Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 131)
Він стиснув щелепи.
— Продовжимо шукати. Але якщо торгівля синтом активно зростатиме — не лише у цьому місті, але й по всій території, по всьому світу… то протиотрута просто життєво необхідна, — він пильно подивився на Брайс. — Як ми можемо роздобути трохи отрути для неї?
Брайс шумно видихнула.
— Якщо ми прикличемо кристалоса…
— Ми так не ризикуватимемо, — прогарчав Гант. — Знайдемо інший спосіб дістати отруту.
— Я можу впоратися сама…
— Я не можу впоратися сам, Квінлан. Особливо якщо тобі загрожуватиме небезпека.
Ці слова лунко прокотилися між ними. Його очі спалахнули, переповнені почуттями — якби ж вона тільки наважилася їх прочитати.
Але раптом задзижчав телефон Ганта, і він підняв задницю з дивана, щоб дістати його з задньої кишені штанів. Глянувши на екран, він ворухнув крилами і злегка їх підібгав.
— Михей? — наважилася спитати вона.
— Просто справи легіону, — пробурмотів він і підвівся. — Я відлучуся на якийсь час. За тобою нагляне Наомі, — він вказав на ноутбук. — Продовжуй, якщо хочеш, але, Брайс, давай
— Так, так.
Вочевидь, цього було достатньо, щоб Гант міг спокійно летіти собі геть, але він скуйовдив волосся Брайс, нахилився і прошепотів, торкнувшись губами її вуха:
— Джей-Джей би тобою пишалася.
Її пальці ніг піджалися у капцях і ще довго не розгиналися.
Спробувавши ще кілька варіантів пароля, Брайс зітхнула і вимкнула ноутбук. Коло звужувалося — вони наближалися до правди. Вона це відчувала.
Та чи готова вона до цієї правди?
Уранці в неї почалися місячні, врізавшись у її тіло, наче довбаний потяг. Брайс вирішила, що це якраз доречно, враховуючи який сьогодні був день.
Вона вийшла до вітальні й побачила, що Гант готує сніданок. Його волосся досі було скуйовджене після сну. Утім, відчувши її наближення, він напружився. Тоді розвернувся й обвів її очима. Його надприродний нюх вловив зміни в її організмі.
— Ти кровоточиш.
— Кожні три місяці, як годинник.
У чистокровних фейок місячні були взагалі рідко, у людських жінок — раз на місяць, а вона застрягла десь посередині.
Брайс опустилася на стілець за кухонний острівець. Глянула на телефон — жодних повідомлень. Ні від Юніпер, ні від Ф’юрі. Не було навіть розгніваного повідомлення від матері про те, що вона не з’явилася на прийом до медвідьми.
— Тобі щось потрібно? — спитав Гант, ставлячи перед нею тарілку з яєчнею з беконом, а потім чашку кави.
— Я вже прийняла спазмолітик, — вона сьорбнула каву. — Але дякую.
Гант щось буркнув і, розвернувшись, наклав сніданок і собі. Стоячи по інший бік кухонної стійки, він жадібно проковтнув кілька шматочків, а тоді сказав:
— Окрім синту й протиотрути, я думаю, що все крутиться навколо Рога. Треба зосередитися на його пошуках. Після вбивства охоронця храму жертв не було, але навряд чи мисливці за Рогом облишили пошуки, оскільки вже заморочилися по самі вуха. Я відчуваю: щойно ми знайдемо Ріг, убивці позбавлять нас необхідності їх шукати і самі прийдуть до нас.
— Або, можливо, вони вже знайшли місце, де Даніка його сховала, — вона з’їла черговий шматочок яєчні. — Можливо, вони просто чекають Саміту абощо.
— Можливо. Якщо це так, то ми маємо з’ясувати, у кого Ріг. Терміново.
— Але навіть Рунн не може його знайти. Даніка не залишила ніяких підказок, а жодне з останніх місць її перебування не підходить на роль схованки.
— Тоді, мабуть, сьогодні ми повернемося до вихідної точки. Переглянемо усе, що наразі дізналися, і…
— Сьогодні я не можу, — вона закінчила сніданок і віднесла тарілку до раковини. — У мене заплановано кілька зустрічей.
— То перенеси їх.
— Джесібі потрібно, щоб вони відбулися сьогодні.
Гант пильно подивився на неї, ніби бачачи її наскрізь, але зрештою кивнув.
— Гаразд, — сказав він, і Брайс проігнорувала тінь розчарування і стурбованості у його голосі й на його обличчі.
— Ти сьогодні зла, Бібі, — зітхнула Лехаба. — І не звалюй усе на свій цикл.
Брайс, яка сиділа за столом посеред бібліотеки, розправила брови вказівним і великим пальцями.
— Вибач.
Її телефон лежав поруч на столі й мовчав, відблискуючи темним екраном.
— Ти не запросила Аті до нас на обід.
— Мені ніколи відволікатися, — гладенько збрехала вона. Гант не дзвонив їй також і через іншу її брехню — що Джесіба ніби сьогодні стежитиме за камерами галереї, тож йому краще лишатися на даху.
Але попри те, що сьогодні вона хотіла, щоб і він, і всі інші, трималися від неї на відстані, і попри свої заяви, що вона не шукатиме Ріг, вона вже кілька годин прочісувала різноманітні пов’язані з ним тексти. Утім, у них повторювалася одна й та сама інформація, знову і знову.
Слабкий дряпучий звук пронизав бібліотеку вздовж. Брайс підсунула до себе планшет Лехаби і збільшила гучність у динаміках. Простір вибухнув музикою.
Щось глухо й сердито плюхнуло. Краєм ока Брайс помітила, як некк відплив геть, розсікаючи мутну воду напівпрозорим хвостом.
Поп-музика: хто б міг подумати, що вона виявиться таким потужним стримувальним фактором для цієї істоти?
— Він хоче мене вбити, — прошепотіла Лехаба. — Точно тобі кажу.
— Навряд чи з тебе вийде ситна закуска, — сказала Брайс. — Коту на сльози не вистачить.
— Він знає, що якщо я опинюся у воді, то зараз же помру.
Брайс ще раніше зрозуміла, що це була ще одна форма тортур для вогняної спрайти. У такий спосіб Джесіба тримала Лехабу на гачку, замкнену в клітці тут, унизу, так само, як і решту тварин в акваріумах і тераріумах. Немає кращого способу залякати вогняного духа, ніж поставити загрозливий резервуар на чотириста тисяч літрів.
— Він і тебе хоче вбити, — прошепотіла Лехаба. — Ти його ігноруєш, і його це бісить. Я бачу лють і голод у його очах, коли він дивиться на тебе, Бібі. Будь обережна, коли годуєш його.
— Обов’язково.
Хай там як, відсік для годівлі був замалий для того, щоб істота могла у нього пролізти. А оскільки некк не наважувався висунути голову з води через страх повітря, єдину загрозу, коли відсік відчинявся й у воду опускалася квадратна платформа, становили його руки. Але коли Брайс закидала всередину стейки, некк тримався біля дна резервуара, ховаючись серед каміння, — і ті неспішно опускалися униз.
Він хотів полювати. Хотів велику, соковиту і сполошену здобич.
Брайс глянула на тьмяний резервуар, підсвічений трьома вбудованими прожекторами.
— Невдовзі він набридне Джесібі, і вона подарує його якомусь клієнту, — збрехала вона Лехабі.
— Навіщо вона взагалі нас колекціонує? — прошепотіла спрайта. — Хіба я не така ж особистість, як вони? — Вона вказала на татуювання на своєму зап’ястку. — Навіщо вони наполягають на цьому?
— Тому що ми живемо в республіці, яка вирішила, що ті, хто загрожує її порядку, мають бути покарані — і покарані так суворо, щоб інші двічі подумали, чи варто бунтувати, — слова Брайс були беземоційні. Холодні.
— Чи ти колись думала про те, як би воно було — без астері?
Брайс сердито зиркнула на неї.
— Помовч, Лехабо.
— Але ж, Бібі…
Бібліотека була нашпигована камерами, і всі вони записували звук. Так, доступи до них мала лише Джесіба, але ж говорити про таке тут…
Лехаба підлетіла до свого диванчика.