Сара Маас – Дім Землі та Крові (страница 121)

Повітря для некка було смертельним — він міг перебувати на ньому лише кілька секунд, а потім його життєво важливі органи починали відмовляти, а шкіра облазити, немов обпечена. Але Брайс все одно піднялася маленькими східцями праворуч від акваріума, аби впевнитися, що відсік для годівлі, вбудований у решітку над водою, був надійно замкнений. Сам відсік був квадратною платформою, яку можна було підіймати й опускати у воду за допомогою пульта управління на вершині акваріума, і Брайс тричі перевірила, що механізм повністю вимкнений.

Спустившись, вона побачила, що Лехаба згорнулася клубком за книжкою. Жовте полум’я спрайти шипіло і тріскотіло.

— Яке жахливе, мерзенне створіння, — прошепотіла Лехаба зі свого диванчика.

Брайс шикнула на неї і спитала Джесібу:

— Може, ви подаруєте його якомусь мачо-невдасі з Панґери?

— Я кладу слухавку.

— Але він…

Зв’язок обірвався. Брайс плюхнулася на своє місце за столом.

— Тепер Джесіба залишить його назавжди, — сказала вона вогняному духу.

— Чим ти збираєшся його годувати? — спитав Гант, дивлячись, як некк знову випробовує стіну акваріума на міцність, мацаючи скло своїми жахливими руками.

— Некки полюбляють людей, — прошепотіла Лехаба. — Вони затягують плавців на дно ставків й озер і топлять їх, а потім, день за днем, повільно ласують їхніми трупами…

— Яловичиною, — відповіла Брайс. Вона глянула на невеличкі дверцята, за якими були східці, що вели на вершину акваріума, і до горла підступила нудота. — Він отримуватиме кілька стейків на день.

Лехаба зіщулилася.

— А ми не можемо встановити завісу?

— Джесіба просто її зірве.

— Я можу скласти на столі стос книжок — щоб він тебе не бачив, — запропонував Гант.

— Але він все одно знатиме, що я тут. Тепер я не зможу спати, — закопиливши губу, сказала спрайта Брайс.

Брайс зітхнула.

— А якщо ти просто уявлятимеш, що він зачарований принц абощо?

Лехаба вказала на акваріум. На некка, який лежав у товщі води, бив хвостом і вишкірювався до них.

— Принц із Хела.

— Кому захочеться тримати некка у якості домашнього улюбленця? — спитав Гант, розтягнувшись на стільці навпроти Брайс.

— Чаклунці, яка вирішила приєднатися до Дому Полум’я і Тіні та яка обертає своїх ворогів на тварин.

Брайс обвела рукою менші акваріуми й тераріуми, вбудовані у стелажі бібліотеки, а тоді потерла стегно, що нило, під рожевою сукнею. Коли вранці, після кухонного фіаско, вона нарешті набралася сміливості й вийшла зі своєї кімнати, Гант пильно й довго дивився на неї. Утім, нічого не сказав.

— Тобі слід показати ногу медвідьмі, — сказав він зараз, не відриваючи погляду від звіту, надісланого Юстиніаном уранці для отримання сторонньої думки. Брайс спитала, що в цьому звіті, але Гант відповів, що це секретна інформація, та й по всьому.

— Моя нога в порядку, — відповіла вона, не відволікаючись від заповнення деталей контракту Корсакі, який Джесіба прагнула якнайскоріше укласти. Рутинна робота, щоб зайняти голову й руки, але яку все одно потрібно було колись зробити.

Тим паче, що вони знову опинилися у глухому куті. Від Вікторії не надходило жодних звісток щодо результатів Мімір-тесту. Навіщо Даніка викрала Ріг, кому він так знадобився, що через це її вбили… Брайс досі не мала жодного уявлення. Але якщо Рунн не помилявся щодо способу відновлення Рога… Усе це. мало бути якось між собою пов’язано.

І Брайс розуміла, що хоч вони й вбили одного кристалоса, у Хелі чекали інші демони, яких можна було прикликати для пошуків Рога. Але якщо кристалос досі не досягнув успіху — порода, буквально створена принцами Хела для відстеження Рога… Як вона взагалі могла сподіватися його знайти?

А ще ці жахливі, звірячі вбивства… які скоїв не кристалос, а хтось інший. Гант уже надіслав запит на повторну перевірку відеоматеріалів, але поки результатів не було.

Задзижчав телефон Ганта. Він дістав його з кишені, глянув на екран і відклав убік. Брайс, яка сиділа навпроти, встигла лише побачити віконце повідомлення на екрані.

— Не збираєшся відповісти?

— Один із товаришів по службі любить смикати мене за яйця, — скривившись, промовив він.

Утім, коли він підвів на неї погляд, його очі зблиснули. А коли вона посміхнулася у відповідь, знизуючи плечима, він напружено ковтнув — ледь помітно.

— Я відлучуся на деякий час, — вже грубіше сказав він. — За мене почергує Наомі. Я заберу тебе, коли будеш готова.

І перш ніж вона встигла його щось запитати, він зник.

— Я знаю, що минуло багато часу, — сказала Брайс, притискаючи плечем телефон до вуха.

Гант чекав на вулиці, поки вона замикала двері галереї, усміхаючись Сирінксу, який шкрябався зсередини. Зрозумівши, що Брайс поки що не бере його з собою, звір було завив на знак протесту, і Гант, нахилившись, погладив його по пухнастій золотистій голові, після чого Брайс захлопнула двері й замкнула Сирінкса всередині.

— Мені треба звіритися зі своїм графіком, — промовила Брайс, кивком привітавшись із Гантом, який прилетів по неї, як і обіцяв.

Сьогодні вона виглядала прекрасно: яскраво-рожева сукня, перли у вухах, волосся, зачесане назад і закріплене по боках перловими гребінцями до пари сережкам.

Прокляття, навіть «прекрасно» було непідхожим словом.

Коли вона вранці вийшла зі своєї кімнати, він остовпів, мов підліток.

Здавалося, Брайс не помітила його реакції, хоча він припускав, що вона знала, що кожного дня виглядає розкішно. Утім, сьогодні у ній було якесь світло, колір, якого раніше не було, сяйво у її бурштинових очах і рум’янець на шкірі.

Але ця рожева сукня… Вона цілий день відвертала його увагу.

Як те, що сьогодні трапилося між ними на кухні. Він щосили намагався гнати від себе ці думки — забути про те, як близько був до того, щоб почати благати Брайс торкнутися його і дозволити йому торкнутися її. Але все одно цілий день він перебував у напівзбудженому стані.

Він мав опанувати себе. Враховуючи, що їхнє розслідування на цьому тижні уповільнилося, він не міг дозволити собі відволікатися. Не міг дозволити собі заглядатися на неї щоразу, коли вона відверталася. Сьогодні у бібліотеці, коли вона стала навшпиньки і простягнула руку, щоб дістати з високої полиці якусь книжку, він відчув, що цей рожевий колір вабить його, як Ріг вабив кристалоса.

Він миттю схопився зі стільця, підскочив до неї і дістав ту книжку.

Однак коли він простягнув її Брайс, вона завмерла. Не зрушила з місця і лише перевела погляд з книжки на його обличчя. Кров зашуміла у його вухах, а шкіра геть натягнулася. Так само, як вранці, коли він побачив її настовбурчені соски і відчув, якими брудними стали її думки.

Але Брайс лише взяла книжку і пішла. Незворушна, не усвідомлюючи його відвертої дурості.

Години минали, але ситуація не покращувалася. А коли вона потім усміхнулася до нього… Гант відчув полегшення, коли через хвилину його викликали з галереї. А коли він повертався назад, вдихаючи свіже повітря з Істрос, Вікторія надіслала йому повідомлення: «Я дещо знайшла. Через п’ятнадцять хвилин зустрічаємося у барі “Гуґін Мунін”».

Гант замислився, чи не написати примарі, щоб вона зачекала. Щоб затримати неминучі погані новини, щоб провести ще кілька днів із тією прекрасною усмішкою на обличчі Брайс і бажанням, яке починало жевріти у її очах, але… У вухах задзвеніло попередження Михея. До Саміту лишалося ще два тижні, але Гант знав, що присутність Сандріель дратувала Михея сильніше, ніж будь-коли. Що якщо він і далі затягуватиме, то Архангел розірве їхню угоду.

Тож що б там не знайшла Вікі, якими б поганими не були її новини… він знайде спосіб з цим розібратися. Він подзвонив Потрясній Брайс і сказав їй, щоб вона тягнула свою потрясну дупу до нього на вулицю.

— Не знаю, мамо, — сказала Брайс у телефон, крокуючи у ногу з Гантом, коли вони рушили вулицею. Призахідне сонце заливало місто золотою і помаранчевою фарбами, золотячи навіть брудні калюжі. — Звісно, що скучила, але, може, наступного місяця?

Вони пройшли кілька кварталів і рушили провулком, заповненим невеличкими чайними барами і торговими кіосками, неонові вивіски яких перемежовувалися з кількома тату-салонами. Біля них, перед вечірньою навалою п’яних ідіотів, курили тату-майстри і постійні клієнти.

— Що? Цими вихідними? Ну, взагалі-то у мене гість… — Брайс цокнула язиком. — Ні, це довга історія. Він типу… сусід по кімнаті. Як звати? Гм, Аті. Ні, мамо, — вона зітхнула. — На вихідних справді не вийде. Ні, це не значить, що я знову вас відшиваю, — вона скрипнула зубами. — Як щодо відеоконференції? Угу, звісно, я знайду час, — Брайс знову поморщилася. — Гаразд, мамо. Бувай.

Скрививши кислу міну, вона розвернулася до нього.

— Схоже, твоя мама… наполеглива жінка, — обережно промовив Гант.

— О сьомій у мене відеоконференція з батьками, — зітхнувши, вона глянула у небо. — Вони хочуть з тобою познайомитися.

Коли вони зайшли до бару, Вікторія вже чекала на них зі склянкою віскі. Вона привітала їх похмурою посмішкою, а коли вони сіли ліворуч від неї, підштовхнула їм по барній стійці кремову теку.

— Що ти знайшла? — спитала Брайс, відкриваючи теку.

— Прочитай, — відповіла Вікторія, а тоді багатозначно глянула у бік камер, які висіли по кутках. І все записували.

Брайс кивнула, зрозумівши попередження, і занурилася у читання. Гант прихилився ближче до її голови і, не стримавшись, розправив крило — лише трохи, щоб прикрити її спину.