Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 139)

На це у неї відповіді не було — поки що.

Але вона могла поклястися, що від її мовчання у його очах промайнув біль.

Через хвилину вона вже вийшла з квартири і майже дійшла до галереї, коли подзвонила Джесіба. Чаклунка лютувала через те, що Брайс не підготувалася до зустрічі з перевертнем-сичем, який мав прийти о другій і купити мармурову статуетку вартістю три мільйони золотих марок.

Брайс провела зустріч, здійснила продаж і не чула половини з того, що казав клієнт.

Підпис, печатка, бувайте.

О третій вона повернулася до бібліотеки. Відкривши ноутбук, вона відчула на плечі тепло вогняної спрайти.

— Чого це ти на сайті «Реднер Індастріз»?

Брайс лише пильно вдивлялася у два маленьких віконця:

Логін. Пароль.

Вона написала: «ДФендир». Курсор зависнув над віконцем пароля.

Хтось міг отримати сповіщення про те, що вона намагається увійти. І якщо вона таки отримає доступ, про це також могли дізнатися. Але… Ризик був виправданий. У неї вичерпалися інші варіанти.

Лехаба прочитала ім’я користувача на екрані.

— Це якось пов’язано з Рогом?

— Даніка щось знала — щось важливе, — замислено промовила Брайс.

Пароль. Який же у Даніки був пароль?

У корпорації їй напевно сказали придумати випадковий пароль з набором символів.

Даніка ненавиділа, коли їй казали, що робити, і напевно зробила навпаки.

Брайс ввела: «СабінаСтерво».

Безуспішно.

Хоч вона вже і пробувала це раніше, Брайс знову ввела дату Даніччиного дня народження. Потім власного. Священні числа. Марно.

Задзижчав її телефон, і на екрані вигулькнуло повідомлення від Рунна:

«Він прокинувся, слухняно прийняв ліки і хотів знати, де ти є».

Потім Рунн додав:

«Він непоганий хлопець».

«Так, непоганий», — відповіла Брайс.

Рунн написав: «Зараз знову спить, але він у доброму гуморі, враховуючи усі обставини».

А за мить додав: «Він просив тобі подякувати. За все».

Брайс тричі перечитала повідомлення, а тоді знову глянула на екран. І ввела єдиний пароль, який спав їй на думку. Слова, написані на спині шкіряної куртки, яку вона постійно носила впродовж останніх двох років. Слова, набиті в неї самої на спині стародавньою абеткою. Улюблену фразу Даніки, яку прошепотіла їй Провидиця на її шістнадцятий день народження.

Древня Мова фейрі не підійшла. Як і не офіційна мова астері. Тож Брайс написала єдиною мовою: «За любові усе можливо». Екран авторизації зник. І з’явився список файлів.

Здебільшого це були звіти про останні проєкти «Реднер Індастріз»: покращення якості відстеження на телефонах; порівняння швидкості, з якою перевертні могли змінювати подобу; аналіз показників зцілення відьомською магією і препаратами корпорації. Нудні повсякденні дослідження.

Брайс майже здалася, коли помітила підтеку: «Запрошення на Вечірки».

Даніка не була настільки організованою, щоб зберігати подібні речі, не кажучи про те, щоб складати їх в окрему теку. Вона або одразу ж їх видаляла, або залишала гнити у поштовій скриньці без відповіді.

Це було достатньо нетипово, тож Брайс клікнула по значку теки і побачила всередині перелік вкладених тек. Зокрема одну під назвою «Брайс».

Тека з її іменем. Схована в іншій теці. Точнісінько так і робила вона сама, ховаючи свої резюме на цьому ноутбуці.

— Що це? — прошепотіла Лехаба біля її вуха.

Брайс відкрила теку.

— Не знаю. Я ніколи не надсилала запрошень на її робочу адресу.

У папці містилося одне-єдине фото.

— Навіщо вона фотографувала свою стару куртку? — спитала Лехаба? — Вона збиралася її продати?

Брайс лише пильно вдивлялася у знімок. А потім вийшла з акаунта, встала з-за стола і кинулася нагору до виставкової зали і, зірвавши шкіряну куртку зі спинки свого стільця, злетіла сходами назад до бібліотеки.

— Це була підказка, — задихано пояснила вона Лехабі, промацуючи і перебираючи пальцями кожен шов куртки. — Фотографія — це довбана підказка.

І раптом вона намацала щось тверде. Якийсь горбик. Просто під літерою «л» у слові «любов».

— За любові усе можливо, — прошепотіла Брайс і вихопила з чашки на столі ножиці. Хел забирай, Даніка навіть витатуювала цю підказку у Брайс на спині. Вона почала розрізати шкіру. Лехаба з цікавістю визирала з-за її плеча.

На стіл випав маленький тонкий металевий прямокутник. Флешка.

— Навіщо їй було ховати її у куртці? — спитала Лехаба, але Брайс уже була за ноутбуком і тремтливими руками вставляла флешку в роз’єм.

На флешці було три безіменні відеофайли.

Брайс відкрила перше відео. Вони з Лехабою мовчки дивилися на те, що відбувалося на екрані.

І тоді, перекриваючи дряпання некка, бібліотеку наповнив шепіт спрайти:

— Помилуйте нас боги.

64

Ганту вдалося підвестися з ліжка і показати себе достатньо бадьорим, щоб Рунн Данаан нарешті пішов. Він не сумнівався, що фейський принц зателефонував своїй кузині й відзвітував, але це не мало значення: через п’ятнадцять хвилин Брайс була удома.

Її обличчя було мертвотно-бліде, настільки сполотніле, що веснянки здавалися бризками крові. Але більше жодних ознак того, що щось було негаразд, усі ниточки її чорної сукні були цілісінькі.

— Що сталося?

Він сидів на дивані й дивився вечірній випуск новин, у якому Ріґелус, Яскрава Десниця астері, виголошував медову промову про конфлікт з повстанцями на Панґері, але з появою Брайс миттю опинився біля дверей. Схопившись із дивана, він скривився: мине ще день-два, перш ніж він зможе ходити без болю. Мине кілька тижнів, перш ніж його крила відростуть. А після цього знадобляться ще кілька днів, перш ніж він зможе спробувати злетіти. Завтра, мабуть, почнеться нестерпний свербіж.

Він пам’ятав кожну принизливу секунду того першого разу, коли йому обрізали крила. Усі вцілілі Упалі янголи отримали таку кару. І публічне знущання — коли їхні крила розвісили у кришталевому палаці астері як трофеї і попередження.

Але Брайс спершу спитала:

— Як почуваєшся?

— Прекрасно.

Брехня. Сирінкс стрибав біля його ніг, вкриваючи його долоню слинявими поцілунками.

— Що сталося?

Брайс мовчки замкнула двері. Зашторила вікна. Тоді дістала з кишені куртки телефон, відкрила імейл — пересланий від себе ж — і натиснула на вкладений файл.

— Даніка сховала у підкладці куртки флешку, — сказала вона тремтливим голосом і повела Ганта назад на диван. Поки вантажилося відео, вона допомогла йому сісти, і Сирінкс, стрибнувши до нього, згорнувся клубком поруч. Брайс сіла з іншого боку, так близько, що вони торкалися стегнами. Здавалося, вона цього не помічала. За мить Гант також про це забув.

Це був зернистий беззвучний запис із палати, оббитої повстю.

У нижній частині відео виднілася плашка: «Штучне посилення при дисфункції фізичних здібностей. Піддослідний № 7».

Посеред кімнати сиділа худюща людська жінка у медичному халаті.