Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 25)
Шолом був забризканий кров’ю. Вона вкривала срібне обличчя черепа на ньому і слабко виблискувала на вигадливих лускатих обладунках, чорних рукавичках і парних мечах, що визирали з-за плечей. Плямки крові були навіть на його сірих крилах.
Гант зняв шолом і сперся руками на раковину.
У різкому першосвітлі ванної кімнати його світло-коричнева шкіра під чорним терновим вінцем на лобі здавалася блідою. Він навчився жити з цим татуюванням, але здригнувся від погляду своїх темних очей. Скляні. Порожні. Наче дивляться у самісінький Хел.
Оріон. Так назвала його мати. «Мисливець». Навряд чи б вона так зробила, якби знала, ким він стане.
Гант опустив погляд на порцелянову раковину — на її поверхні лишилися червоні сліди від його рукавичок.
Знявши їх з жорстокою методичністю, Гант підійшов до душової Кабіни, де вода вже була майже як окріп. Він зняв зброю, потім бойовий костюм, лишивши на кахлях криваві смуги.
Гант став під душ і віддався немилосердним пекучим струменям.
10
Була ще тільки десята година ранку, а вівторок уже було спаскуджено.
З натягнутою посмішкою Брайс нудилася біля свого стола з залізного дерева, поки виставковою залою галереї неспішно прогулювалася фейська парочка.
З динаміків, прихованих у дерев’яних панелях двоповерхової зали, лилася ніжна мелодія скрипок — увертюра симфонії, яку Брайс увімкнула, щойно почула гудок переговорного пристрою галереї. З огляду на вбрання парочки — плісировану блідо-коричневу спідницю і білу шовкову блузу жінки та сірий костюм чоловіка, — вони би навряд чи оцінили низькі баси з її вибірки для ранкових тренувань.
Але вони роздивлялися експозицію вже десять хвилин — для неї цього часу було достатньо для того, щоб ввічливо спитати:
— Ви шукаєте щось конкретне чи просто придивляєтеся?
Блондинистий феєць, який виглядав старше за чоловіків свого виду, відмахнувся, підводячи свою супутницю до найближчого експоната — фрагмента мармурового барельєфа з руїн Морри, який вдалося врятувати зі знищеного храму. Фрагмент був завбільшки з журнальний столик, і більшу його частину займала здиблена фігура гіпокампа. Напівконі-напівриби колись водилися у лазурових водах Раґанського моря на Панґері, доки їх не знищили древні війни.
— Придивляємося, — холодно відповів феєць. Його рука лежала на стрункій талії супутниці, поки вони роздивлялися хвилі, вражаюче вирізьблені до найменших деталей.
Брайс витиснула усмішку.
— Не поспішайте. Раптом що, я до ваших послуг.
Жінка кивнула до неї на знак подяки, але чоловік презирливо посміхнувся. Його супутниця спохмурніла і насуплено глянула на нього.
Тишу в залі можна було відчути на дотик.
Тієї миті, коли вони увійшли у двері галереї, Брайс одразу зрозуміла, що чоловік прийшов вразити жінку, або купивши щось неймовірно дороге, або вдаючи, що може купити. Можливо, ця пара збиралася вступити у договірний шлюб і промацувала ґрунт, перш ніж зробити подальші кроки.
Якби Брайс була чистокровною фейкою, якби батько визнав її своєї дочкою, на неї теж чекало би подібне. Рунну, особливо з його статусом Зоренародженого, колись доведеться погодитися на договірний шлюб — коли з’явиться молодиця, яку визнають підхожою для продовження дорогоцінного королівського роду.
До того часу Рунн міг зродити на світ кількох дітей, але їх не визнають членами королівської родини — хіба що це дозволить їхній батько. Хіба що вони будуть цього
Фейська парочка проминула мозаїку з внутрішнього двору колись величного палацу в Альтиумі, а потім зупинилася перед вигадливою нефритовою скринькою з секретом, яка колись належала принцесі з якоїсь забутої північної країни.
Більшість експонатів добувала Джесіба — ось чому вона так часто була у від’їздах, — але Брайс і сама знаходила й купляла чималу кількість артефактів. А потім перепродавала їх, правлячи за них утридорога.
Парочка підійшла до колекції статуй родючості з Сетмека, коли знову почувся гудок переговорного пристрою.
Брайс глянула на годинник на столі. До пообідньої зустрічі з клієнтом було ще три години. Наплив відвідувачів у галереї був рідкістю, враховуючи сумнозвісні величезні ціни експонатів, утім — можливо, їй пощастить і вона сьогодні щось продасть.
— Перепрошую, — пробурмотіла Брайс, схилившись над масивним столом і виводячи на монітор зображення з зовнішньої камери. Не встигла вона клікнути по значку, як у двері знову подзвонили.
Побачивши, хто стоїть на тротуарі, Брайс завмерла.
Вівторок справді було спаскуджено.
На фасаді з піщаника елегантної двоповерхової будівлі, розташованої за квартал від річки Істрос, вікон не було — лише бронзова табличка праворуч від важких залізних дверей вказувала Ганту Аталару, що це була якась установа.
Ісая у своєму звичному костюмі й краватці так довго витріщався на кнопку, що Гант зрештою протягнув:
— Ти ж знаєш, що на ній немає ніяких чарів, — попри те, ким була власниця галереї.
Ісая різко глянув на Ганта, поправляючи краватку.
— Треба було випити другу чашку кави, — пробурмотів він і тицьнув пальцем у металеву кнопку. За дверима пролунав слабкий гудок.
Ніхто не відповів.
Гант оглянув фасад будівлі у пошуках прихованої камери — марно, жодних ознак. Власне, найближча камера була встановлена на хромованих дверях бомбосховища за пів кварталу звідси.
Гант знову оглянув фасад. Не може бути, щоб Джесіба Роґа не нашпигувала галерею камерами як ззовні, так і зсередини.
Гант вирішив застосувати свою силу, спробувати відчути енергетичне поле маленькими язиками блискавки.
Майже невидиму в ранковому сонячному світлі блискавку відбило чарами, які щільно вкривали піщаник, будівельний розчин і двері. Холодне, продумане заклинання, здавалося, тихенько посміювалося над буд-якою спробою потрапити всередину.
— З Роґою краще не жартувати, еге ж? — пробурмотів Гант.
Ісая знову натиснув кнопку, сильніше, ніж потрібно. У них був наказ — причому настільки нагальний, що Ісая і без другої чашки кави був заведений.
Хоча це також могло бути пов’язано з тим фактом, що Ісая повернувся аж о четвертій ранку. Утім, Гант про це не питав. Чув лише, як Наомі з Юстиніаном пліткували у залі відпочинку про те, чи означав новий хлопець Ісаї те, що він нарешті вирішив піти.
Гант не став їм казати, що Ісая аж ніяк цього не зробить. Він підкорявся Михею виключно через щедру тижневу платню, яку Михей видавав їм усім — тоді як за законом рабам було заборонено платити. Гроші, які збирав Ісая, могли купити комусь свободу. Так само, як і та брудна робота, яку Гант виконував для Михея, аби заробити власну.
Ісая втретє натиснув на кнопку.
— Мабуть, її немає на місці.
— Вона тут, — упевнено промовив Гант. Її запах досі витав на тротуарі: бузок, мускатний горіх і щось, чого він не міг точно визначити, — схоже на блискіт перших зірок у сутінках.
І справді, за мить із переговорного пристрою почувся шовковистий жіночій голос, який явно не належав власниці галереї:
— Я не замовляла піцу.
Попри цокання внутрішнього годинника, Гант мимовільно хихотнув.
Ісая зашелестів білими крилами, натягуючи чарівну усмішку, і сказав:
— Ми з 33-го Легіону. Нам потрібно побачити Брайс Квінлан.
Голос у переговорному пристрої зробився різкіший:
У мене клієнти. Повертайтеся пізніше.
Гант був цілком упевнений, що оте «повертайтеся пізніше» насправді означало «ідіть у сраку».
Чарівна усмішка Ісаї стала напруженою.
— Міс Квінлан, ми у невідкладній справі.
Почувся низький гул. А потім:
— Перепрошую, але вам доведеться записатися заздалегідь. Як щодо зустрічі… тижні через три? Двадцять восьме квітня у мене вільне. Я запишу вас на полудень.
«А вона дівка з яйцями», — подумки зацінив Гант.
Ісая розставив ноги ширше, прийнявши типову бойову стійку, якою їх муштрували з перших днів служби у легіоні.
— Боюся, нам треба поговорити просто зараз.
Відповіді не було. Вона ніби взагалі відійшла від переговорного пристрою.
Гант загарчав, і бідолашний фавн, який проходив повз, помчав вулицею, цокаючи елегантними копитцями по бруківці.
— Вона — розбещена тусовщиця. Чого ти очікував?