Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 153)

— Сандріель, прошу, — змолився Гант. Повітря, яке вирвалося з його горла, заглушило його слова.

Поллукс знову посміхнувся. Гант вищирився до нього, а Сандріель провела рукою по щоці Брайс, змахнувши її сльози.

— Але я знаю твою таємницю, Брайс Квінлан, — прошепотіла вона. — Знаю, який ти цінний приз.

— Досить, — втрутився Рунн.

Сандріель знову торкнулася щоки Брайс.

— Єдина донька Короля Осені.

У Ганта підкосилися ноги.

— Трясця, — видихнув Трістан Флінн. Деклан зблід, мов смерть.

— Так, було би почесно володіти тобою, — промуркотіла Сандріель до Брайс.

Обличчя її кузена скам’яніло від жаху.

Не кузена. Брата. Рунн був її братом. А Брайс була…

— Як твій татусь ставиться до того, що його байстрючка позичає таку величезну суму грошей у Джесіби Роґи? — продовжувала Сандріель, хихотнувши, коли Брайс заплакала по-справжньому. — Якою ганьбою вкриє його королівський двір звістка про те, що ти продалась другосортній чаклунці.

Брайс подивилася на Ганта благальними очима. Бурштиновими очима Короля Осені.

— Думала, що ти в безпеці — від мене? — спитала Сандріель. — Що після того номера, який ти викинула у день мого приїзду, я не поцікавлюся, що ти за одна? Моїм шпигунам немає рівних. Вони знайшли те, чого знайти не можна. Зокрема твій тест на тривалість життя дванадцятирічної давнини і те, хто був вказаний як твій батько. Хоча він і виклав чималі гроші, щоб це приховати.

Рунн зробив крок уперед — чи то він прорвався крізь вітер Сандріель, чи то Сандріель люб’язно дозволила йому це зробити. Він схопив Брайс під руку і ривком підняв на ноги.

— Вона представниця королівського дому фейрі й повноправна громадянка Республіки. Я заявляю свої права на неї як на свою сестру і кровну родичку.

Древні слова. З законів, які ніколи не змінювалися, попри зміну громадської думки.

Брайс розлючено розвернулася до нього.

— Ти не маєш права…

— На підставі законів народу фейрі, затверджених астері, — заявив Рунн, — вона є моєю власністю. І мого батька. І я не дозволяю їй віддавати себе в обмін на Аталара.

Від полегшення у Ганта ледь не підкосилися ноги. Але Брайс штовхнула Рунна і, вчепившись у нього, загарчала:

— Я не твоя власність…

— Ти — фейка, належна до мого роду, — холодно промовив Рунн. — До заміжжя ти належатимеш мені й нашому батькові.

Брайс глянула на Деклана, потім на Флінна, але їхні серйозні обличчя чітко сказали їй, що серед них вона союзників не знайде. Тож вона прошипіла до Рунна:

— Я ніколи тобі не пробачу. Я ніколи не…

— На цьому й закінчимо, — сказав Рунн Сандріель.

Він потягнув Брайс геть, і фейці, відходячи, прикривали їх. Гант намагався запам’ятати її обличчя, нехай і спотворене відчаєм і люттю.

Рунн знову смикнув Брайс, яка пручалася, відбиваючись від нього.

— Ганте, — благально промовила вона, простягаючи до нього руку. — Я знайду спосіб.

Поллукс розсміявся. Сандріель лише знуджено розвернулася.

Але Брайс усе простягала до нього руки, попри намагання Рунна відтягнути її до дверей.

Гант дивився на її витягнуті пальці. На нестямну надію в її очах.

Ніхто ніколи не боровся за нього. Ніхто не переймався настільки, щоб боротися за нього,

— Ганте, — тремтячи, змолилася Брайс. Її пальці напружилися. — Я знайду спосіб тебе врятувати.

— Припини, — наказав Рунн і схопив її за талію.

Сандріель підійшла до дверей вестибюля, за якими чекав кортеж.

— Треба було перерізати своїй сестричці горло, коли була така можливість, Принце. Кажу з власного досвіду.

Ганта пронизували розпачливі схлипування Брайс, поки Поллукс підштовхував його, змушуючи рушити.

Вона ніколи не перестане боротися за нього, ніколи не втратить надії. Тож Гант, проходячи повз неї, вирішив завдати вирішального удару, хоча кожне слово розривало його на шматки:

— Я тобі нічого не винен і ти мені нічого не винна. Ніколи більше мене не шукай.

Брайс самими губами промовила його ім’я. Наче він був єдиною людиною в приміщенні. У місті. На планеті.

І лише коли Ганта повантажили до броньованого фургона, коли його кайдани прикріпили до металевих стінок, коли навпроти нього, самовдоволено посміхаючись, всівся Поллукс, коли водій вирушив у п’ятигодинну поїздку до міста у самому серці пустелі Псамафи, де за п’ять днів мав відбутися Саміт, лише тоді він дозволив собі перевести подих.

Рунн дивився, як Поллукс посадив Аталара до тюремного фургона, як той, загуркотівши, рвонув геть. Дивився, як розходився натовп у вестибюлі, знаменуючи кінець цієї катастрофи.

Дивився, поки Брайс не вирвалася з його рук. Поки він її не відпустив. Чиста, неприкрита ненависть спотворила її обличчя, коли вона знову сказала:

— Я ніколи тобі цього не пробачу.

— Ти хоч уявляєш, що Сандріель робить зі своїми рабами? Ти знаєш, що з нею був Поллукс Антоній — довбаний Молот?

— Так. Гант усе мені розповів.

— Тоді ти просто повна ідіотка, — вона рушила на нього, але Рунн закипів: — Я не вибачатимусь за те, що захищав тебе — від Сандріель і від себе самої. Я все розумію, справді. Гант був твоїм… байдуже, ким би він тобі не був, найменше він хотів би, щоб…

— Пішов ти, — її дихання стало уривчастим. — Пішов ти, Рунне. Рунн кивнув у бік дверей вестибюля.

— Поплачся про це комусь іншому. Навряд чи ти знайдеш когось, хто з тобою погодиться.

Пальці на її руках зігнулися. Ніби вона збиралася кинутися на нього з кулаками і розірвати його нігтями на шматки.

Але Брайс лише плюнула йому під ноги і гордо рушила до виходу. Вона підійшла до свого скутера і, не озираючись, рвонула геть.

— Якого біса, Рунне, — впівголоса промовив Флінн.

Рунн шумно втягнув повітря. Він не хотів навіть думати про те, яку угоду Брайс уклала з чаклункою, щоб отримати такі гроші.

Деклан хитав головою. А Флінн… на його обличчі промайнув розчарований і ображений вираз.

— Чому ти не сказав нам, Рунне? Вона твоя сестра? — Флінн вказав на скляні двері. — Чорт забирай, вона наша принцеса.

— Не принцеса, — гаркнув Рунн. — Король Осені не признав її і ніколи не признає.

— Чому? — спитав Деклан.

— Тому що вона його позашлюбна донька. Тому що він її не любить. Я звідки знаю? — огризнувся Рунн.

Він не міг — не хотів — розповідати їм про власні мотиви щодо цього. Про свій глибоко вкорінений страх того, що може пророцтво Провидиці означати для Брайс, якщо вона колись отримає королівський титул. Бо якщо королівський рід мав закінчитися на ньому, а Брайс буде офіційно визнаною принцесою… Щоб пророцтво її не зачепило, вона має перебувати поза кадром. Постійно. Він зробить усе необхідне, щоби вберегти її від цього рокованого кінця. Навіть якщо за це його зненавидить увесь світ.

І справді, його друзі дивилися на нього осудливими, похмурими поглядами, тож він відрізав:

— Я знаю лише те, що отримав наказ нікому про це не розголошувати, навіть вам.

Флінн схрестив руки на грудях.

— Думаєш, ми комусь розпатякали би?

— Ні. Але я не міг дозволити, щоб він про це дізнався, і не став ризикувати. І вона не хотіла, щоб про це хтось знав, — та й зараз був не той час і не те місце для цієї розмови. Тож Рунн сказав: — Мені треба з нею поговорити.