Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 157)
Гант витримав мертвий погляд Ріґелуса, яким він дивився на нього з центрального екрана. Порив крижаного вітру пройняв його тіло — це Сандріель наказувала йому відвести очі. Гант не відвів. Він міг поклястися, що Голова Астері усміхнувся. Кров Ганта перетворилася на лід — не лише через вітер Сандріель — і він опустив погляд.
Ця імперія була побудована, щоб існувати вічно. За більш ніж п’ятнадцять тисяч років вона не пала. Ця війна не стане тим, що її зруйнує.
— Прощавайте, — хором промовили астері й знову злегка посміхнулися. Найгіршою була посмішка Ріґелуса, досі спрямована на Ганта. Потім екрани потемніли.
Усі присутні, включно з двома Губернаторами, шумно видихнули. Судячи зі звуку і смороду з дальнього кутка, когось нудило. І справді, перевертень-леопард вибіг у двері, затискаючи рота долонею.
Михей відкинувся на спинку крісла, втупившись у дерев’яний стіл перед собою. Якусь мить усі мовчали. Ніби всім потрібно було прийти до тями. Навіть Сандріель.
Потім Михей вирівнявся, шелеснувши крилами, і глибоким, ясним голосом проголосив:
— Тож я розпочинаю Вальбарський Саміт. Слава астері та зіркам, якими вони володіють.
Зала повторила ці слова, хоча й без ентузіазму. Ніби кожен з присутніх пам’ятав, що навіть з цієї землі по інший бік моря від Панґери, яка була так далеко від багнистих полів битв і сяйливого кришталевого палацу в місті семи пагорбів, навіть звідси неможливо було врятуватися.
74
Брайс намагалася не зациклюватися на тому, що Гант і весь світ дізналися про те, хто вона насправді. Добре, що преса про це не пронюхала, і на тому спасибі.
Наче звання незаконнонародженої принцеси щось означало. Наче воно говорило щось про неї як про особистість. Гант був шокований, дізнавшись про це, — власне, тому вона і не розповіла йому, передбачаючи його реакцію.
Вона розірвала чек від Джесіби, а разом з ним і багатовікові борги.
Однаково зараз усе це не мало значення. Бо Ганта не було поруч.
Вона знала, що він живий. Бачила у новинах сюжет про церемонію відкриття Саміту. Гант виглядав так само, як і до того, як усе полетіло шкереберть. Ще одна невелика розрада.
Вона майже не помічала появи інших гостей: Джесіби, Таріона, її батька і брата… Ні, вона не зводила очей з того місця у натовпі, де виднілися вже відрослі сірі крила.
Жалюгідна. Яка ж вона жалюгідна.
Вона б пішла на це. Радо помінялася би місцями з Гантом, навіть знаючи, що з нею зробить Сандріель. І Поллукс.
Можливо, вона справді ідіотка, як і казав Рунн. Наївна ідіотка.
Можливо, їй пощастило, що вона вийшла з вестибюля Коміціуму живою.
Можливо, напад кристалоса був розплатою за її косяки.
Останні кілька днів вона переглядала закони, шукаючи спосіб допомогти Ганту. Такого способу не було. Вона вже зробила дві єдині речі, які могли дати йому свободу: запропонувала викупити його і запропонувала замість нього себе.
Вона не вірила у ту маячню, яку він сказав їй наостанок. На його місці вона сказала б те саме. Поводилася би якомога паскудніше, якби це допомогло гарантувати його безпеку.
Зараз Брайс сиділа за столом у виставковій залі, втупившись поглядом у темний екран комп’ютера. Останні два дні у місті було тихо. Ніби увага всіх мешканців була прикута до Саміту, хоча на ньому були присутні всього кілька лідерів і мешканців Міста Півмісяця.
Брайс дивилася зведення новин лише для того, щоби знову побачити Ганта, — але марно.
Щоночі вона спала у його кімнаті. Вдягала одну з його футболок, розтягувалася на простирадлах, що досі пахли ним, і вдавала, що він лежить у темряві поруч із нею.
Три дні тому до галереї надійшов лист із зазначеною зворотною адресою Коміціуму. Серце шалено закалатало у грудях від думки про те, що він зміг передати повідомлення, коли вона розірвала конверт…
На стіл випав білий опал. І записка від Ісаї — доволі стримана, ніби він знав, що всю пошту переглядають:
А нижче, ніби пригадавши, дописав:
Вона тоді сунула опал у шухляду стола.
А зараз, зітхнувши, висунула шухляду і вдивилася у молочно-білий самоцвіт. Провела пальцем по його прохолодній поверхні.
— Аті виглядає нещасним, — зауважила Лехаба, зависнувши біля голови Брайс. Вона вказала на планшет на паузі з обличчям Ганта з церемонії відкриття, яку Брайс передивлялася вже втретє. — Як і ти, Бібі.
— Ну спасибі.
Біля ніг Брайс, позіхнувши, потягнувся Сирінкс, блиснувши вигнутими кігтями.
— То що ми тепер робитимемо?
Брайс насупилася.
— Ти про що?
Лехаба обхопила себе за плечі, продовжуючи ширяти у повітрі.
— Просто повернемося до нормального життя?
— Так.
Блискучі оченята спрайти подивилися на Брайс.
— А що таке взагалі
— Як на мене — суцільна нудьга.
Лехаба злегка усміхнулася, зробившись ніжно-рожевою.
Брайс усміхнулася у відповідь.
— Ти добра подруга, Леле. Дуже добра, — вона знову зітхнула, від чого полум’я спрайти замерехтіло. — Вибач, якщо я іноді не була такою доброю подругою тобі.
Лехаба махнула рукою, зробившись багряною.
— Ми впораємося, Бібі, — спрайта сіла їй на плече, і Брайс, відчувши тепло на своїй шкірі, зрозуміла, наскільки вона була холодна. — Ти, я і Сирі. Разом ми все подолаємо.
Брайс виставила палець, і Лехаба обхопила його своїми крихітними вогняними ручками.
— Домовилися.
75
Рунн прогнозував, що Саміт буде напруженим, жорстоким і максимально небезпечним — коли щомиті чекаєш, що зараз комусь вирвуть горлянку. Як було на всіх попередніх зустрічах, на яких він бував.
Цього разу його єдиним ворогом, здавалося, була нудьга.
У Сандріель цілих дві години пішло на те, щоб передати наказ астері кожному Дому відправити більше військ. Сперечатися не було сенсу. Нічого не зміниться. Накази астері не обговорюються.
Розмова перейшла до нових торгівельних пропозицій. Обговорення все тривало і тривало по колу, що зрештою навіть Михей заплутався у тому, хто що зробив і хто що отримав, а Рунн замислився, чи не вигадали астері цей Саміт як якусь форму тортур.
Йому стало цікаво, скільки янголів Астерійської Гвардії дрімали під своїми масками. Він помітив, як кілька дрібних представників різних делегацій клювали носом. Але Аталар був насторожі — здавалося, асасин не пропускав ні хвилини обговорення. Слухав. Спостерігав.
Можливо, саме цього і хотіли Губернатори: щоб усі, страшенно знудившись і відчайдушно прагнучи закінчити цю зустріч, зрештою пристали на невигідні їм умови.
Утім, усе одно було кілька незгодних. Батько Рунна, русалковий народ і відьми.
Особливо одна відьма.
Королева Гіпаксія говорила небагато, але Рунн помітив, що вона теж уважно прислухалася до кожного слова, а її яскраві карі очі були сповнені розсудливої обачності, попри її юний вік.
Рунн був шокований, коли побачив її в перший день Саміту — це знайоме обличчя у цій обстановці, у короні та королівській одежі. Коли зрозумів, що вже тижнями, навіть не підозрюючи, спілкувався зі своєю потенційною нареченою.
Того ж дня, коли вони зайшли до обідньої зали, він прослизнув між двома відьмами її ковену і, наче якийсь придурок, спитав:
— Чому ти нічого не сказала? Про те, хто ти насправді?
Гіпаксія тримала тацю з обідом з витонченістю, з якою могла би тримати скіпетр.
— Ти не питав.