Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 27)

Ісая зітхнув:

— Це секретна інформація.

Вона похитала головою.

— Я нічим не можу вам допомогти. Ми з Терціаном уклали угоду, він почав розпускати руки, а тоді пішов.

Усі записи з камер і свідчення відвідувачів «Ворона» це підтверджували. Але вони були тут не через це. Не через це їх сюди послали.

— А коли з’явився Кронпринц Рунн Данаан?

— Якщо ви все знаєте, то чого мене питаєте? — Не чекаючи відповіді, вона додала: — До речі, ви двоє мені так і не представилися.

Гант не міг прочитати ні виразу її обличчя, ні розслабленої мови її тіла. Вони не контактували після тієї ночі у слідчому центрі легіону — і тоді вони також їй не представилися. Та й чи запам'ятала вона взагалі їхні обличчя, будучи у наркотичному тумані?

Ісая вирівняв свої білосніжні крила.

— Я — Ісая Тиберіан, Командир 33-го Імперського Легіону. А це — Гант Аталар, мій…

Ісая осікся, ніби усвідомивши, що минуло достобіса часу, відколи вони мали представлятися, повідомляючи свої звання. Тож Гант зробив йому послугу і закінчив за нього:

— Його заступник.

Якщо Ісая і здивувався, почувши це, то його спокійне й гарне парубоцьке обличчя цього не видало. Формально Ісая був начальником Ганта і в тріаріях, і в 33-му Легіоні загалом, навіть попри те, що Гант виконував для Михея брудну роботу і тому підпорядковувався безпосередньо Губернатору.

Утім, Ісая ніколи не вмикав боса. Ніби пам’ятав дні до Падіння, і хто тоді був головним.

Ніби це зараз мало якесь значення.

Ні, у всьому цьому лайні зараз мало значення лише те, що того дня на горі Гермон Ісая вбив щонайменше три десятка імперських легіонерів. І тепер Гант ніс на своїх плечах тягар відплати й мусив повернути кожне з цих життів Республіці. Щоб виконати умови угоди з Михеєм.

Брайс кинула погляд на їхні чола — на татуювання на них. Гант приготувався почути єхидний коментар, чергову маячню, яку люди досі полюбляли вигадувати про Легіон Упалих і їхнє невдале повстання. Але Брайс лише сказала:

— То як, ви розслідуєте злочини на стороні? Я думала, що це територія Допоміжних сил. Хіба у 33-му немає інших справ, ніж гратися у крутих напарників?

Ісая, вочевидь, неприємно здивований тим, що вперше хтось із містян не впав йому в ноги, доволі сухо спитав:

— Чи є у вас ті, хто може підтвердити ваше місцеперебування після того, як ви покинули «Білий Ворон»?

Брайс витримала погляд Ісаї і кинула очима на Ганта. А він усе ніяк не міг розпізнати, що приховується за її маскою нудьги, коли вона, відштовхнувшись від стола, трохи наблизилася до них і схрестила руки на грудях.

— Лише мій консьєрж… і Рунн Данаан, але ж ви це вже знаєте.

Як можна було ходити на таких височенних підборах, Ганту було незрозуміло. Як можна було дихати у такій обтислій сукні теж було для нього загадкою. Сукня була досить довга і закривала те місце, де мав бути шрам, отриманий тієї ночі два роки тому — тобто, якщо вона не заплатила якійсь медвідьмі, щоб та його прибрала. Гант не сумнівався, що Брайс, яка явно морочилася з тим, щоб гарно виглядати, одразу його позбулася.

Тусовщиці не любили шрами, які псували їхній вигляд у купальниках.

Ісая шелеснув білими крилами.

— Ви би назвали Рунна Данаана своїм другом?

— Радше далеким родичем, — знизала плечима Брайс.

Але, вочевидь, доволі зацікавленим родичем, щоб увірватися до кімнати для допитів два роки тому. І з’явитися у віп-барі минулого вечора. Якщо він так захищав Квінлан, це теж могло бути мотивом убивства. Навіть якщо Рунн і його батько перетворять допит на кошмар.

Брайс їдко усміхнулася, ніби теж про це згадала.

— Удачі вам з ним поспілкуватися.

Гант стиснув зуби, але вона рушила до вхідних дверей, вихиляючи стегнами, наче прекрасно знала, яка в неї ефектна задниця.

— Хвилинку, міс Квінлан, — промовив Ісая. Голос командира був спокійний, але давав зрозуміти, що жартувати з ним не варто.

Гант приховав усмішку. Завжди приємно було дивитися, як Ісая гнівається. Доки він не спрямовував свій гнів на тебе.

Квінлан, яка цього ще не розуміла, озирнулася.

— Так-так?

Гант уважно дивився на неї, коли Ісая нарешті озвучив справжню причину їхнього маленького візиту.

— Нас прислали сюди не лише розпитати вас про ваше місцеперебування.

Вона обвела рукою виставкову залу.

— Хочете придбати щось гарненьке для Губернатора?

Кутики губ Ганта смикнулися вгору.

— Кумедно, що ви про нього згадали. Зараз він прямує сюди. Вона повільно кліпнула. Знову ж, ні сліду, ні запаху страху.

— Навіщо?

— Михей наказав нам отримати від вас інформацію про вчорашній вечір, а потім подбати, щоб ви були вільні від справ і вийшли на зв’язок зі своєю начальницею.

З огляду на те, що Ганта дуже рідко просили допомогти у розслідуванні, отримавши цей наказ, він був геть шокований. Але враховуючи те, що вони з Ісаєю були тієї ночі у провулку, він припустив, що завдяки цьому вони стали найімовірнішими кандидатами на те, щоб очолити цю справу.

— Михей прямує сюди, — її голос затремтів.

— Буде за десять хвилин, — сказав Ісая і кивнув у бік її телефону. — Рекомендую вам зателефонувати своїй начальниці, міс Квінлан.

Гант помітив її трохи прискорене дихання.

— Навіщо? — спитала Брайс.

І Гант нарешті підірвав повітря приголомшливою звісткою:

— Тому що тілесні ушкодження Максимуса Терціана ідентичні до тих, що їх завдали Даніці Фендир і Зграї Дияволів, — це означало, що його розірвали на шматки і перетворили на кашоподібну масу.

Брайс заплющила очі.

— Але… їх убив Філіп Бріґґс. Він викликав того демона, щоб їх убити. І він у в’язниці, — її голос став різкіший. — Він у в’язниці вже два роки.

У місці, гіршому за в’язницю, але це справи не стосувалося.

— Ми знаємо, — промовив Гант, зберігаючи незворушний вираз обличчя.

— Він не міг убити Терціана. Хіба можна викликати демона, будучи у в’язниці? — спитала Брайс. — Він… — Вона ковтнула, зловивши себе на думці і, можливо, зрозумівши, чому сюди прямував Михей. Кількох її знайомих було вбито протягом кількох годин після спілкування з нею. — Ви думаєте, що Бріґґс цього не робив. Не вбивав Даніку і зграю.

— Ми не знаємо цього напевно, — обірвав її Ісая. — Але конкретні подробиці того, як вони всі загинули, ніколи не розкривалися, тож у нас є вагома причина вважати, що нинішнє вбивство не має наслідувальний характер.

— Ви бачилися з Сабіною? — прямо спитала Брайс.

— А ви? — промовив Гант.

— Ми щосили намагаємося триматися одна від одної подалі.

Мабуть, це було єдине розумне рішення, ухвалене Брайс Квінлан. Гант пам’ятав, з якою злобою Сабіна два роки тому в кімнаті спостереження дивилася крізь шпигунське дзеркало на Брайс, і не сумнівався, що Сабіна просто чекала, поки мине достатньо часу, щоб раптова і передчасна смерть Квінлан вважалася волею випадку.

Брайс повернулася до свого стола, обходячи янголів стороною. Треба віддати їй належне — її хода лишилася неквапливою і твердою. Навіть не глянувши на них, вона взяла телефон.

— Ми зачекаємо надворі, — запропонував Ісая. Гант відкрив рота, щоб заперечити, але Ісая кинув на нього застережливий погляд.

Гаразд. Вони з Квінлан можуть перекинутися черговою парочкою ущипливих слів і пізніше.

Стиснувши слухавку побілілими пальцями, Брайс рахувала гудки. Один. Другий. А потім:

— Доброго ранку, Брайс.