Рут Уэйр – Та дівчина (страница 22)
— Розумію, — прошепотів чоловік, ніби вони були спільниками. — Я напишу. Дякую вам, Ганно.
І він пішов.
Після того як за ним зачинилися двері крамниці, Ганна відчула, що ноги тремтять. Вона навпомацки дісталася до крісла-мішка в кутку, сіла й сховала обличчя в долоні, намагаючись не труситися.
От чого, чого вона сказала про електронний лист? Тепер їй доведеться читати його, ще й відповідати.
Однак за мить Ганна усвідомила, що інакше не позбулася б його. Щонайменше їй здалося, що це був єдиний спосіб. Десь глибоко в душі вона досі залишається тією милою, ввічливою дівчинкою з Додсворта, яка прагне подобатися людям, боїться сперечатися й не хоче нікого розчаровувати.
Вона спробувала уявити, як Ейпріл повелася б з отим Ґерайнтом.
Вона, мабуть, просто послала б його на три букви своїм максимально знудженим і протяжним тоном. А потім, після того як він пішов би, сміялася б і кепкувала з його передчасно полисілої макітри.
Однак Ганна швидко викинула цю думку з голови. Вона не могла думати про Ейпріл. Не тепер. Надто ж не тепер.
Коли вона спробувала підвестися, її телефон завібрував. Спершу в голові вигулькнуло запитання: «І що тепер?», а потім охопило інстинктивне бажання вимкнути звук і перевести дзвінок на автовідповідач. Вона не зможе розмовляти з мамою. Не зараз. Однак телефонувала не мама. І навіть не Вілл.
Телефонували з лікарні.
Вона відповіла:
— Так, слухаю.
— Так-так, вітаю, — голос жінки на іншому кінці дроту звучав енергійно і трохи роздратовано. Вона, як і багато хто, затнулася на її прізвищі: — Я розмовляю з Ганною де Чест... де Честен?
— Так, — відповіла Ганна, не бажаючи виправляти вимову. — Щось сталося?
— Ну-у... це Еллі з акушерської бригади. Ми домовилися з вами про зустріч о другій. Ви забули?
Ганна знову відчула відплив і різкий приплив крові до обличчя.
— Вибачте, — відповіла Ганна тремтливим голосом і подалася до кімнати для персоналу, пробираючись між хиткими вітринами так швидко, як тільки могла. — Я зовсім забула, просто дещо трапилося, сімейні негаразди. — О ні, вона знову промовила ці два слова, та було запізно забирати їх. — Я дуже перепрошую. Підкажіть, уже пізно?
— Що ж, вам пощастило: дві мої наступні клієнтки приїхали раніше, тож я можу перенести вас на чотирнадцяту двадцять, якщо встигнете. Ви далеко?
— Ні, зовсім близько. Я
Поклавши слухавку, вона побачила, що Робін уважно дивилася на неї з-за чайника.
— Усе гаразд?
— Так. І ні. Я забула про зустріч з акушеркою. Вибач, мені так
— Звісно! — жваво відповіла Робін. — Ти головне заспокойся. Бо ще зашкодиш собі!
— Ти моє золотце, — засапано мовила Ганна, а потім вхопила свою сумку й вибігла з крамниці.
ДО
Ну що, вип’ємо? — запитала Ганна в Ейпріл, яка клацала на телефоні у вітальні. Ганна нарешті розклала свої речі, тож їхнє житло знову стало схожим на рідну домівку.
— Ну звісно ж, — відповіла Ейпріл і потягнулася по-котячому, розпростерши пальці рук і ніг. — Пеламський бар? Ліньки йти в місто.
— Звичайно. А ми можемо піти через клавд? Дорогою я зустріла Раяна, він попросив сказати йому, якщо кудись підемо... — Ганна почервоніла на останніх словах. Вона зможе зайти до клавду ніби-то зовсім не заради Вілла. А якщо Раян і Вілл вже будуть там, то Ейпріл, безсумнівно, покличе свого хлопця із собою. Саме так, завдяки Раянові, Ганна зможе опинитися в компанії Вілла.
— Без проблем, — відповіла Ейпріл, схопила телефон, ключі та сумочку, глянула на себе в дзеркало і рушила за Ганною. Вони спустилися сходами й пішли через дворик до клавду.
Коли проходили масивну сучасну будівлю, Ганна за звичкою глянула на Віллове вікно — друге праворуч, розміщене між вікнами Г’ю та Раяна. Там було темно. Однак у Раяновій кімнаті світилося, а вікно, попри холод, було відчинене.
— Сто відсотків курять, — мовила Ейпріл з пустотливим поглядом, від якого в Ганни тривожно залоскотало в животі.
Вона надто добре знала цей вираз обличчя, що зазвичай віщував якусь витівку. Загадка була лише в тому, як далеко її подруга зайде цього разу.
Коли вони дійшли до Раянової кімнати, Ганна підняла руку постукати, але Ейпріл приклала пальця до вуст. Її очі аж іскрилися зо сміху.
— Чуєш цей запах? — прошепотіла вона. Ганна кивнула. Запах трави просочувався з-під дверей, навіть попри товстий килимок під ними, а разом з ним линула пісня
— Нічого не кажи, — прошепотіла Ейпріл, а тоді різко загупала у двері. Цей стукіт геть не скидався на її звичайний глухий.
— Так, хто там? — озвався Раян ізсередини. Ейпріл підморгнула, а потім, на превеликий подив Ганни, заговорила голосом, зовсім не схожим на її власний — чванькувато-офіційним.
— Містере Ковтсе, вас турбує професорка Армітедж. Надійшла скарга, що з вашої кімнати доноситься запах марихуани, також відомої як сканк. Будьте такі ласкаві відчинити двері!
До вух Ганни донеслося приглушене слово «зараза», а потім шум — люди в кімнаті різко зірвалися на ноги. Музика раптово затихла.
Раян озвався знову, цього разу гучніше:
— Хвильку, професорко. Я... я просто саме на унітазі. Заждіть секундочку.
У кімнаті почалася ще жвавіша метушня — хтось відчинив двері до ванної кімнати, а потім змив в унітазі.
— Відчини вікно, — почула вона чийсь наполегливий шепіт, а потім, після тихенького зауваження іншої людини, відповідь: — То відчини його нормально, придурку.
Тим часом Ейпріл корчилася від придушеного сміху. Потім опанувала себе й проторохтіла:
— Містере Ковтсе, містере Ковтсе, я змушена просити вас негайно відчинити двері! — на останньому слові її голос підозріло затремтів, бо хтось знову змив в унітазі.
— Секунду! — крикнув Раян, цього разу з нотками відчаю, а потім відчинив двері й став на порозі. Його обличчя було червонющим, волосся скуйовджене, а одяг відчутно тхнув травою. Якусь секунду він спантеличено дивився на них обох і нічого не розумів. Коли ж Ейпріл зайшлася нестримним реготом, він усе второпав і почервонів від ледве стримуваного гніву.
— Ти курвела довбана! — випалив Раян, а потім схопив Ейпріл за руку й потягнув до кімнати. Вона досі завивала зо сміху, але й виривалася від нього.
— Та відчепися, заразо ти така! Боляче!
— А воно так і має бути, — відрубав Раян. Від його поштовху Ейпріл гупнулась у крісло. Потираючи руку, вона роздратовано й водночас нахабно зиркала на нього. — Через тебе я щойно змив цілу восьмушку в унітаз, тупа корово!
— Так-так, Раяне, заспокойся! — Вілл став між другом та Ейпріл. Він ніби розривався між полегшенням і роздратуванням. — Ти чого? Це ж просто невинний жарт! Вона ж не знала, що ми її змиємо.
— Ага. Звідки мені було знати, що ви такі кінчені?! — випалила Ейпріл. — Чого ти просто не викинув її у вікно, як нормальна людина?
— Бо подумав, що мене викинуть звідси під три чорти! — процідив крізь зуби Раян. Він стояв над Ейпріл, ніби хотів її вдарити, і Ганна подумала, що лише Вілл стримував його. — Певно, це все дуже смішно для таких елегантних пташечок, як ти, нє? А той, хто не має багатого татка відкупитися від усього на світі, мусить відповідати за свої вчинки. Якщо мене виженуть, то все, капут. Я опинюся в повній жирній сраці. Знаєш, я прекрасно бачу, чому ти цього не розумієш. А от ти! — тепер він взявся за Ганну. — Ніколи не подумав би, що ти така придуркувата дрібна погань. Може, це життя з нею тебе спаскудило?!
— Так, ану не чіпай її, — сказала Ейпріл, підвелася і глянула йому просто у вічі. — Вона тут ні до чого, чіпляйся до когось, хто тобі рівня.
— Це ти про себе, та? — загарчав Раян і сердито засміявся. Він вказав рукою на себе, а потім на неї, підкреслюючи очевидну різницю: Ейпріл заввишки під сто шістдесят і вагою від сили п’ятдесят кілограмів та Раян зі зростом понад сто вісімдесят і статурою регбіста. — А, так, ти хоча б яйця маєш.
— На два більше, ніж ти, — буркнула Ейпріл. Вони на мить завмерли, дивлячись одне на одного. Повітря між ними ніби наелектризувалося, так сильно, що Ганна відчула, як волосся на потилиці стало дибки. — Дрочун!
— Сука!
— Ну-ну-ну, — долинув голос із коридору. Вони обоє розвернулися й побачили Емілі, яка, вперши руки в боки, стояла у дверях. — Що за нестримне жінконенависництво, Ковтсе?
— До сраки мені твоє нависництво! — випалив Раян. — Через неї я змив в унітаз майже чотири грами трави.
— Ага, через мене, я його
— Гарний хід, Ковтсе! — Емілі підвела брову. — 3 такими успіхами тобі краще триматися якнайдалі від контрабанди.
— Ви обидві йдіть і позапихайте собі щось здоровецьке у свої дупла, — прогарчав Раян. — А ти, — він тицьнув пальцем на Вілла, — не вдавай, що не знаєш, який вона геморой у наших сраках. Я втратив майже п’ятдесят фунтів. Знаєш, декому з нас доводиться працювати, щоб мати кошти. Нєнє, не доїти фондовий ринок і відбирати гроші, які працівники заробили своїми руками, а гарувати!