Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 167)
Гант знав, що Лехаба загинула миттєво, наче смолоскип, який занурили у відро з водою.
Припливна хвиля закинула некка на антресолі, де він лежав, борсаючись і захлинаючись повітрям, яке з’їдало його шкіру. Навіть Михея віднесло назад до душової.
Гант мовчки вдивлявся в екрани. Спрайта померла.
— Прокляття, — прошепотів Рунн.
— Де Брайс? — спитала Ф’юрі.
У виставковій залі було порожньо. Вхідні двері були відчинені, але…
— Довбаний Хел, — прошепотів Флінн.
Брайс бігла сходами нагору. До кабінету Джесіби. Лише синт був здатен підживлювати таку швидкість. Лише він міг заглушити біль. І причину цього болю.
Увійшовши до кабінету, Брайс опустила Сирінкса на підлогу — а сама перестрибнула через стіл. До розібраної гвинтівки, що висіла над ним на стіні.
Знищувачка Богів.
— Вона його вб’є, — прошепотів Рунн. — Вона вб’є його за те, що він зробив з Данікою і зграєю.
Перш ніж загинути від синту, Брайс пропонувала своїм друзям стати свідками її останніх митей ясності мислення. Останніх митей її життя.
Сабіна була мовчазна, мов смерть. Але її шалено трусило.
У Ганта підкосилися ноги. Він не міг на це дивитися. Він не буде на це дивитися.
У бібліотеці загриміла магічна сила Михея. Розсуваючи воду, він із зусиллями пробирався до виходу.
Брайс зірвала зі стіни чотири частини Знищувачки Богів і кинула їх на стіл. Потім відімкнула сейф і залізла всередину. Діставши скляний флакон, вона вихилила якесь зілля (ще один наркотик? Хтозна, що чаклунка тримала у сейфі?), а слідом вийняла витончену золоту кулю.
П’ятнадцятисантиметровий патрон, на одному боці якого був вигравіруваний вищирений череп з крилами, а на іншому — два простих слова:
Брайс стиснула кулю в зубах і підтягнула до себе першу частину гвинтівки. Потім приладнала другу.
Михей підіймався сходами — уособлення смерті.
Брайс різко розвернулася до розбитого вікна, що виходило на виставкову залу. Вона підняла руку і третя частина гвинтівки — ствол — злетіла зі стола до її розведених пальців, піднята у повітря магією, якою Брайс не володіла від природи, а отримала від синту, що вирував у її венах. Кілька рухів — і ствол було зафіксовано.
Брайс побігла до розбитого вікна, на ходу дозбируючи гвинтівку. Жестом вона прикликала останню частину, і невидимий вітер приніс її зі стола. Золоту кулю вона продовжувала тримати в зубах.
Гант ніколи не бачив, щоб хтось збирав зброю, не дивлячись на неї, а швидко наближаючись до мішені. Ніби вона робила це тисячу разів.
А потім пригадав, що таки робила.
Нехай Брайс і була народжена від Короля Осені, але вона була донькою Рендалла Сілаґо. А легендарний снайпер добре її навчив.
Брайс приладнала останню частину і, потягнувши затвор, нарешті зарядила гвинтівку. Вона пригальмувала біля зяючого вікна, стала навколішки і приклала Знищувачку Богів до плеча.
Їй знадобилося дві секунди, аби прицілитися, дві секунди, щоб заспокоїти дихання, і Гант розумів, що ці секунди належали Лехабі. Що ці дві секунди спрайта виграла для подруги ціною власного життя. Це був її подарунок, який Брайс із розумінням прийняла.
Не шанс утекти, ні. Від Михея утекти неможливо.
Лехаба подарувала Брайс дві додаткові секунди, необхідні для вбивства Архангела.
Михей вибухом вибив залізні двері. Металеве полотно вклинилося у дерев’яні панелі на стіні. Губернатор різко розвернувся до відчинених вхідних дверей. До пастки, яку влаштувала йому Брайс.
Тож він не дивився вгору. Він не встиг навіть глянути у бік Брайс, перш ніж її палець зігнувся на спусковому гачку.
І вона випустила кулю прямо у голову триклятого Михея.
81
Час викривився і розтягнувся.
У Ганта з’явилося чітке відчуття того, що він падає назад, хоча він стояв біля стіни, не ворушачи жодним м’язом.
Утім, кава у чашці на найближчому столі нахилилася, і рідина повільно-повільно перекочувалася в один бік…
Смерть Архангела — смерть світової сили — могла зворухнути час і простір. Одна секунда могла тривати годину. День. Рік.
Тож Гант усе бачив. Бачив фантастично повільні рухи кожного присутнього у конференц-залі, невимовний шок, який прокочувався нею, обурення Сандріель, спантеличення зблідлого Поллукса, жах Рунна…
Золота куля продовжувала обертатися у черепі Михея. Продовжувала свердлити кістки і мозкову речовину, тягнучи за собою час.
А потім у розбитому вікні кабінету Джесіби з’явилася Брайс. Із мечем у руках.
Меч Даніки — напевно, вона залишила його у галереї у свій останній день життя. А Брайс, мабуть, сховала його у кабінеті Джесіби, де він зберігався останні два роки. Гант бачив найдрібніші зміни на обличчі Сабіни — як розширилися її зіниці, як сколихнулося її світле шовковисте волосся, коли вона похитнулася, побачивши зниклу сімейну реліквію…
Брайс вистрибнула з вікна до виставкової зали. Гант бачив кожен рух її тіла, бачив, як вона, вигнувшись у польоті, здійняла над головок) меч і важко його опустила.
Він міг поклястися, що древня сталь розсікала саме повітря. А потім розсікла Михея.
Розітнувши його голову навпіл, меч продовжив прокладати собі шлях у його тілі, розрізаючи його на дві частини. Впоратися з такою задачею міг лише меч Даніки.
Гант насолоджувався останніми моментами життя Брайс, поки синт не взяв над нею гору. Чи це були перші ознаки того, що це вже відбувалося — це божевілля, ця чиста, нестямна лють?
Брайс. Його Брайс. Його подруга і… те, що було між ними, було більше за дружбу. Вона належала йому, а він належав їй, і він мав це їй сказати, мав сказати тоді, у вестибюлі Коміціуму, що вона — єдина, хто має і матиме значення для нього. Що він знайде її, навіть якщо на це піде тисяча років. Знайде і зробить усе те, з чого глузувала тоді Сандріель.
Брайс досі перебувала у стрибку, продовжуючи розтинати тіло Михея, з якого фонтанувала кров.
У нормальному часі й просторі, кров розліталася би бризками. Але у цій викривленій реальності кров Архангела піднімалася вгору рубіновими бульбашками, окроплюючи обличчя Брайс і заливаючи її рот, відкритий у крикові.
У цій викривленій реальності він бачив, як синт зцілює кожен поріз і синець на тілі Брайс, поки вона опускалася, розрізаючи Михея навпіл.
Вона приземлилася на зелений килим. Гант очікував почути тріск кісток. Але її литка була повністю зцілена. Останній дарунок синту, перш ніж він її знищить. Але в її очах… він не бачив ні полуди безумства, ні самознищувального божевілля. Лише холодну, блискучу помсту. Дві половини тіла Михея відпали одна від одної, і Брайс знову змахнула мечем. І завдала ще одного удару. Впоперек його тулуба. А потім відрубала голову.
Сигнальні вогні продовжували заливати виставкову залу червоним світлом, але на футболці Брайс однозначно була кров, і з білої вона зробилася багряною. Утім, її очі лишалися ясними. Синт досі не взяв над нею гору.
— Антидот працює, — пробурмотіла Гіпаксія. — Він діє на неї.
Гант похитнувся.
— Я думав, ви надішлете їй лише залишки отрути, — промовив він до відьми.
— Я зрозуміла, як стабілізувати отруту без моєї присутності і… натомість надіслала їй антидот. Просто… про всяк випадок.
А вони ж бачили, як Брайс приклалася до флакона з протиотрутою, наче до пляшки віскі.
У клініці Гіпаксії антидоту знадобилося три хвилини, щоб повністю нейтралізувати синт. І Гант, і відьма довго дивилися на Брайс, рахуючи хвилини, доки синт повністю не зник з її організму.
Брайс спокійно підійшла до комірчини, прихованої за дерев’яними панелями. Дістала червону пластикову каністру. І вилила всі чотири літри бензину на розчленований труп Губернатора.
— Хай йому Хел, — тільки й шепотів Рунн, — хай йому Хел.
Решта присутніх не наважувалися навіть дихати надто голосно. Навіть Сандріель відібрало мову, коли Брайс дістала з шухляди свого стола коробку сірників.
Вона чиркнула сірником і кинула його на тіло Губернатора.
Спалахнуло полум’я. На експонатах навколо неї замерехтіли протипожежні чари.
У Михея не було шансів на порятунок. Чи на зцілення. Жодного шансу після того, що він зробив з Данікою Фендир. Зі Зграєю Дияволів. І з Лехабою.
Брайс дивилася на вогонь. Її обличчя досі було забризкане кров’ю Архангела. А потім вона зрештою підвела очі. І подивилася прямо у камеру. На тих, хто спостерігав за нею.