.
— Дякую, не треба, — Брайс глянула на Ганта з Ісаєю, які вмостилися на стільцях обабіч Губернатора. — Їм теж, — промовив Михей.
Що ж, прекрасно. Вона обійшла стіл, сунула руку під стільницю і натиснула мідну кнопку, змолившись милосердній Хтоні, щоб її голос лишався спокійним, хоча в її голові постійно вирувала одна й та сама думка:
Дерев’яні панелі на стіні за її спиною розійшлися. Екран, який виявся за ними, блимнув і засвітився. Тоді Брайс взяла зі стола телефон і набрала номер.
Бріґґс був монстром, який планував завдати великої шкоди людям і заслуговував на в’язницю, але — його несправедливо звинуватили у вбивстві.
Убивця Даніки досі був на свободі.
Джесіба відповіла після першого ж гудка.
— Екран готовий?
— Чекаємо на вас, — Брайс ввела коди у свій комп’ютер, намагаючись не звертати уваги на Губернатора, який дивився на неї так, наче вона була стейком, а він… тим, хто їв цей стейк. Стейк, що був досі сирии і стогнав. — Я вас підключаю, — повідомила Брайс.
За мить на екрані з’явилася Джесіба Роґа — і вони обидві поклали слухавки.
Готельний номер за спиною чаклунки був оформлений з панґерською пишністю: панельні білі стіни з позолоченою ліпниною, плюшеві кремові килими, блідо-рожеві шовкові портьєри і дубове ліжко з балдахіном, на якому вистачало місця для неї і двох чоловіків, голоси яких Брайс чула, коли дзвонила хазяйці уперше.
Джесіба відривалася по повній, так само як і гарувала, об'їжджаючи величезну територію у пошуках чергових експонатів для галереї, або відвідуючи різноманітні археологічні розкопки, або підбиваючи клинці до можновладних клієнтів, які володіли цінними витворами мистецтва.
Попри те що на збори у Джесіби було менше десяти хвилин і більшу частину цього часу вона витратила на якісь дуже важливі дзвінки, вона була у бездоганній синій сукні, що спадала вільними складками, крізь спокусливі вирізи якої проглядалося апетитне жіноче тіло, а її вуха і шию прикрашали річкові перли. Її коротко підстрижене попелясте волосся — коротше з боків і довше на маківці — сяяло у світлі золотих ламп першосвітла. Така собі елегантна недбалість. А її обличчя…
Її обличчя було юним і мудрим водночас, а вираз на ньому — лагідним, утім, небезпечним. Її світло-сірі очі виблискували магією — спокусливою і смертоносною.
Брайс так і не наважувалася спитати Джесібу, чому вона багато століть тому дезертирувала з клану відьом, чому приєдналася до Дому Полум’я і Тіні та його правителя, Підземного Короля, — і які його накази виконувала. Тепер вона називала себе чаклункою. У жодному разі не відьмою.
— Добрий ранок, Михею, — м’яко промовила Джесіба. Приємний, роззброювальний голос, порівняно з голосами інших представників Дому Полум’я і Тіні — рипучим хрипом женців і вкрадливим тембром вампірів.
— Джесібо, — промуркотів Михей.
Джесіба легко усміхнулася до нього, ніби вже тисячу разів чула подібне муркотіння від тисячі інших чоловіків.
— Рада бачити ваше чарівне обличчя, однак хотіла би знати, чому ви скликали цю зустріч. Хіба що справа Даніки була лише приводом поговорити з красунею Брайс.
Але у відповідь вона лише кинула на нього знуджений погляд.
Михей відкинувся на спинку стільця, схрестивши довгі ноги, і, навіть не глянувши на Брайс, сказав:
— Хоча ваша помічниця справді спокуслива, ми маємо обговорити важливі справи.
Брайс проігнорувала відверті нотки вседозволеності у голосі Михея і його чуттєвий тембр.
Джесіба з витонченою елегантністю махнула рукою, аби Михей продовжував, і її сріблясті нігті блиснули у світлі готельної лампи.
— Припускаю, мої тріарії вже повідомили міс Квінлан про вчорашнє вбивство, — плавно промовив Михей, — деталі якого повністю збігаються з убивством Даніки Фендир і Зграї Дияволів, вчиненого два роки тому.
Брайс лишалася нерухомою, не дозволяючи собі відчувати. Вона непомітно вдихнула заспокійливі м’ятні пари з розпилювача біля неї.
Михей вів далі:
— Чого вони не сказали, то це того, що між цими вбивствами є й інший зв’язок.
Янголи, які сиділи обабіч Губернатора, майже невідчутно напружилися. Було очевидно, що вони теж уперше про це чули.
— Справді? — спитала Джесіба. — І я маю заплатити за цю інформацію?
Повітря галереї затріскотіло від колосальної холодної сили, але обличчя Архангела лишилося непроникливим.
— Я ділюся цією інформацією для того, щоб ми могли об’єднати зусилля.
Джесіба театрально звела світлу брову.
— Щоби що?
— Щоби Брайс Квінлан знайшла справжнього вбивцю, певна річ, — відповів Михей.
12
Брайс застигла, мов смерть, — вона була така незворушна, що Гант замислився, чи розуміє вона, що цим видає себе. Тобто, не своє нервування, а своє походження — лише фейрі могли так завмирати.
Її начальниця, чаклунка з юним обличчям, зітхнула.
— То ваші легіонери з 33-го настільки некомпетентні, що вам справді необхідна допомога моєї помічниці? — Попри її приємний голос, запитання прозвучало доволі різко. — Хоча, гадаю, я вже знаю відповідь, якщо ви помилково засудили Філіпа Бріґґса.
Почувши її відверто викличну заяву, Гант не наважився усміхнутися. Небагатьом безкарно миналися розмови у такому тоні з Михеєм Домітусом, а тим паче з іншими архангелами.
Гант уважно подивився на чотирьохсотлітню чаклунку на екрані. До нього доходили різноманітні чутки: що Джесіба корилася лише Підземному Королю, що перетворювала людей, на звичайних тварин, якщо ті її розсерджували, що колись вона була відьмою, яка покинула свій клан із досі невідомих нікому причин. Найімовірніше, з не дуже хороших причин, якщо вона приєдналася до Дому Полум’я і Тіні.
— Я нічого про це не знаю, — видихнула Брайс. — І про те, кому потрібно було вбивати Терціана, — теж.
Погляд Джесіби на екрані став пронизливіший.
— Хай там як, але ти
— Я запросив вас на цю зустріч, Джесібо, з увічливості, — його карі очі вороже звузилися. — Справді, усе виглядає так, що Філіпа Бріґґса несправедливо засуджено. Але факт залишається фактом: Даніка Фендир зі Зграєю Дияволів затримали його у лабораторії, повній беззаперечних доказів того, що він збирався підірвати невинних у нічному клубі «Білий Ворон». І хоча спочатку його звільнили завдяки лазівці у законодавстві, за останні два роки було знайдено достатньо доказів його ранніх злочинів, щоб засудити його і за них. Таким чином, він залишиться за ґратами і відбуватиме покарання за свої попередні злочини як лідер нині неактивної секти Кереса й учасник більшого повстання людей.
Здалося, що Квінлан, відчувши полегшення, обм’якла.
Але Михей продовжив:
— Утім, це означає, що містом досі розгулює небезпечний убивця, здатний викликати смертоносного демона. Заради розваги чи помсти — ми не знаємо. Я визнаю, що мій 33-й Легіон і Допоміжні сили міста вичерпали свої можливості. Але трохи більш ніж за місяць відбудеться Саміт. І дехто з учасників побачить у цих убивствах доказ того, що я не контролюю своє місто, не кажучи вже про всю територію, і спробує використати це проти мене.
Певна річ, ішлося не про затримання безжального вбивці. Ні, це був чистісінький піар.
Хоча до Саміту було ще далеко, Гант та інші тріарії ще кілька тижнів тому розпочали підготовку підрозділів 33-го до помпезної показухи і маячні, якими супроводжувалася зустріч вальбарських владних сил, що відбувалася раз на десять років. Прибудуть правителі різних територій Республіки, які висловлюватимуть своє незадоволення, і, можливо, у якості гостей, — кілька владних придурків з-за Хальдренського моря.
Гант іще не бував на Самітах у Вальбарі, але побував на безлічі Самітів на Панґері, де всі правителі вдавали, ніби мали якусь подобу свободи волі. Зустрічі на вищому рівні зазвичай, по суті, були тижнем суперечок могутніх ванірів, доки архангел, що головував, не встановлював правила і власноруч творив закон. Гант не сумнівався, що Михей поводитиметься інакше. Ісая вже мав такий досвід і попередив його, що Архангел обожнює на Самітах хизуватися своєю військовою міццю — дивитися на наземний і повітряний парад виряджених в імперські регалії легіонерів 33-го.