Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 156)
Одного з тих, хто багато років тому першими пройшли крізь Північний Розлом.
Вони проминули Ганта, і король навіть не глянув у його бік. Але Рунн глянув.
Він подивився на кайданки на зап’ястках Ганта, на тріаріїв 45-го навколо нього. І ледве помітно хитнув головою. Будь-кому з присутніх це здалося жестом огиди, осуду. Але Гант побачив у ньому послання.
Гант зберіг незворушний, нейтральний вираз обличчя. Рунн рушив далі, і на голові принца виблискував вінок із позолоченого березового листя.
А потім здалося, що весь атріум затамував дихання. Завмер.
Янголи прибули не на автівках. Ні, вони спустилися з небес.
Сорок дев’ять янголів Астерійської Гвардії у повному біло-золотому бойовому спорядженні маршем увійшли до вестибюля. У руках, вдягнених у рукавички, вони тримали списи, а за їхніми спинами сяяли білосніжні крила. Усіх їх вивели і ретельно відібрали для цієї життєвої місії. Служити у гвардії могли власники лише найбіліших, найчистіших крил. Без жодної плямки.
Гант завжди вважав їх чванливими придурками.
Янголи виструнчилися уздовж килима, високо піднявши крила і націливши списи на скляну стелю. Їхні накидки спадали білосніжними складками на підлогу. Білі плюмажі з кінського волоса на їхніх золотих шоломах блищали, ніби щойно розчесані, а забрала лишалися опущеними.
Їх прислали з Панґери як нагадування всім, зокрема Губернаторам, про те, що ті, хто держать їх на прив’язі, стежать за ними і тримають усе під своїм контролем.
Наступними прибули Михей із Сандріель. Вони йшли пліч-о-пліч, кожен у своїх губернаторських обладунках.
Усі ваніри опустилися перед ними на одне коліно. Утім, янголи Астерійської Гвардії — які схилялися лише перед своїми шістьма хазяїнами — лишилися стояти. Їхні списи були схожі на подвійні стіни шипів, під якими проходили Губернатори.
Ніхто не смів говорити. Ніхто не смів дихати, коли двоє Архангелів проходили повз.
Усі вони були клятими хробаками у них під ногами.
Сандріель проминула Ганта, і її посмішка обпекла його. А ще сильніше — вкрай розчарований і втомлений вираз на обличчі Михея.
Михей вдало обрав йому покарання. Гант це визнавав. Сандріель нізащо не дасть йому швидко померти. Коли він повернеться на Панґеру, його муки триватимуть десятиліттями. Без жодного шансу на нову угоду чи викуп.
А якщо він насмілиться перетнути межу дозволеного, вона знатиме, куди завдати першого удару. По кому.
Губернатори піднялися сходами, майже торкаючись крилами одне одного. Гант не розумів, чому ці двоє не створили пару. Михей був досить порядним, тож, імовірно, Сандріель викликала у нього відразу, як і у всіх інших. Але все одно було дивно, що астері не наказали об’єднати їхні роди. У цьому не було би нічого незвичного. Результатом одного з таких союзів стали Сандріель і Шахара.
Хоча, можливо, той факт, що Сандріель, імовірно, вбила власних батьків, щоб захопити владу для себе і сестри, змусив астері покласти край цій практиці.
Лише коли Губернатори дісталися конференц-зали, натовп у вестибюлі рушив за ними. Першими на сходи ступили янголи, а за ними вишикувалася решта присутніх.
Гант досі був затиснутий між двома тріаріями 45-го Легіону — Цербером і Яструбом, які глузливо поглядали на нього. Увійшовши до зали, він намагався відзначити якомога більше деталей.
Приміщення було подібне до печери, по колу стояли столи, опускаючись до центрального поверху і круглого стола, за яким мали сидіти лідери.
Безодня Хелу. Ось чим це було. Дивно, що ще не з’явилися його принци.
Ватажок вовків, Король Осені, двоє Губернаторів, формальна донька Річкової Королеви, Королева Гіпаксія і Джесіба всілися за центральним столом. Їхні заступники — Сабіна, Рунн, Таріон і немолода відьма — зайняли місця за столами першого кола. З Дому Полум’я і Тіні, крім Джесіби не було нікого, навіть одненького вампіра. Після цього свої місця відповідно до рангів зайняли й інші. Кожне коло столів було більшим за попередній, і разом їх було сім. Астерійська Гвардія вишикувалася на найвищому рівні вздовж стін, і кожний з трьох виходів із зали охороняло по двоє янголів.
Справді сім рівнів Хела.
Уся зала була заповнена екранами, два з яких звисали просто зі стелі, а на столах стояли комп’ютери, ймовірно, для довідок. На подив Ганта, Ф’юрі Акстар зайняла місце у третьому колі і, всівшись за стіл, відкинулася на спинку крісла. Її ніхто не супроводжував.
Ганта відвели до стіни і поставили між двома гвардійцями, які цілковито його ігнорували. На щастя, з цього ракурсу йому не було видно Поллукса і решту тріаріїв Сандріель.
Екрани увімкнулися, і Гант приготувався до того, що мало бути далі. Від зображення, що з’явилося на екранах, у залі запала тиша.
Ганту були знайомі ці кришталеві палати, ці факели першосвітла, яке танцювало на різьблених кварцових колонах, що піднімалися поверхами вище до склепінчастої стелі. Ці сім кришталевих тронів у дальньому кінці зали, розташовані півколом на золотому помості, останній з яких був порожній. Це мерехтливе місто за ними, пагорби, що тягнулися удалечінь і зникали у тьмяному світлі, і Тибр, який темною стрічкою звивався між ними.
Коли на екранах з’явилися астері, усі підвелися зі своїх місць. Й опустилися на коліна.
Хоча астері перебували на відстані майже в десять тисяч кілометрів, Гант міг поклястися, що їхня сила охопила конференц-залу. Що вона висмоктувала тепло, повітря, життя.
Коли він уперше опинився перед астері, то подумав, що ще ніколи не почувався гірше. Його обладунки досі були вкриті кров’ю
Шахари, горло досі дерло від криків на полі бою, утім, він ніколи не стикався з чимсь настільки жахливим. Настільки неземним. Він ніби перетворився на муху-одноденку, а його сила здавалася благеньким подувом вітерцю проти урагану їхньої сили. Ніби його закинули у далекий космос.
Кожен з астері мав силу священної зірки, кожен міг стерти цю планету на порох, утім у їхніх холодних очах не було світла.
Дивлячись крізь опущені вії, Гант помітив, хто ще насмілився підвести погляд від сірого килима, поки шестеро астері роздивлялися присутніх: Таріон, Рунн, Деклан Еммет. І Королева Гіпаксія.
Більше ніхто. Навіть Ф’юрі та Джесіба опустили очі.
Рунн піймав погляд Ганта. І в голові останнього промовив тихий чоловічій голос:
Гант вражено дивився на принца. Він знав, що іноді серед фейців траплялися телепати, особливо серед тих, хто жив на Авалені. Але він ніколи з ними не розмовляв. Особливо подумки.
Якусь мить Рунн мовчав.
Гант був шокований, ніби його вразило його ж блискавкою.
Кутик губ Ганта вигнувся вгору.
Можливо, Рунн хотів ще щось сказати, але заговорили астері. Хором, як завжди. Між ними була своя телепатія.
— Ви зібралися тут, щоб обговорити питання, які стосуються вашого регіону. Ми даємо свій дозвіл, — астері замовкли і глянули на Гіпаксію.
Ганта вразило, що відьма не здригнулася, не затремтіла, коли шестеро астері подивилися на неї — а разом з ними і весь світ — і сказали:
— Ми офіційно визнаємо тебе спадкоємицею покійної Королеви Гекуби Енадор і, у зв’язку з її кончиною, проголошуємо тебе Королевою Вальбарських відьом.
Гіпаксія схилила голову, її обличчя було серйозне. А на обличчі Джесіби не було жодної емоції. Ні натяку на смуток чи гнів через втрату спадку, від якого вона відмовилася. Тож Гант наважився глянути на Рунна і побачив, що той насупився.
Астері знову зверхньо оглянули залу. Найзарозуміліший вигляд був у Ріґелуса, Яскравої Десниці. Його струнка юнацька фігура була насмішкою над жахливою силою, що приховувалася усередині. Астері хором продовжили:
— Можете починати. Нехай сяють над вами благословення богів і всіх небесних зірок.
Голови присутніх схилися ще нижче, на знак подяки за те, що їм узагалі дозволити існувати в їхній присутності.
— Ми сподіваємося, що ви обговорите шляхи припинення цієї безглуздої війни. Губернаторка Сандріель є цінним свідком її руйнівної сили, — астері знову обвели залу неквапливим моторошним поглядом. І Гант зрозумів, що їхні очі зупинилися на ньому, коли пролунали слова: — Тут присутні й інші, хто також може надати свої свідчення.
Потрібно було надати лише одне свідчення: що люди — це дурні марнотрати, що війна — це їхня провина, їхня і тільки їхня і що її потрібно закінчити. За будь-яку ціну не допустити, щоб вона дійшла сюди. Ніхто не співчував людським повстанцям, ніхто і слухати не хотів про їхнє тяжке становище. Існував лише ванірський погляд на ситуацію — правильний погляд — і ніякого іншого.