Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 182)
На таймері життя Брайс лишалося дві хвилини.
Її мертве тіло лежало розпластане на камінні біля Брами, сяйво якої слабнуло.
Деклан потер долонею груди. Він не наважувався дзвонити Рунну. Ще ні. Не міг змусити себе.
— Невже немає способу їй допомогти? — прошепотіла Гіпаксія до мовчазної зали. — Узагалі ніякого?
Ні. Останні чотири хвилини Деклан провів у всіх можливих відкритих і приватних базах даних, шукаючи диво. І нічого не знайшов.
— Окрім того, що у неї немає Якоря, — промовив Король Осені, — вона використала штучне джерело магічної сили, щоб досягти цього рівня. Її тіло біологічно не пристосоване до Підйому. Навіть зі справжнім Якорем вона не змогла би набрати достатньої швидкості для першого стрибка вгору.
Джесіба похмуро кивнула, погоджуючись із ним, але нічого не сказала.
Спогади Деклана про власне Занурення і Підйом були туманні й лячні. Він пірнув глибше, ніж очікував, але принаймні залишився у діапазоні своїх сил. І хоча його Якорем був Флінн, він страшенно перелякався, що не зможе повернутися.
Попри те що система фіксувала Даніку Фендир як слабкий проблиск енергії поруч із Брайс, вона не була провідною ниткою до життя. Даніка не була справжнім Якорем, бо не мала власного життя. Вона лише надала Брайс сміливості спробувати зробити Занурення самотужки.
— Я вивчав це питання, — продовжив Король Осені. — Я провів у пошуках не одне століття. За цей час тисячі людей намагалися вийти за межі власного рівня сили за допомогою штучних засобів. Жоден з них так і не повернувся до життя.
Лишилася одна хвилина, секунди на годиннику зворотного відліку тікали одна за одною.
Брайс досі не почала Підйом. Вона досі перебувала у Пошуку, зіткнувшись з тим, що таїлося глибоко всередині неї. Якби вона зробила спробу Підйому, таймер би зупинився, позначивши її входження у Проміжок — перехідне місце між смертю і життям. Але таймер продовжував відлік. Наближаючись до нуля.
Утім, це не мало значення. Спробує Брайс чи ні — вона все одно помре.
Лишилося тридцять секунд. Присутні у конференц-залі схилили голови.
Десять секунд. Король Осені потер обличчя і глянув на таймер. На останні секунди життя Брайс.
П’ять. Чотири. Три. Дві.
Одна. Мілісекунди мчалися до нуля. До вірної смерті.
Таймер зупинився на 0.003.
У нижній частині графіка елевсінської системи, уздовж злітної смуги, що вела до забуття, з’явилася червона лінія.
— Вона біжить, — прошепотів Деклан.
— Швидше, Брайс! — Даніка бігла слідом за нею.
Крок за кроком Брайс мчала ментальною злітною смугою до її кінця, який ставав дедалі ближчим.
Одна спроба. У неї була всього одна спроба.
Брайс бігла. Вона мчала вперед, зціпивши зуби й ритмічно рухаючи руками.
Шанси були мізерні, ймовірність — мала.
Але вона намагалася. Поруч із Данікою — востаннє — вона могла спробувати.
Вона здійснила Занурення самотужки, але вона не була сама.
Вона ніколи не була сама. І ніколи не буде.
Бо в її серці буде Даніка, а поруч — Гант.
Наближався кінець смуги. Потрібно було відриватися від землі. Починати Підйом інакше вона впаде у небуття. Назавжди.
І Брайс не зупинялася.
Вона мчала далі. До останньої смертельної кінцевої точки.
Вона пробігла смугу до кінця. До останнього сантиметра.
А потім рвучко піднялася вгору.
Деклан не повірив власним очам, а Король Осені впав на коліна. Брайс підіймалася, підштовхнута потоком сили.
Вона проминула нижчі рівні.
— Як це… — видихнув Король Осені. — Це
По суворому обличчі Сабіни текли сльози, коли вона прошепотіла:
— Ні, не сама.
Сила, якою була Даніка Фендир, сила, яка дала Брайс цей поштовх угору, згасла, розчинившись у небутті.
Деклан зрозумів, що вона вже не повернеться — ні в цей світ, ні на оповитий туманами острів.
Навіть якщо Брайс вдасться подолати весь шлях і повернутися до життя, через брак кисню її мозок міг померти. Але його принцеса боролася за кожен сантиметр, що вів її нагору. Її сила змінювалася, у ній проявлялися сліди всіх, хто надавав їй її: русалки, перевертні, дракі, люди, янголи, спрайти, фейрі…
— Як? — промовив Король Осені, радше сам до себе. —
Йому відповів древній Ватажок вовків, чий висохлий голос зазвучав над сигналами графіка:
— За допомогою наймогутнішої сили у світі. Наймогутнішої сили в усіх світах, — він вказав на екран. — Тієї, що зберігає вірність навіть поза смертю і не згасає з роками. Що лишається непохитною перед лицем безнадійності.
Король Осені розвернувся до древнього Ватажка, хитаючи головою і все одно не розуміючи.
Брайс уже досягла рівня сили звичайних відьом. Але до життя ще було надто далеко.
Краєм ока Деклан помітив якийсь рух на екрані й розвернувся до зображення камери зі Старої Площі.
Обвитий блискавками, цілий і здоровий Гант Аталар стояв навколішках біля Брайс, схилившись над її мертвим тілом. Його руки ритмічно натискали на її грудну клітку — він робив масаж серця.
Крізь зціплені від зусиль зуби, Гант промовив до Брайс:
— Я чув, що ти сказала, — блискавки тріскотіли над ним, а його сильні руки продовжували натискання. — У чому ти зізналася тільки тоді, коли
Сабіна прошепотіла щось через стіл до Короля Осені, і Деклан, почувши це, піднісся серцем.
Це була відповідь на слова древнього Ватажка. Відповідь на запитання Короля Осені. Відповідь на те, чому, всупереч сигналам статистики, що лунали з комп’ютера Деклана, вони бачили відчайдушні спроби Ататара змусити серце Брайс Квінлан битися.
94
Вона була і морем, і небом, і камінням, і кров’ю, і крилами, і землею, і зірками, і темрявою, і світлом, і кістками, і полум’ям.
Даніка зникла. Вона віддала те, що лишилося від її душі, від її сили, допомігши Брайс відштовхнутися від смуги і розпочати стрімкий Підйом.
Але їхнє остаточне прощання не зламало Брайс.
Вона заревіла — але її рев був не болісним, а викличним.
Брайс піднялася вище. Вона відчувала наближення поверхні. Тонкої завіси між цим місцем і життям. Її сила змінювалася, набуваючи різних форм і вмінь. Вона шугнула вгору, відштовхнувшись могутнім хвостом. Обернулася і піднялася ще вище, змахнувши широкими крилами. Вона була усім — і водночас собою.
А потім вона почула його. Його голос. Його зустрічний виклик.
Він був там. Чекав на неї.