Рут Уэйр – Та дівчина (страница 40)

Ганна вже подумала вигукнути щось типу: «Люди, тут дехто намагається вчитися», щоб жартома повідомити їм про свою присутність, та раптом Вілл вийшов, роздратовано грюкнувши дверима.

— Ой. — Він, як і належало, розчервонівся, коли побачив її, а потім додав: — Вибач, я не знав...

— Та що ти, боже, усе гаразд, — відповіла Ганна. Відклала «Королеву фей» і незграбно підвелася, схрестивши пальці. — Ви мені не заважали, — додала вона, а її щоки побагровіли від брехні. — Ну тобто я могла б... я мала б... кудись піти. А в тебе?..

«А в тебе все гаразд?» — хотіла запитати вона, але побоялася, що ці слова прозвучать поблажливо і недоречно. Так чи інак Ейпріл — її подруга. Подруга, яка, ймовірно, підслуховує за дверима. Тож не можна переходити на бік Вілла.

Однак Вілл насупився, підійшов ближче — і пильно й збентежено придивився до неї.

— Ганно, що в тебе з обличчям?

Ганні залоскотало в животі від тривоги. Невже це триватиме наступні кілька днів? Невже вона розповідатиме ту історію знову й знову?

— Дуже видно? — Ганна розуміла, що уникає відповіді, але ще не надумала, як бути далі. Чи справді вона готова дати цій справі більшого розголосу?

Вілл кивнув.

— Ну... все не так уже й жахливо, але створюється враження, що ти сперечалася з дверима й програла.

— Так воно й було, — відповіла Ганна й тремтливо засміялася. Вона збрехала ще раз. А може, у її відповіді й була частка правди. Не важить. Хай там як, вона не розповість Віллові про те, що сталося. Бо він відреагує ще гірше, ніж Емілі: ймовірно, силою потягне її до голови коледжу, і вона знову зіткнеться з тією витончено-ввічливою скептичністю.

— Ти йдеш на завершальну виставу Ейпріл у суботу? — зрештою запитала Ганна, однак не через цікавість, а радше через бажання змінити тему.

Вілл скривився і глянув їй у вічі.

— Ні, на вихідних день народження моєї мами, а вона не... гаразд, не зважай, байдуже. Я їду додому, до Сомерсета. У неділю вернуся. Саме тому ми й... Ну ти сама все чула.

Якусь хвильку вони мовчки стояли, прикипівши одне до одного до болю пронизливими поглядами. Ганна вдивлялася в його світло-карі, як торфова вода, очі. Бачила, як рухаються м’язи його щелепи, коли він ковтав. За мить Вілл підступив до неї й простягнув руку, а її спину всипало морозом від гострого бажання — воно, таке потужне, лоскотливо пробіглося її шкірою.

На мить Ганні здалося, що Вілл доторкнеться до неї. Вона мимоволі глянула на зачинені двері до кімнати Ейпріл, і цей простий рух очима зруйнував магічну енергетику між ними. Він опустив погляд і відступив, ніби лише щойно пригадав, де перебуває та чому.

— Ну добре, ще побачимося, — мовив Вілл і пішов.

Згодом насуплена Ейпріл вийшла зі своєї кімнати. Ганна запідозрила, що та підслуховувала під дверима й чекала, поки піде Вілл.

— Усе гаразд? — запитала Ганна. — Що сталося?

— Довбана мамка мого недохлопця сталася, а більшого й не треба, — кинула Ейпріл. Вона роздратовано постукувала ногою, аж випромінюючи негатив. — Як він посмів? У суботу остання вистава, і він добре знає, що для мене означають ці виступи. Але де там: мамці погано, мамці буде п’ятдесят, мамця передусім.

Останні слова вона промовила плаксивим дитячим голосом, геть не схожим на розважливий Віллів. Ганна хотіла заперечити, та їй вистачило одного погляду на грізне обличчя подруги, щоби передумати.

— Ну він же був на прем’єрі... — несміливо мовила Ганна. Ейпріл накинулася на неї:

— Ну і? Цей козел драний — мій хлопець! Або був ним. Я серйозно задумалася, бо бачу, що йому мої почуття до одного місця. Прем’єра — це найнижча планка, усі були на тій прем’єрі, навіть Г’ю! Та навіть Емілі, щоб вона згоріла! Ганно, це найважливіше, що я коли-небудь робила у своєму житті. Я лише хочу, щоб він підтримав мене, а не свою іпохондрійну мамку. Хіба я так багато прошу?

«Його мати хвора?» — задумалася Ганна, та одразу зрозуміла, що немає сенсу питати про це в Ейпріл. Їй не хотілося ще дужче розпалювати гнів подруги.

— Та забудь про нього, — мовила Ганна натомість. — Я прийду в суботу. І знаєш що? Після виступу ми дещо влаштуємо. Вечірку. Справжню. Ми зберемо всіх акторів у барі й організуємо тематичні коктейлі. «Медея»... Що пасуватиме? Щось криваве... Журавлинний сік з горілкою й гренадином!

— Це хіба не «Секс на пляжі»? — запитала Ейпріл.

Ейпріл полагіднішала: думки про вечірку захоплювали її, і розривна лють поволі слабшала. Вона обійшла крісло й упала в нього так, що аж пружини заскрипіли.

— Ідея з вечіркою крута. Ти чесно для мене все організувала б?

— Та звісно, — відповіла Ганна. Вона дружньо поплескала Ейпріл по плечу. — Ти ж моя найкраща подруга!

На мить запала тиша, а потім обличчя Ейпріл осяяла широка усмішка — така яскрава, ніби на Ганну спрямували мегаватний прожектор.

— Ти, Ганно Джонс, тупо найкраща, от яка ти! — вигукнула Ейпріл, а тоді підвелась і розправила спідницю. — Добренько. Вечеряти йдеш?

— Я не можу, — розчаровано відповіла Ганна. — Маю закінчити есей. Цілий тиждень готувалася до іспитів і так замахалася, що тепер мозок геть не варить.

Ейпріл зупинилася й глянула на неї. Потім на куточках її вуст замерехтіла усмішка, а на щоках з’явилися ямочки.

— Хочеш допоможу?

— З есеєм? — Ганна насуплено глянула на подругу. — Ти читала Спенсера?

— Та ні, можу посприяти концентрації, — кинула Ейпріл, пішла до своєї кімнати й, судячи зі звуків, запорпалась у гармидері приліжкової тумбочки. Згодом вона вийшла з двома пігулками на долоні й простягнула їх Ганні.

Ганна витріщилася на них. То були напівпрозорі капсулки, наповнені десятками крихітних кульок.

— А що це? Щось типу «Нодозу»?

— «Нодоз» для дорослих, — відповіла Ейпріл. На її вустах знову замерехтіла легесенька усмішка, від якої на одній щоці майнула й миттєво зникла ямочка. — Ну, бери. Там, де я їх взяла, запаси величезні.

— Я... Послухай, дякую, але, якщо чесно, то я майже закінчила. Мені просто треба добити кілька абзациків, тоді здам.

— Ну добре, як хочеш, — безтурботно мовила Ейпріл, недбало поклала таблетки до кишені й взяла своє пальто. — Так, горілка, журавлина, шампанське й крем де касис.

— Що?

— Для «Медеї». Горілка, журавлина, шампанське й крем де касис. У келиху для шампанського. З коктейльною вишенькою зверху.

— Домовилися, — кивнула Ганна, і Ейпріл усміхнулася.

ПІСЛЯ

Дорогою з вокзалу Ганна зателефонувала Відлові.

— Дитя поворухнулося!

Сильний шум і звук пожежної машини на фоні видавали, що Вілл надворі.

— Що ти кажеш?! — запитав він, перекрикуючи сирену. — Хто поворухнувся? Вибач, тут страшний гамір.

— Дитя. Я відчула його, Вілле, я відчула, як наше дитя рухалося.

На мить запала тиша, а потім вона почула його здивований радісний сміх.

— Поворухнулося? Ти прямо відчула?

— Так! Двічі! Я саме верталася додому й відчула рухи. Вілле, це так дивовижно, ніби як лускання бульбашок чи щось таке. Так незвично! Таке вже траплялося, просто я не була певна, що саме відчуваю, а цього разу так по-особливому. І я одразу зрозуміла. Я зрозуміла, що це він.

— Він?

Стать дитини й досі була для них таємницею — рішення, яке радше належало Ганні, аніж Віллові. Звісно, скидалося на своєрідний забобон, але так чи інак, а вона не могла пояснити цього бажання.

— Або вона, — додала Ганна й почервоніла. — Просто дивно казати «воно», коли дитина стає справжньою людиною.

— Я теж хочу його відчути, — мовив він, а Ганна почула захоплений сміх у його голосі. — Як гадаєш, зможу?

— Не знаю. — Ганна поклала руку на живіт, щоби перевірити, і, звісно ж, нічого не відчула. — Не впевнена. А ти вже йдеш додому?

— Так, я сьогодні раніше звільнився, — відповів він уже іншим тоном, виснаженим і роздратованим. — Паскудна сьогодні робота. Як думаєш, це нормально — ненавидіти свого боса?

Ганна прикусила губу. Бідолашний Вілл. Він ніколи не хотів працювати бухгалтером. Він бажав змінити світ, але вплутався в цю роботу, коли переїхав до Единбурга, а тепер не може кинути її.

— Ну... я не ненавиджу Кеті, — дещо невпевнено мовила вона.

— У цьому світі мало таких, як Кеті, — відповів Вілл. — Ну принаймні не в бухгалтерії. І, як завжди казав мій батько, якби робота дарувала задоволення, то за її виконання ніхто не платив би.

Ганна розсміялася, але коли вони поговорили про вечерю й попрощалися, відклала телефон зі щемким відчуттям. Вілл завжди був головним годувальником — бухгалтер заробляє більше за продавчиню в книгарні, ось і все.

Тепер же вона відчувала, що її прийдешня декретна відпустка тисне на нього.

Та не знала, що із цим удіяти.