Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 119)

І чомусь думка піти від нього до своєї спальні, покинути його бодай на мить, здалася їй надто ризикованою. Ніби якщо вона піде перевдягатися, він може знову зникнути.

Тож Брайс узяла білу футболку, яку хотіла дати йому, і, відвернувшись, скинула свою сорочку й ліфчик та закинула їх до душової. Одяг шльопнувся на мокрі кахлі, заглушивши шелест його м’якої футболки, яку вона надягла. Футболка сягала їй до колін, закриваючи ноги достатньо, щоб вона стягнула з себе мокрі спортивки й труси і також пожбурила їх до ванної.

Сирінкс стрибнув на ліжко і скрутився клубочком у ногах. Гант посунувся, звільняючи їй достатньо місця.

— Гаразд, — повторила вона, вже радше сама до себе.

Простирадла були теплі і пахли Гантом — кедром після дощу. Намагаючись так явно не вдихати цей запах, Брайс сіла, спершись на узголів’я ліжка. І намагалася приховати свій шок, коли Гант поклав голову їй на коліна, а руку перекинув через неї на подушку.

Дитина, яка кладе голову на материні коліна. Друг, який шукає заспокійливого контакту, щоб нагадати собі, що він досі живий. Хороша людина, хай там що його змушують робити.

Брайс обережно знову відкинула волосся з його чола.

Очі Ганта були заплющені, але він злегка подався до її дотику. Ніби у мовчазному проханні.

Тож Брайс продовжила гладити його волосся, доки його дихання не стало глибоким і рівним, а його могутнє тіло не обм’якло.

Пахло раєм. Домом, вічністю і тим місцем, де йому хотілося бути.

Відчуваючи тепло і м’якість жіночого тіла, відчуваючи легке дихання, Гант розплющив очі.

У тьмяному світлі кімнати він виявив, що лежить у Брайс на колінах, а сама вона спить, притулившись до узголів’я ліжка, похиливши голову набік. Її рука досі була у його волосся, а друга лежала на простирадлі біля його руки.

Годинник показував пів на четверту. Ганта здивував не час, а той факт, що його розум уже достатньо прояснився.

Вона подбала про нього. Відмила, вдягла і втішила. Він не пам’ятав, коли востаннє хтось робив для нього подібне.

Гант обережно прибрав голову з колін Брайс, усвідомлюючи, що у неї голі ноги. Що з одягу на ній лише його футболка. І що його обличчя було всього за кілька сантиметрів від того самого місця.

Його м’язи лише трохи занили, коли він підвівся й сів на ліжку. Брайс навіть не поворухнулася.

О боги, вона вдягала на нього труси.

Гант зашарівся, але встав з ліжка. Сирінкс розплющив одне око, дивлячись, через що здійнялася метушня. Гант дав химері знак йти за ним, і, обійшовши ліжко, підійшов до Брайс.

Вона лише злегка поворухнулася, коли Гант узяв її на руки і поніс до її кімнати. Він поклав її на ліжко, і вона щось буркнула, протестуючи проти холодних простирадл, але він хутко накрив її ковдрою і вийшов, поки вона не проснулася.

Він був уже на середині вітальні, коли її телефон, залишений на кухонній стійці, засвітився. Не втримавшись, Гант підійшов подивитися.

Екран був заповнений низкою повідомлень від Рунна, усі надіслані за останні кілька годин.

«З Аталаром усе гаразд?»

Наступне: «А з тобою?»

Потім, через годину: «Я зателефонував твоєму консьєржу, і він запевнив мене, що ви обоє у квартирі, тож, гадаю, у вас усе в порядку. Але вранці передзвони».

І останнє, яке надійшло пів хвилини тому, наче запізніла думка: «Я радий, що ти сьогодні мені подзвонила. Знаю, що наші стосунки зіпсовані, і знаю, що багато в чому це моя вина, але якщо я колись тобі знадоблюся, то знай, що я поруч. Завжди поруч, Брайс».

Гант глянув у бік її спальні. Вона дзвонила Рунну — ось із ким вона говорила по телефону, коли він повернувся. Гант задумливо потер груди.

Він заснув у своєму ліжку, де досі лишався її запах — наче примарний теплий дотик.

55

Брайс розбудили золоті промені світанкового сонця. Простирадла були теплі, ліжко м’яким, Сирінкс досі хропів…

Це була її кімната. Її ліжко.

Вона сіла і розштовхала Сирінкса. Той роздратовано заскавчав і заповз глибше під ковдру, для повного щастя вдаривши її задніми лапами по ребрах.

Брайс залишила химеру спати, зісковзнула з ліжка і за мить вийшла з кімнати. Напевно, в якийсь момент Гант її переніс. Але він був не у формі для фізичних навантажень, а якщо його якимсь чином знову викликали…

Брайс полегшено зітхнула, побачивши на ліжку в гостьовій кімнаті розпростерте сіре крило. Золотисто-коричневу мускулясту спину, яка піднімалася й опускалася у такт диханню. Він ще спав.

Дякувати богам. Брайс потерла обличчя долонями, розуміючи, що сон втрачено, і попленталася на кухню готувати каву. Їй потрібна була чашка міцної кави, а потім швидка пробіжка. Ще сонна, вона машинально засипала зерна у кавоварку, і коли та загуділа й затріскотіла, взяла з кухонної стійки свій телефон.

Більшість повідомлень була від Рунна. Вона двічі їх перечитала.

Він був готовий кинути усе і прийти до неї. Відправити своїх друзів на пошуки Ганта. Зробив би це без зайвих питань. Вона це знала — і змушувала себе забути.

І також розуміла чому. Прекрасно розуміла, що її реакція на їхню сварку кількарічної давнини була виправдана, але надмірна. Рунн намагався вибачитися, але вона лише використала це проти нього. І він напевно відчував достатню провину, оскільки ніколи не питав, чому вона викреслила його зі свого життя. Він так і не зрозумів, що відгородитися від нього його змусила не якась там легка образа, а страх. Абсолютний жах.

Він ранив її, і це страшенно її налякало — те, що він має таку силу. Те, що вона стільки всього чекала від нього, уявляла, скільки всього робитиме разом із братом — пригоди, свята і звичайні родинні моменти — і він мав здатність усе це зруйнувати.

Великі пальці Брайс зависли над клавіатурою телефона. Вона не могла підібрати правильних слів. Було б непогано написати «Дякую». Чи навіть вистачило би «Подзвоню пізніше», оскільки, мабуть, їй справді було би варто подякувати особисто.

Але пальці так і зависали над клавіатурою, а слова змішувалися й вислизали з голови.

Тож вона вирішила зачекати, доки збереться з думками, і перейшла до наступного повідомлення — від Юніпер.

«Мадам Кайра сказала, що ти так і не з’явилася на занятті. Якого Хела, Брайс? Мені довелося благати її притримати вільне місце для тебе. Вона була дуже сердита».

Брайс скрипнула зубами і відповіла: «Вибач. Перекажи їй, що я працюю над однією справою для Губернатора і мене викликали по роботі».

Вона відклала телефон і розвернулася до кавоварки. Через секунду він знову задзижчав. Певно, Юніпер прямувала на ранкову репетицію.

«Ця жінка не розмінюється на відмовки. Я важко працювала, щоб сподобатися їй, Брайс».

Юніпер однозначно розсердилася, якщо назвала її Брайс, а не Бі.

Брайс написала: «Вибач, добре? Я ж казала, що тільки подумаю. Не треба було запевняти її, що я прийду».

«Як скажеш. Мушу йти», — шпигнула її відповіддю Юніпер.

Брайс шумно видихнула і, насилу випустивши телефон з рук, узяла чашку гарячої кави.

— Привіт.

Різко розвернувшись, вона побачила Ганта, який стояв, спершись стегном на мармуровий кухонний острівець. Треба було визнати: як для мускулястого крилатого велетня, янгол рухався безшумно. Він вдягнув сорочку і штани, але зачіска була досі скуйовджена після сну.

Її коліна трохи підкосилися, і вона хрипко спитала:

— Як почуваєшся?

— Прекрасно.

У його відповіді не було уїдливості, лише тиха покірність і прохання надто не тиснути. Тож Брайс дістала другу чашку, поставила її до кавоварки і натиснула кілька кнопок, щоб готувалася друга порція.

Його погляд, яким він обвів кожну частину її тіла, відчувався наче фізичний дотик. Опустивши на себе погляд, Брайс зрозуміла чому.

— Вибач, що взяла одну з твоїх футболок, — сказала вона, зібравши в руку жмут білої тканини. О боги, на ній не було трусиків. Він про це знав?

Його очі опустилися на її голі ноги і злегка потемнішали. Точно знав.

Відштовхнувшись від кухонного острівця, Гант рушив до неї, і Брайс приготувалася. Вона й сама не знала, до чого, але…

Він пройшов повз, попрямувавши до холодильника, з якого дістав яйця і шмат бекону.

— Нехай це і прозвучить, як кліше альфа-козла, — промовив він, не дивлячись на неї і ставлячи на плиту сковорідку, — але мені подобається бачити тебе у моїй футболці.

— Абсолютно типове кліше, — сказала вона, але мимовільно піджала пальці ніг.

Гант розбив яйця у миску.

— Схоже, врешті-решт ми завжди опиняємося на кухні.

— Поки ти готуєш, я не проти, — промовила Брайс, потягуючи каву.