Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 155)

Сьогоднішня зустріч проходила у конференц-центрі.

Розлогий комплекс був зроблений зі скла і металу, і за будовою нагадував Ганту купу коробок, складених у ряди й одна на одну.

Центральна зала підіймалася вгору на три поверхи, сходи й ескалатори у задній частині простору були прикрашені багряними знаменами Республіки, а довгий прохід, що вів до них, був вистелений червоним килимом.

Кожна територія на Мідґарді раз на десять років проводила власний Саміт, який відвідували численні місцеві лідери, а також представники астері й кілька високопоставлених осіб, дотичних до тих питань, які мали обговорюватися. Цьогорічна зустріч нічим не відрізнялася від інших, хіба що меншим масштабом. Хоча Вальбара була значно менша за Панґеру, Михей проводив чотири різні Саміти, кожен для окремого квадранта свої володінь. Ця зустріч для представників південно-східної провінції — у центрі якої був Місяцеград — була першою.

У комплексі, розташованому у самому серці пустелі Псамафи, до якого було добрих п’ять годин їзди від Міста Півмісяця — година польоту на максимальній швидкості для янголів і всього пів години на гелікоптері, — були власні камери для небезпечних ванірів.

В одній з них Гант і провів п’ять днів, рахуючи їх за прийомами їжі: сніданок, обід, вечеря. Добре, що хоч Сандріель із Поллуксом не приходили познущатися з нього. Принаймні він отримав цю маленьку відстрочку. Дорогою сюди він майже не слухав Молота, який не полишав спроб покепкувати з нього. Він узагалі майже нічого не чув і не відчував.

Але сьогодні вранці разом з сніданком принесли комплект чорного одягу. Без зброї, але це очевидно була уніформа. Очевидним було і послання: його виставлять напоказ в насмішку над імперським тріумфальним парадом, щоб Сандріель могла позловтішатися тим, що знову стала його хазяйкою.

Але він слухняно вдягнувся і дозволив охоронцям Сандріель вдягнути на нього горсіанські кайданки, які повністю позбавляли його магічної сили.

Він мовчки рушив за охоронцями, піднявся ліфтом і вийшов до великого вестибюля, прикрашеного імперськими регаліями.

Увесь простір був заповнений ванірами усіх Домів, одягнених у ділові костюми або те, що колись було церемоніальним вбранням. Янголи, перевертні, фейрі, відьми… Делегації вишикувалися обабіч червоної килимової доріжки, що вела до сходів. Серед натовпу у своєму шкіряному костюмі асасина стояла Ф’юрі Акстар і стежила за всіма, але в його бік вона не глянула.

Ганта підвели до делегації янголів, які стояли біля сходів — воїнів 45-го Легіону Сандріель. Її тріаріїв. Попереду стояв Поллукс, його командирський статус підкреслювався золотими обладунками, кобальтовою накидкою і самовдоволеною посмішкою.

Ця посмішка стала ще ширшою, коли Гант зайняв своє місце поруч із рештою, затиснутий охоронцями.

Інші тріарії Сандріель були майже нічим не кращі від Молота. Гант назавжди запам’ятав кожного з них: худорляву бліду темноволосу жінку, відому як Гарпія; чоловіка з кам’яним обличчям і чорними крилами, якого звали Цербером; і зверхнього янгола з холодними очима на прізвисько Яструб. Але всі вони ігнорували його. А це, як встиг дізнатися Гант, було краще, ніж їхня увага.

Ніде не було видно Лані, останньої з тріаріїв — хоча, можливо, її робота контррозвідниці на Панґері була надто цінною для астері, щоб дозволити Сандріель притягнути її сюди.

По той бік доріжки стояли Ісая і 33-й Легіон. Те, що залишилося від його тріаріїв. Наомі у своїй уніформі мала вражаючий вигляд: високо піднявши підборіддя, вона тримала праву руку на руків’ї парадного меча легіону, і ранкове світло відбивалося на гарді, зробленій у вигляді крил.

Ісая піймав погляд Ганта. У своїх чорних обладунках Гант був практично голий, порівняно з Командиром 33-го, який був при повному параді: бронзовий нагрудник, еполети, поножі і поручі… Гант досі пам’ятав, яким важким було це спорядження. Як по-дурному він завжди почувався, коли вдягав повний комплект регалій Імперської Армії. Наче якийсь трофейний кінь на параді.

Ліворуч від янголів стояли Допоміжні сили Короля Осені. Їхні обладунки були легші, але не менш вишукані. Навпроти них розташувалися перевертні у своєму найкращому вбранні. Амелі Рейвенскрофт не наважувалася навіть глянути в його бік. Решту простору займали менші групи ванірів: русалки і демонаки. І жодного представника людської раси. Звісно ж, як і напівкровок.

Гант намагався не думати про Брайс. Про те, що сталося у вестибюлі Коміціуму.

Фейська принцеса. Незаконнонароджена принцеса, якщо точніше, але тим не менш вона була єдиною донькою Короля Осені.

Мабуть, його брехня розлютила її, але вона й сама чимало йому брехала.

Барабанщики — Хел забирай, барабанщики! — забили у барабани. За мить вступили сурмачі. Під скляним склепінням розкотисто залунав ненависний гімн Республіки. Усі вирівнялися, коли перед дверима зупинився кортеж.

Ганту перехопило подих, коли першою з’явилася Джесіба Роґа, вбрана у коротку чорну сукню з глибоким вирізом, який підкреслював її пишні форми. У вухах і на шиї чаклунки виблискували древні золоті прикраси, а прозора темна накидка розвівалася позаду на примарному вітрі. Навіть на високих підборах вона рухалася з моторошною плавністю, притаманною представникам Дому Полум’я і Тіні.

Мабуть, це вона підказала Брайс, як продати душу правителю Сплячого Міста.

Підходячи до них, попелястоволоса чаклунка не зводила сірих очей з трьох прапорів, що висіли над сходами: ліворуч — прапор Вальбари, праворуч — емблема Місяцеграда: лук у вигляді півмісяця зі стрілою, а посередині — літери «SPQM» і спарені гілки зірок — прапор Республіки.

За нею йшли відьми. Їхні кроки луною розходилися по вестибюлю. Першою килимом крокувала молода смаглява жінка у струмливому блакитному одіянні, а її чорне волосся, заплетене у косу, мерехтіло, немов витка ніч.

Королева Гіпаксія. Минуло майже три місяці, відколи вона вдягла материну золотисто-червону корону з морошками, але попри відсутність зморшок на її прекрасному обличчі, у її темних очах виднілася втома, яка промовисто свідчила про її тривалий траур.

Подейкували, що королева Гекуба виховала доньку в глухих північних лісах Гелірунських Гір, подалі від згубного впливу Республіки. Гант очікував, що така особа, побачивши такий натовп та імперську розкіш, ніяковітиме чи принаймні трохи хвилюватиметься, але дівчина високо тримала підборіддя, впевнено крокуючи килимом. Ніби вже робила це десятки разів.

Коли Саміт розпочнеться, її буде офіційно визнано Королевою Вальбарських відьом. Її участь у цій показусі була фінальним акордом, перш ніж вона офіційно зійде на трон. Але…

Королева наблизилася, і Гант поглянув на її обличчя.

І впізнав її: це була медвідьма з клініки. Вона теж упізнала Ганта, скоса зиркнувши на нього.

Чи знав про це Рунн? Про те, з ким він зустрічався і хто надав йому інформацію щодо синту?

Прибули лідери русалкового народу: Таріон у вугільно-чорному костюмі з жінкою у вільній прозорій бірюзовій сукні. Це була не Річкова Королева — вона рідко покидала Істрос. Але прекрасна темношкіра русалка могла бути її донькою. Певно, це і була її донька — у тому сенсі, що всі русали і русалки вважали Річкову Королеву своєю матір’ю.

Волосся Таріона було гладко зачесане назад, на чоло падало кілька темно-рудих пасм. Він змінив свій хвіст на ноги, але навіть не спотикнувся, коли помітив Ганта. Утім, у його погляді читалося співчуття.

Але Гант це проігнорував. Він не забув, хто тієї ночі привіз Брайс на баржу.

Таріон, треба віддати йому належне, не відвів очей від пильного погляду Ганта. Русал лише сумно всміхнувся до нього і глянув уперед, піднімаючись слідом за відьмами до відчинених дверей до конференц-зали за ними.

Наступними з’явилися вовки. Сабіна йшла поруч зі згорбленою фігурою Ватажка, допомагаючи старому. Його карі очі з віком помутніли і стали молочно-білими, а його колись міцне тіло зігнулося над тростиною. Сабіна, вбрана у світло-сірий костюм, глумливо посміхнулася до Ганта, скеровуючи древнього Ватажка до ескалатора, а не до сходів.

Але Ватажок зупинився, побачивши, куди вона хоче його повести. Потягнув її до сходів. І почав підійматися — крок за кроком, долаючи біль.

Гордий дідуган.

З чорних автівок вийшли фейці та велично рушили килимом. На червоному волоссі Короля Осені красувалася оніксова корона, і старовинний камінь навіть у ранковому світлі здавався уламком ночі.

Гант не розумів, як він не помічав цього раніше. Брайс була схожа на батька більше, ніж Рунн. Щоправда, чимало фейців мали такий колір волосся і шкіри, але ця холодність на обличчі Короля Осені… Він безліч разів бачив цей вираз на обличчі Брайс.

Того дня до Провидиці з нею ходив Король Осені — навіть не якийсь дрібний лорд. І цей самовдоволений покидьок викинув тринадцятирічну дівчину на вулицю.

Гант стиснув кулаки. Хіба можна було звинувачувати Ембер Квінлан за те, що вона втекла від нього, щойно побачила, яке чудовисько приховувалося під королівською личиною. Відчула його холодне насильство.

Коли зрозуміла, що носить його дитину. Потенційного спадкоємця престолу, який міг ускладнити життя його чистокровному, Обраному сину. Не дивно, що Король Осені так нещадно на них полював.

Рунн, який ішов за крок від батька, мав приголомшливий вигляд. У розкішному царственому вбранні, з Зоряним Мечем на поясі, з чорним волоссям він був дуже схожий на одного з перших Зоренароджених.