Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 173)
Рунн лише хитав головою. На його обличчі був справжній жах. Король Осені нічого не сказав. Він мовчки дивився на свою доньку, зображення якої Деклан вивів на головний екран.
Брайс полізла під куртку, щоб дістати телефон. Її руки так тремтіли, що їй ледве вдавалося його втримати. Але вона натиснула на кнопку на екрані й піднесла телефон до вуха. Гант також знав, що це означало. Це був її останній шанс попрощатися з батьками і дорогими їй людьми.
У конференц-залі пролунав слабкий дзвінок телефону. З-за центрального стола. Гант глянув на Джесібу, але екран її телефону лишався темний. Мовчав і телефон Рунна. Усі принишкли, коли Сандріель достала з кишені телефон. Телефон Ганта.
Архангелиця вражено глянула на нього. З голови Ганта щезли всі думки.
— Віддайте йому телефон, — тихо промовив Рунн.
Сандріель лише витріщалася на екран. Вагалася.
Гант був у шоці, коли Сандріель послухалася принца. Тремтливими руками він узяв телефон і відповів на дзвінок.
— Брайс?
На екрані він побачив, як її очі розширилися.
— Ганте? — хрипко промовила вона. — Я… Я думала, що ввімкнеться автовідповідач…
— Брайс, скоро прибуде допомога.
Виразний жах, з яким вона дивилася на останні промені сонця, буквально розчавлював Ганта.
— Ні… ні, вони запізняться.
— Не запізняться. Брайс, тобі треба вставати. І бігти до безпечнішого місця. Не наближайся до тієї Брами.
Вона закусила тремтливу губу.
— Портал досі відкритий…
Після його наказу панічний жах на її обличчі перетворився на спокійний вираз. Зосереджений. Це було добре.
— Ганте, мені потрібно, щоб ти подзвонив моїй мамі.
— Не починай оцих прощань…
— Я хочу, щоб ти подзвонив моїй мамі, — тихо промовила вона. — Щоб передав їй, що я її люблю і що я стала тією, ким я є, лише завдяки їй. Завдяки її силі, мужності й любові. І що я прошу вибачення за все, що їй довелося пережити через мене.
— Припини…
— Передай моєму татові… — прошепотіла вона, і Король Осені, напружившись, озирнувся до Ганта. — Передай Рендаллу, — уточнила вона, — що я страшенно пишаюся тим, що можу називати його своїм батьком. Що для мене завжди існував тільки він.
Гант міг поклястися, що на обличчі Короля Осені промайнуло щось схоже на сором.
— Брайс, тобі потрібно
Вона не поворухнулася.
— Передай Ф’юрі, що я шкодую, що збрехала їй. Що зрештою я сказала би їй правду.
По обличчю найманки, яка сиділа на протилежному боці зали, текли сльози.
— Передай Юніпер… — Голос Брайс надірвався. — Скажи, що я їй вдячна — за ту ніч на даху, — вона проковтнула схлип. — Передай їй, що тепер я розумію, чому вона завадила мені стрибнути. Інакше я би не опинилася тут сьогодні — не змогла би допомогти.
Серце Ганта тріснуло від розпачу. Він не знав, навіть не здогадувався про такі жахливі події у її минулому…
Судячи зі спустошеного виразу на обличчі Рунна, її брат теж про це не знав.
— Перекажи Рунну, що я йому прощаю, — промовила Брайс, знову затремтівши. По обличчю принца покотилися сльози. — Я давно йому простила, — продовжила Брайс. — Просто не знала, як йому про це сказати. Передай йому, що мені шкода, що я приховала правду, і я зробила це лише тому, що люблю його і не хочу нічого у нього забирати. З нас двох він завжди буде найкращим.
Болісний вираз на обличчі принца змінився збентеженим.
Але Гант більше не витримував. Не витримував більше ні слова прощання.
— Брайс, прошу…
— Ганте, — здавалося, наче весь світ завмер. — Я чекала на тебе.
— Брайс, крихітко, просто повертайся додому. Дай мені годину, і…
— Ні, — прошепотіла вона, заплющивши очі, і приклала руку до грудей. Над серцем. — Я чекала на тебе — тут.
Тепер і Гант не зміг стримати сліз.
— Я теж чекав на тебе.
Вона усміхнулася, хоча знову схлипнула.
— Прошу, — змолився Гант. — Прошу тебе, Брайс. Ти маєш
Вона розплющила очі й звелася на ноги. Місто вкрила ніч. Розвернувшись до Брами, до якої лишалося пів кварталу, Брайс сказала:
— Я прощаю тебе — за ту аферу з синтом. Прощаю за все. Зараз усе це не має значення. Більше ні.
Вона натиснула «відбій» і притулила меч Даніки до стіни ніші.
А потім акуратно поклала телефон на землю поруч.
Гант схопився зі свого місця.
Вона побігла до Брами.
87
— Нi, — знову і знову повторював Рунн. — Ні, ні…
Але Гант нічого не чув. Нічого не відчував. Тієї миті, коли вона поклала слухавку, всередині нього усе вмерло.
Брайс перестрибнула огорожу навколо Брами і зупинилася перед високою аркою. Перед жахливою чорною порожнечею у її центрі.
Навколо Брайс засяяло слабке біле світло.
— Що це? — прошепотіла Ф’юрі.
Сяйво мерехтіло, стаючи все яскравішим у темряві ночі.
Але його вже було достатньо, щоб освітити її тендітні руки, в яких вона тримала іскристе, пульсівне світло, склавши долоні пригорщею перед грудьми.
Світло линуло з її грудей — струменіло зсередини, наче воно весь цей час жило у ній. Очі Брайс були заплющені, обличчя спокійне.
Її червоне волосся розвіювалося над головою. Навколо у повітрі плавали дрібні уламки і пил, що піднялися з землі. Ніби гравітація перестала існувати.
Світло, яке тримала Брайс, стало таке яскраве, що перетворило решту світу на сірі й чорні тіні. Вона повільно підняла повіки, й бурштинові очі палали, наче перші чисті промені світанку. На її губах з’явилася м’яка, таємнича усмішка.
Брайс підвела погляд на Браму, що височіла над нею. Світло у її долонях зростало.
Рунн упав на коліна.
— Я — Брайс Квінлан, — промовила вона до Брами, до порожнечі й до всього Хела за нею. Її голос був спокійний — розважливий і усміхнений. — Спадкоємиця Зоренароджених фейрі.
Земля пішла з-під ніг Ганта, коли світло у долонях Брайс, зірка, яку вона витягла зі свого розбитого серця, спалахнула яскраво, наче сонце.