Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 169)

Брайс охопив жах.

— Містянам потрібно сховатися. Їм потрібна кожна зайва хвилина.

Юніпер заплакала.

— Я їм казала, але вони ошаліли і не хочуть слухати. Вони не впустять людей.

— Кляті виродки, — видихнула Брайс, роздивляючись укриття у кінці її кварталу, яке досі було відчинене, — потік людей, що линув усередину. Двері укриттів можна було зачинити вручну будь-якої миті, але всі вони автоматично зачиняться через годину. Намертво, доки не буде усунуто загрозу.

— Я змушу їх притримати двері, — з надривом промовила Юніпер. — Але Брайс, це… — Зв’язок обірвався — мабуть, Юніпер відійшла далі в укриття, і Брайс глянула на північ, у бік театрів. Усього за кілька кварталів від Брами Серця. — …і безлад… — Знову перешкоди на лінії. —…безпеці?

— Я у безпеці, — збрехала Брайс. — Будь в укритті. І тримай двері відчиненими скільки зможеш.

Але Юніпер, мила, рішуча і смілива Юніпер, не зможе заспокоїти натовп у паніці. Особливо тих ошатно виряджених гордіїв, які були переконані у своєму праві жити за рахунок усіх інших.

Голос фавни знову перервали перешкоди, тож Брайс лише сказала:

— Я люблю тебе, Юніпер.

І натиснула «відбій».

Вона швидко настрочила повідомлення Джесібі про те, що у місті буквально розкрився Хел, і не отримавши миттєвої відповіді, додала, що вирушає туди. Тому що хтось мав це зробити.

З Річкової Брами біля Місячного Лісу в небо злетіли демони. Брайс лишалося лише молитися, щоб Лігво вже закрило свої входи і виходи. Але Лігво охороняли десятки вартових і могутні чари. Деякі частини міста взагалі не мали ніякого захисту.

Цього було достатньо, щоб вона побігла сходами, що вели з даху будівлі, вниз.

У хаос вулиць міста.

— Демони вилітають з усіх Брам, — доповів Деклан, перегукуючи гучний шум лідерів різних делегацій і їхніх команд, які кричали щось у свої телефони.

Арки Брам були затягнуті чорною порожнечею, немов у них прочинилися невидимі двері.

На екранах було видно лише шість Брам, оскільки Кістяний Квартал камери не мав, але Деклан сказав, що можна сміливо припустити, що Брама Мертвих на тому боці Істрос містила таку ж темну порожнечу. Джесіба Роґа навіть не намагалася зв’язатися з Підземним Королем, але не відривала погляду від екранів. Її обличчя було мертвотно-бліде.

Гант, дивлячись з-за плеча Деклана, подумав, що це було неважливо, оскільки мешканці Кістяного Кварталу вже були мертві.

Лунали телефонні дзвінки — багато з них лишалися без відповіді. Сабіна віддавала накази Амелі, обидві вовчиці притискали телефони до вух, намагаючись зв’язатися з Лідерами міських зграй.

На кожний екран у центрі конференц-зали камери з усіх кінців Міста Півмісяця транслювали справжні жахіття. Гант не знав, куди дивитися. Кожне нове зображення було кошмарніше за попереднє.

Демони, яких він упізнав з жахливою ясністю, — гірші з найгірших — ринули у місто, вилітаючи з Брам. Демони, яких навіть йому було важко вбити. У мешканців Місяцеграда не було жодного шансу.

Це були не вишукані, розумні демони, як-от Аїдас. Ні, це була справжня негідь. Чудовиська Безодні. Дикі пси, які прагнули легкої здобичі.

У П’яти Трояндах уже засяяли райдужні бульбашки захисних чарів вілл, відгороджуючись від бідняків чи тих, кому не пощастило опинитися на вулиці. Саме сюди, під броньовані стіни найбагатших громадян міста, було наказано вирушити Допоміжним силам. Захищати тих, хто вже був у безпеці.

— Скажи своїм зграям, що є беззахисні будинки, де вони більше потрібні… — гаркнув Гант до Сабіни.

— Існують протоколи, — прогарчала у відповідь Сабіна. Амелі Рейвенскрофт принаймні вистачило совісті почервоніти від сорому й опустити голову. Але вона не наважувалася перебивати Сабіну.

— До біса протоколи, — заричав Гант і вказав на екрани. — У цих придурків є і захисні чари, і укриття на своїх віллах. А в людей на вулиці немає нічого.

Сабіна проігнорувала його слова. Але Рунн звернувся до батька:

— Відклич наші сили з П’яти Троянд. Відправ їх туди, де вони потрібні.

Король Осені поворушив щелепами, але сказав:

— Протоколи існують не просто так. Ми не залишимо їх на поталу хаосу.

— Ви двоє знущаєтесь чи що? — вимогливо спитав їх Гант.

Передвечірнє сонце потроху хилилося до обрію. Гант не хотів думати про те, наскільки ситуація погіршиться, коли настане ніч.

— Мені плювати, що вони не хочуть! — кричав Таріон у свій телефон. — Накажи їм вирушати на берег, — пауза. — Тоді скажи, нехай забирають усіх, кого зможуть, під воду!

На іншому боці кімнати Ісая теж говорив по телефону.

— Ні, Наомі, те викривлення часу не було хибною дією якогось заклинання. Так, через це відкрилися Брами. Ні, веди 33-й на Стару Площу. Негайно веди їх на Стару Площу. Мені байдуже, якщо їх усіх там пошматують… — Ісая опустив телефон і кліпаючи глянув на екран.

Потім він зустрівся поглядом із Гантом.

— ЦДР в облозі. 33-й потрапив у бійню.

Він не став думати, чи була Наомі серед них, чи просто впустила телефон у битві.

Рунн і Флінн набирали номер за номером. Ніхто не відповідав.

Але Сабіна додзвонилася.

— Ітане… доповідай.

Деклан мовчки під’єднав телефон Сабіни до динаміків конференц-зали. Почулося важке дихання Ітана Голстрома, його місцерозташування відбивалося за межами неприступного Лігва, захищеного чарами. Крізь його слова пробивалося потойбічне, хиже — не вовче — гарчання.

— Ці тварюки скрізь. Нам ледве вдається їх стримувати…

— Тримати позиції, — скомандувала Сабіна. — Тримати позиції і чекати подальших наказів.

Люди і ваніри з дітьми на руках бігли до всіх укриттів, які лише могли знайти. Багато з них уже позакривалися, запечатані переляканими містянами.

— Скільки часу потрібно 32-му, щоб дістатися з Гілени? — спитав Гант Ісаю.

— Година, — відповів янгол, не відриваючи очей від екранів. Від бійні, від міста, охопленого панікою. — Вони не встигнуть.

А якщо Наомі пала, поранена або мертва… Прокляття.

Флінн загримів на когось по телефону:

— Негайно оточіть Трояндову Браму. Ви ж просто віддаєте їм місто.

Дивлячись на бійню на екранах, Гант перебирав варіанти для міста. Знадобиться ціла армія для того, щоб оточити усі сім Брам, які відкрилися у Хел, — і потрібно буде знайти спосіб, як закрити ці портали.

Гіпаксія підвелася зі свого місця. З похмурою рішучістю вона обвела очима екрани і спокійно промовила у свій телефон:

— Збирайтеся і вирушайте. Ми вилітаємо.

Усі розвернулися до неї. Молода королева, здавалося, цього не помітила, і лише віддала наказ комусь на тому кінці:

— До міста. Негайно.

— Вас усіх переб’ють, — просичала Сабіна.

«Надто пізно», — вирішив не додавати Гант.

Гіпаксія натиснула «відбій» і вказала на екран на лівій стіні з зображенням Старої Площі.

— Я краще помру, як вона, ніж дивитимуся, як гинуть невинні, поки я сиджу тут.

Гант розвернувся туди, куди вказала Гіпаксія, і волосся на його потилиці стало дибки, ніби він уже знав, що побачить.

На екрані, у шкіряній куртці Даніки, з мечем в одній руці і пістолетом в іншій, вулицями мчала Брайс.

Вона не тікала від небезпеки, а бігла їй назустріч.

Брайс знову й знову щось кричала. Деклан підключився до трансляції і змінював камери, слідуючи за нею в кінець вулиці.

— Думаю, я можу витягнути її голос і відокремити його від навколишнього шуму, — сказав він радше сам собі. А потім…