Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 172)

Але Сандріель лише повернулася на своє місце за центральним столом, і Гант припустив, що у неї зараз є серйозніші проблеми. Кидаючи погляди на екрани і розриваючись між різними відеотрансляціями, Сандріель сказала:

— Ми нічим не можемо допомогти місту, поки Брами відкриті у Хел. Нам наказано лишатися тут.

Рунн остовпів.

— Ми потрібні там…

— Ми лишаємося тут, — слова громом розкотилися конференц-залою. — Астері відправляють підмогу.

Гант обм'як на своєму кріслі, і Рунн важко опустився поруч.

— Нарешті, — пробурмотів принц, потираючи тремтливими руками обличчя.

Отже, вони певно відправили Астерійську Гвардію. І ще якесь підкріплення. Можливо, до Місяцеграда полетіли і тріарії Сандріель. Нехай вони і були психопатичними придурками, але принаймні могли справно битися. Прокляття, навіть один Молот був би зараз благословенням для міста.

— Три хвилини до зачинення укриттів, — проголосив Деклан.

У загальному шумі аудіопотоку, який Деклан вивів у динаміки, пролунало виття перевертня, який застерігав усіх бігти до безпечного місця, покинути кордон, який вони встановили проти орди демонів, і чимдуж тікати до металевих дверей укриття, які досі були відчинені.

Потік людей, які бігли до укриття, не припинявся. Дорослі з дітьми і домашніми тваринами на руках протискалися до отвору, трохи більшого за двері невеличкого гаража. Воїни Королеви Змій і кілька вовків лишалися на перехресті.

— Дві хвилини, — сказав Деклан.

Брайс із Ітаном билися пліч-о-пліч. Коли один робив помилку, другий її виправляв. Коли один приманював демона, другий його вбивав.

У місті завила сирена. Попередження. Але Брайс з Ітаном досі тримали ріг вулиці.

— Тридцять секунд, — промовив Деклан.

— Біжи, — закликав Гант. — Біжи, Брайс.

Випустивши кишки ще одному демону, вона нарешті розвернулася до укриття, а з нею й Ітан. Добре, вона зможе забігти всередину і зачекати, доки не прибуде Астерійська Гвардія і не знищить цих покидьків. Можливо, гвардійці знають, як закрити портали у Брамах.

Двері укриття почали зачинятися.

— Вони надто далеко, — тихо промовила Ф’юрі.

— Встигнуть, — з зусиллям промовив Гант, оцінюючи відстань між дверима, які повільно зачинялися, і двома фігурами, які мчали до них. Червоне волосся Брайс майоріло за її спиною, наче прапор.

Ітан спіткнувся, і Брайс схопила його за руку, не давши йому впасти. На боці Ітана блиснула жахлива рана, його футболка була просочена кров’ю. Як йому взагалі вдавалося бігти…

Двері укриття вже зачинилися наполовину. Щосекунди вільного простору лишалося все менше.

Кігтиста рука схопилася зсередини за край дверей. Потім ще кілька пар рук.

А тоді в отворі з’явилася молода вовчиця з каштановим волоссям. Зціпивши зуби, вона відчайдушно заревіла, навалюючись на двері, які неминуче зачинялися. Усі вовки за нею тримали зсувні двері, намагаючись їх сповільнити.

— П’ятнадцять секунд, — прошепотів Деклан.

Брайс несамовито мчала вперед.

Один за одним вовки зі зграї Ітана втрачали контроль над дверима. Доки не лишалася одна вовчиця, яка стримувала механізм, упершись ногою в бетонну стіну і ревучи від зусиль…

Ітан і Брайс наближалися до укриття, погляд вовка був зосереджений виключно на дверях.

Лишилося трохи менше метра вільного проходу. Недостатньо для них обох. Брайс глянула в обличчя Ітана. Її очі наповнилися сумом. І рішучістю.

— Ні, — видихнув Гант, прекрасно розуміючи, що вона збиралася зробити.

Брайс відстала лише на крок. Цього було достатньо, щоб вона, зібравши всю свою фейську силу, штовхнула Ітана вперед. Рятуючи брата Коннора Голстрома.

Ітан розвернувся до Брайс, його очі спалахнули люттю, відчаєм і горем. Він простягнув руку, але було запізно.

Металеві двері захлопнулися з глухим звуком, який, здавалося, луною розкотився по всьому місту.

Гул і справді пролунав по всьому місту, коли зрештою замкнулися двері всіх укриттів.

Брайс досить сильно штовхнула Ітана і, не в змозі зупинитися, за інерцією врізалася у металеві двері, застогнавши від болю.

Потім вона розвернулася, бліда, мов полотно. Вона перебирала в голові можливі варіанти і не знаходила підхожого.

І тоді Гант прочитав це на її обличчі: вперше Брайс не знала, що їй робити.

Тремтячи всім тілом, Брайс сховалася у невеличкій ніші перед укриттям. Вечірня заграва розфарбовувала небо яскравими жовтогарячими і рубіновими кольорами — наче останній бойовий клич світу перед наближуваною ніччю.

Демони розлетілися, але їх стане ще більше. І скоро. Поки у Брамах будуть відкриті портали у Хел, вони не перестануть прибувати.

Хтось — мабуть, Ітан — почав гупати у двері укриття за її спиною. Він ніби намагався відкрити їй прохід, шкрябаючи кігтями метал. Брайс вирішила не звертати уваги на цей звук.

У кінці вулиці виднілися металеві й блакитні відблиски — воїни Королеви Змій досі билися. Деякі з них пали і лежали купами димучих обладунків і крові.

Якщо їй вдасться повернутися додому, то заклять квартири вистачить, щоб захистити її і всіх, кого вона зможе взяти з собою. Але до квартири було двадцять кварталів. З таким же успіхом це могло бути двадцять кілометрів.

У Брайс з’явилася ідея, і вона замислилася, зважуючи всі за і проти. Варто спробувати. Треба спробувати.

Брайс глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися. Даніччин меч тремтів у її руці, наче тростина на вітрі.

Вона зможе. Вона якось знайде спосіб.

Брайс вискочила на слизькі від крові вулиці, тримаючи меч напоготові. Не озирнувшись до укриття за спиною, вона побігла вулицями міста. Образна пам’ять на ходу вела її найкоротшим шляхом. З-за рогу почулося гарчання, і Брайс ледве встигла підняти меч, щоб відбитися від демона. Вона надрубала йому шию і побігла далі, почувши за мить, як він упав на землю. Вона мала рухатися вперед. Мала дістатися Старої Площі…

Вулиці були завалені мертвими перевертнями і воїнами Королеви Змій. А навколо них — ще більше мертвих людей. Більшість пошматовані.

З червоного неба на неї налетів ще один демон…

Брайс закричала, коли він відкинув її, вдаривши об автівку з такою силою, що розбилися вікна. За частку секунди вона відчинила двері й залізла на пасажирське сидіння, коли демон знову напав. Напав на автівку.

Брайс перелізла через бильця і важіль коробки передач, тягнучись до ручки дверей з боку водія. Ривком відчинивши двері, вона ледь не випала на вулицю, але демон так завзято шматував шини з протилежного боку автівки, що не помітив, як вона кинулася геть.

Стара Площа. Якщо вона зможе добігти до Старої Площі.

Двоє демонів кинулися за нею. Їй лишалося тільки бігти містом, яке поволі почала накривати темрява.

Одна. Вона була зовсім одна.

86

Місто почало затихати. Щоразу, коли Деклан вмикав звук із камер різних районів, усе більше криків ущухало, обриваючись один за одним.

Гант розумів, що це був не знак того, що містяни заспокоїлися чи врятувалися.

Портали у Брамах лишалися відкритими. Вечірня заграва на небі поступилася місцем синьо-фіолетовим сутінкам. Гант уявляв, які жахіття надішле Хел, коли настане ніч. У місто повилазять тварюки, які не люблять світло, спеціально виведені й навчені полювати у темряві.

Брайс досі була на вулицях. Одна помилка, один хибний крок — і вона загине.

Її організм не зцілиться, не відновиться самостійно. Бо вона не встигла зробити Занурення.

Брайс перетнула межу Старої Площі. Але вона бігла туди не заради власної безпеки. Ні, вона мчала до Брами Серця, потік демонів з порталу якої припинився. Ніби Хел і справді чекав ночі, щоб почати другий раунд.

Серце Ганта шалено закалатало, коли вона зупинилася за квартал від Брами. Брайс сховалася у ніші найближчого укриття. У світлі ліхтаря першосвітла, встановленого біля входу, вона важко опустилася на землю, слабко стискаючи руків’я меча.

Гант знав цю позу, цей кут нахилу голови.

Це була поза солдата після важкої, жорстокої битви. Виснаженого солдата, який усе ж вирішив скористатися вільною хвилиною, цією останньою миттю, щоб зібратися з силами перед останнім боєм.

Зціпивши зуби, Гант промовив до екрана:

— Піднімайся, Брайс.