Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 125)

Зараз же її мати з Гантом дискутували щодо найкращого гравця у сонцебол цього сезону, а Рендалл досі гортав газету і час від часу підключався до розмови.

Розповідь Ганта про те, що сталося з його матір’ю, вразила її в саме серце. Через це її конференція з батьками тривала довше, ніж зазвичай. Тому що він мав рацію. Потерши під столом ногу, що нила, — вона знову перенапружила її, коли прибирала квартиру, — Брайс вгризлася у третій круасан і сказала Рендаллу:

— Усе одно вони не такі смачні, як твої.

— Повертайся додому, — відповів її батько, — і їстимеш їх кожного дня.

— Ага-ага, — промовила вона, відкусивши ще шматочок, і знову потерла стегно. — Я думала, що з вас двох ти маєш бути крутим. А ти зі своєї докучливістю став іще гіршим за маму.

— Я завжди був гіршим за твою матір, — м’яко відповів він. — Просто краще це приховував.

— Ось чому моїм батькам, якщо вони хочуть приїхати в гості, доведеться влаштувати мені засідку, — сказала Брайс Ганту. — Я б ніколи не відчинила їм двері.

Гант мигцем глянув на її коліно — і стегно — а тоді спитав Ембер:

— Ви не намагалися відвести її до медвідьми перевірити ногу?

Брайс завмерла — так само, як і її мати.

— А що з її ногою? — Ембер опустила очі на нижню половину екрана, ніби якось могла побачити ногу Брайс, що не потрапляла у камеру. Рендалл зробив те саме.

— Нічого, — відповіла Брайс, сердито дивлячись на Ганта. — Просто надокучливий янгол, ось що.

— Це рана, яку вона отримала два роки тому, — відповів Гант. — Вона досі болить. — Він шелеснув крилами, ніби не в змозі стримати нетерплячий жест. — А вона все одно продовжує бігати.

Очі Ембер наповнилися тривогою.

— Брайс, навіщо це тобі?

Брайс відклала круасан.

— Це нікого не стосується.

— Брайс, — втрутився Рендалл, — якщо нога тебе турбує, то варто показатися медвідьмі.

— Не турбує, — процідила Брайс.

— Тоді чому ти потираєш її під столом? — протягнув Гант.

— Тому що намагаюся втримати її і не заїхати по твоїй фізіономії, придурку, — просичала Брайс.

— Брайс! — ахнула її мати, а в Рендалла розширилися очі.

Але Гант розсміявся. Підвівшись, він забрав порожній пакет з-під круасанів і, зім’явши його у кульку, закинув до сміттєвого кошика з майстерністю одного зі своїх улюблених гравців у сонцебол.

— Я думаю, що в рані досі лишається отрута демона, який на неї напав. Якщо вона не перевірить ногу до Занурення, то століттями страждатиме від болю.

Брайс схопилася на ноги, ледь не скривившись від пронизливого болю у стегні. Вони ніколи цього не обговорювали — що у її нозі досі може бути отрута кристалоса.

— Мені не потрібно, щоб ти вирішував, що для мене найкраще, довбаний…

— Альфа-козел? — закінчив за неї Гант, підійшовши до раковини і відкривши воду. — Ми партнери. А партнери піклуються одне про одного. Якщо ти мене не слухаєш, то, можливо, послухаєш своїх батьків.

— Наскільки усе серйозно? — тихо спитав Рендалл.

Брайс різко розвернулася до ноутбука.

— Усе нормально.

Рендалл вказав на підлогу позаду неї.

— Постій на хворій нозі й повтори це ще раз.

Брайс не поворухнулася. Наливши склянку води, Гант чисто по-чоловічому задоволено усміхнувся.

Ембер потяглася до свого телефону, який лежав позаду на подушках.

— Я знайду найближчу медвідьму і дізнаюся, чи зможе вона завтра тебе прийняти…

— Я не піду до медвідьми, — прогарчала Брайс і схопилася за край кришки ноутбука. — Чудово погомоніли. Я втомилася. На добраніч.

Рендалл почав заперечувати, докірливо зиркнувши на Ембер, але Брайс захлопнула ноутбук.

Гант, який стояв біля раковини, був втіленням самовдоволеної янгольської зарозумілості. Брайс рушила до себе в кімнату.

Через дві хвилини задзвонив її телефон, і вона відповіла на материн відеовиклик.

— За цією справою стоїть твій батько? — спитала Ембер. Кожне її слово було просочене отрутою і навіть через камеру була відчутна її лють.

— Рендалл тут ні до чого, — сухо відповіла Брайс, плюхнувшись на ліжко.

— Твій інший батько, — різко промовила Ембер. — Подібні домовленості в його стилі.

Брайс зберігала невимушений вираз обличчя.

— Ні. Джесіба і Михей працюють разом. Ми з Гантом лише пішаки.

— Михей Домітус — чудовисько, — видихнула Ембер.

— Усі Архангели такі. Він пихатий придурок, але не такий уже й поганий.

Очі Ембер спалахнули.

— Ти поводишся обережно?

— Так, я досі приймаю протизаплідні.

— Брайс Аделаїдо Квінлан, ти розумієш, про що я.

— Мене прикриває Гант.

Хоч він і підклав свиню, розповівши батькам про її ногу.

Її мати ця заява не влаштувала.

— Не сумніваюся, що та чаклунка заради грошей здатна наразити тебе на небезпеку. Михей нічим не кращий. Нехай Гант тебе і прикриває, але не забувай, що ці ваніри дбають лише про себе. Чорт забирай, він — особистий асасин Михея. І колишній Упалий. Астері його ненавидять. Через це він і став рабом.

— Він став рабом тому, що ми живемо у хріновому світі.

Гнів заслав їй очі, але вона кліпнула, проганяючи його геть.

З кухні гукнув Рендалл, питаючи, де попкорн для мікрохвильовки. Ембер крикнула, що там, де і завжди, не зводячи очей з камери телефону.

— Знаю, що ти відкусиш мені голову за ці слова, але я просто скажу.

— О боги, мамо…

— Можливо, Гант і хороший сусід, можливо, на нього приємно дивитися, але пам’ятай, що він — ванірський чоловік. Дуже, дуже могутній ванірський чоловік, хоч його силу і стримують ті татуювання. Він і всі подібні йому чоловіки — смертельно небезпечні.

— Так, і ти ніколи не даєш мені про це забути.

Брайс стрималася, щоб не глянути на крихітний шрам на материній вилиці.

Світло в очах Ембер потьмяніло під тінями минулого, і Брайс поморщилася.

— Бачити тебе разом зі старшим ваніром…

— Мамо, ми не разом…