Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 124)

— Так, жорстока.

Гант заблокував спогади про ту однобоку бійню, про те, скільки людей і їхніх нечисленних союзників-ванірів загинуло від його меча і блискавки. Тоді він служив Сандріель, а її накази були жорстокі: полонених не брати. Того дня вона відправила їх з Поллуксом поперед свого легіону на перехоплення невеличкого табору повстанців, який стояв на гірському перевалі.

Гант як міг виконав її наказ, намагаючись, щоб смерть наставала швидко.

Поллукс не поспішав. І насолоджувався кожною секундою бойовища.

А коли Гант більше не зміг чути крики людей, які благали Поллукса про пощаду, то покінчив і з їхніми стражданнями. Поллукс розлютився, і між ними спалахнула бійка, наприкінці якої обидва янгола харкали кров’ю на кам’янисту землю. Сандріель була у захваті від цього видовища, хоч потім і кинула Ганта на кілька днів до свого підземелля як покарання за те, що надто швидко припинив розваги Поллукса.

Брайс накрила своєю вкритою крихтами долонею руку Ганта під столом. Після тієї битви не було нікого, хто міг би змити з нього кров і вкласти у ліжко. Якби він тоді знав Брайс, було би легше чи складніше? Битися, знаючи, що він зможе повернутися до неї?

Вона стиснула його пальці, залишивши слід маслянистих крихт, і полізла у пакет по другий круасан.

Ембер спостерігала, як її донька риється у пакеті, знову граючись зі срібним кулоном — коло поверх двох трикутників. Гант зрозумів, що це були «Обійми». Союз Соласа і Хтони.

— Як сталося, — насупившись, спитала вона Брайс, — що Гант Аталар — твій сусід?

— Його вигнали з 33-го за сумнівне відчуття моди, — відповіла Брайс, жуючи круасан. — Я сказала йому, що мені до його нудної чорної одежі байдуже, і дозволила тут пожити.

Ембер закотила очі. Такий самий вираз він бачив на обличчі Брайс кілька хвилин тому.

— Ганте, тобі колись вдається добитися від неї прямої відповіді? Тому що за всі її двадцять п’ять років мені не вдалося ні разу.

Брайс сердито зиркнула на матір, а тоді повернулася до Ганта.

— Ти не зобов’язаний на це відповідати.

Ембер обурено цокнула язиком.

— Хотіла б я сказати, що це велике місто зіпсувало мою чудову донечку, але вона була такою грубіянкою ще до від’їзду в університет.

Гант не стримався і тихо хихотнув.

— Це правда, — відкинувшись на спинку дивана, сказав Рендалл. — Бачив би ти їхні сварки. Здається, у Нідаросі не лишилося нікого, хто не чув, як вони волали одна на одну. Луна по горах котилася.

Обидві Квінлан похмуро глянули на нього. Вираз на їхніх обличчях був однаковий.

Здавалося, Ембер намагалася зазирнути їм за плечі.

— Брайс Аделаїдо Квінлан, коли ти востаннє прибирала?

Брайс напружилася.

— Двадцять хвилин тому.

— Я бачу пил на тому журнальному столику.

— Ні. Не. Бачиш.

Очі Ембер зблиснули від диявольської насолоди.

— Чи знає Аті про Джей-Джей?

Гант мимоволі завмер. Джей-Джей — колишній хлопець? Вона ніколи про нього не згадувала… А, ясно. Він самовдоволено усміхнувся:

— Ми з Джемовою Джиною добрі друзі.

Брайс щось пробурмотіла, але він вирішив цього не чути.

Ембер ближче нахилилася до екрана.

— Добре, Ганте. Якщо вона показала тобі Джей-Джей, значить, ти їй подобаєшся.

На щастя, Брайс не стала розповідати батькам про те, як саме він знайшов її колекцію ляльок.

— Отже, розкажи трохи про себе, — продовжила Ембер.

— Він — Гант Аталар, — сухо сказав дружині Рендалл.

— Знаю, — промовила Ембер. — Але все, що я чула, — це жахливі історії про війну. А я хочу дізнатися, ким цей чоловік є насправді. І отримати пряму відповідь на запитання: чому ти живеш у гостьовій кімнаті моєї доньки?

Під час прибирання Брайс застерегла, щоб він ні словом не прохопився про вбивства. Але Гант відчував, що Ембер Квінлан могла почути брехню, мов пес-шукач, тож він сказав змазану правду.

— Джесіба працює з моїм босом над пошуками вкраденої реліквії. За два тижні має відбутися Саміт, і казарми переповнені гістьми, тож Брайс великодушно запропонувала мені пожити в неї, щоб нам було простіше працювати.

— Ну звісно, — промовила Ембер. — моя донька, яка з жодною дитиною в Нідаросі не ділилася своїми дорогоцінними «Зоряними Конячками», дозволяючи їм лише дивитися на них, з власної доброї волі пропонує цілу кімнату.

Рендалл штовхнув дружину коліном. Певно, це було мовчазне застереження чоловіка, який звик підтримувати мир між двома дуже самовпевненими жінками.

— Ось чому я запропонувала йому випити, перш ніж тебе набрати, — промовила Брайс.

Ембер сьорбнула кави. Рендалл узяв зі стола газету і почав її гортати.

— То через цю справу ти не хочеш, щоб ми приїздили на вихідних? — спитала Ембер.

— Так, — скривилася Брайс. — Не хочу вас у це вплутувати.

Погляд Рендалла загострився, а очі войовничо зблиснули.

— Це небезпечно?

— Ні, — збрехала Брайс. — Але ми повинні діяти потайки.

— А приїзд двох людей — це протилежність потайності? — роздратовано спитала Ембер.

Брайс звела очі на стелю й зітхнула.

— Приїзд моїх батьків, — відказала вона, — може підірвати мій імідж крутої галерейниці.

— Помічниці галерейниці, — виправила її мати.

— Ембер, — застережливо промовив Рендалл.

Брайс піджала губи. Вочевидь, вони вже мали розмову на цю тему раніше. Гант замислився, чи помітила Ембер проблиск болю в очах доньки. Для нього цього було достатньо, і він сказав:

— Брайс знає більше людей у цьому місті, ніж я — і вона бездоганно у ньому орієнтується. Для 33-го вона справжній скарб.

Ембер пильно подивилася на нього відвертим поглядом.

— Твій бос — Михей, так?

Ввічливий спосіб завуалювати слово «хазяїн».

— Так, — відповів Гант. Тепер на нього дивився і Рендалл. — Найкращий з усіх, який я мав.

Погляд Ембер ковзнув на витатуйований вінець на його чолі.

— Це мало що говорить.

— Мамо, може, не будемо? — зітхнула Брайс. — Як твій гончарний бізнес?

Ембер відкрила рот, але Рендалл знову штовхнув її коліном у німому благанні відпустити ситуацію.

— Бізнес процвітає, — натягнуто відповіла вона.

Брайс знала, що її мати була мов та буря, що поволі насувалася й ось-ось здійметься.

Гант поводився з ними чемно, навіть дружелюбно, прекрасно усвідомлюючи, що у її мами було завдання з’ясувати, чому він тут і які в них стосунки. Але він розпитував Рендалла про його роботу співзасновника організації, яка займалася психологічною реабілітацією військових, і цікавився в Ембер її придорожньою яткою, де продавалися глиняні фігурки товстеньких немовлят, які розвалившись лежали на підстилках з різноманітних овочів.