Рудольф Дауманн – Діаманти Ківі-Ківі (страница 3)
— Цілком!
Полегшено зітхнувши, фламандець ліг на подушки.
— Ну, лікарю, скоріше ставте мене на ноги! Не пізніше як через три місяці я знову мушу вирушити в пекло Кассаї. Востаннє! Після цього повернусь на батьківщину і збудую собі палац десь між Остенде і Вестенде!
До пізньої ночі сидів Самуель Беніссон разом з своїм асистентом Барклеєм за лабораторним столом, на якому лежав спеціальний «твердий» ніж, стояли поляризаційний апарат і ртутна лампа. Представники компанії перевіряли діаманти і, визначивши приблизну вартість кожного, заносили дані в довгий лист. Барклей старанно обтер з палевого алмаза вагою в двадцять каратів налиплий бруд.
— Так, основний тон блакитний! — після старанного дослідження визначив асистент. — Такі алмази я бачив у Кімберлі. Брюггенсен знайшов цей алмаз десь безпосередньо біля нового родовища в Ківі-Ківі. На жодному камені нема навіть подряпинки, причому переважає блакитний тон. Шкода, що з цього Брюггенсена нічого не витягнеш! Цікаво, скільки виплатила б нам компанія, якби патент на розробку був у наших руках?
— А може, розповість щось про родовище негр Брюггенсена, якщо його трохи задобрити? — в задумі промовив Беніссон. — Жодна людина, крім нас, не повинна знати про це надзвичайне відкриття. Облишмо поки що Брюггенсена і його знахідку. А коли в бідолахи не вистачить снаги для розробки, купимо в нього патент.
Барклей похитав головою.
— Треба негайно зайнятися цією вигідною справою. Тепер великий попит на прикраси з діамантів, а ще більше їх потребує промисловість. Компанія буде вдячна, коли її сейфи поповняться. Але ви маєте рацію: поки що треба мовчати. Тільки в такому. разі щось матимемо від цієї справи і ми. Тіль Брюггенсен теж розуміє це. Подумати тільки: яке величезне багатство притаскав у кишенях драних штанів цей волоцюга. Для дрібного плантатора і торговця такого багатства цілком досить.
«Звичайно, якщо право на розробку буде у фламандця, — думав Беніссон, сортуючи алмази, — то нам мало що перепаде. Але там, на місці, ми ще побачимо!»
Так буває завжди: чим більше приховують якусь таємницю, чим дужче присягаються мовчати, тим більше про неї ходить найрізноманітніших чуток. Тіль Брюггенсен став центральною фігурою, навколо якої точилися плітки в Леопольдвілі. Де добула ця людина таке багатство, щоб найняти окреме бунгало, домашнього лікаря, цілий почт сиділок і слуг? За слонову кістку Тіль стільки не придбав би. До того ж, Самуель Беніссон раз у раз бігає до Брюггенсена. Ні, що не кажіть, — йдеться про золото або алмази!
Уже давно подейкують про багаті родовища дорогоцінного каміння десь на Кассаї. Час від часу із заболочених пралісів, якими заросли береги цієї прикордонної річки, виходять мисливці чи торговці. Вони приносять по кілька не дуже цінних, намитих з річкового піску або добутих у місцевих жителів самоцвітів.
Для того, щоб прибирати до рук усі ці знахідки, і сидів у Леопольдвілі Самуель Беніссон, уповноважений бельгійської компанії Де Беерс — алмазного тресту світового значення. По всіх країнах, де є родовища алмазів, розсіялися агенти цієї компанії, завдання яких — скуповувати дорогоцінне каміння. Центральна контора компанії осіла в Південній Африці, а її агентура звила собі гнізда в Бразілії, Східній Індії, на Борнео, Суматрі, в Австралії, в Центральній Африці. Вона поставляла в сейфи компанії найтвердіші в світі мінерали — чорні карбонади, непрозорі, димчасті карборунди, палеві, бірюзові, зовсім прозорі, ізумрудні чи рубінові камені. Компанія сама визначала на них риночну ціну. Тільки близько десяти процентів добутих діамантів ішло на виготовлення оздоб, з розвитком промисловості все більше зростала потреба в промислових алмазах. Тверді мінерали використовували для оснащення головок бурів та інструментів для різання скла, металів, каменю, для волок, з допомогою яких виготовляється найтонший дріт, для полірування.
Промислові алмази можна було купити тільки через збутові контори компанії Де Беерс. Їй належали всі родовища алмазів, за винятком кількох на Уралі. Компанія зосередила в своїх руках світову монополію на цей дорогий мінерал.
Коли Самуель Беніссон довідувався про нову знахідку алмазів, він з'ясовував точне місце знахідки чи купівлі мінералу, і з часом склав карту ще не відкритих родовищ, подібних до Кімберлійського. Основна маса дорогоцінного каміння надходила звідти, де з бездонних боліт витікали, вливаючись у Кассаї, чорні, як ніч, води ріки Ківі-Ківі. Компанія вже тричі посилала в ті місця пошукові партії, але жодна з них не натрапила на родовище. Неможливо було дослідити болота, які тяглися на тисячу квадратних кілометрів.
Тепер у Леопольдвілі знову заговорили про Ківі-Ківі. І хоча Баантумічо заперечував, що будь-коли бував там, досвідчені знавці тропіків хитро мружили очі: «Ясно, як день! Коли хлопець так палко заперечує, то нема сумніву: вони були саме на Ківі-Ківі».
Але район Ківі-Ківі вдвічі, а може і втричі більший за деяку державу. Це непрохідні зарослі очерету, слонової трави, драговиння та чорної багнюки. Там справжній рай для бегемотів, носорогів, крокодилів, зміїв та мухи цеце. Десь серед цього пекельного місця згубився крихітний клаптик землі, який приховував свій багатющий скарб — вихід алмазного родовища. Ще ніхто не прибрав до рук не те що гектара, навіть морга тієї землі! Там, серед безмежних боліт, кожен міг збирати, копати, привласнювати все, що вдавалося знайти.
За кілька днів ціни на негрів-сафарі підвищилися вдвічі. По базарному майдану Леокіна тинялися тільки чванькуваті мулати та старі негри. Носильники, молоді витривалі хлопці з джунглів, і вкриті шрамами мисливці з Великої ріки протягом однієї ночі уклали трудові договори. Цього разу вони ставили свої умови, бо білі намагалися перехопити один в одного досвідчених людей. Договори укладали через контрактну контору на три, чотири, а то й шість місяців, і хазяї вносили гарантійні суми відразу ж, без будь-яких заперечень. Сафарі і мисливців направляли в одне місце — «прикордонна зона на Кассаї». Здавалося, ніби всі кинулися насаджувати цивілізацію у нововідкритій провінції.
Торговці Порт-Франкі посилали в Леопольдвіль на замовлення великі партії товарів, і слабосилі пароплавчики з натужним пахканням повзли вверх по течії, вкрай навантажені спорядженням і людьми.
Коли стривожений Самуель Беніссон примчав до Тіля Брюггенсена із звісткою про похід численних експедицій в район середньої течії Кассаї, той тільки голосно зареготав:
— Нехай собі показяться! Болота Ківі-Ківі великі, до того ж я нікому не казав, де знайшов родовище. Чому я й досі не подав на нього заявки? Бо хотів, щоб усі конголезькі пройдисвіти опинилися подалі від Леокіна. Я не вірю, що місце залягання родовища, на яке зроблять документ, буде збережено в таємниці. Краще помізкуйте, Беніссон, скільки вам не шкода дати мені за мої права!
— Ніби це залежить від бажання! — буркнув Беніссон. — Ціну визначить компанія після детального обстеження вашого родовища і висновку експертів по алмазах. Видужуйте швидше, Тіль, і поведете туди наших фахівців!
— Якщо компанія добре заплатить, то чому б і ні! — жартував фламандець. — Але тепер сотня белы у день мене вже не влаштує. Крім того, я ставлю умову, що всі алмази, добуті з пробних шурфів, належать мені. Складіть такий договір, щоб у ньому було все ясно, і тоді я покажу місце ікс десь між Кассаї і Ківі-Ківі, а компанія Де Беерс дістане право розробляти родовище.
— Якщо компанія взагалі піде на це! — удавано зітхнув агент. — Тепер збут алмазів дуже поганий. На один проданий камінець припадає три непроданих. Їх доводиться притримувати, щоб ціна на алмази зовсім не впала. Нікудишній ринок!
— Я можу ще дужче зіпсувати вам ринок, — глузував Тіль. — Знайду собі інших компаньйонів, людей з грішми. Хто відмовиться стати моїм компаньйоном при сотні процентів вірного прибутку! Ще й конкуруватиму з вашою компанією. Отже, якщо Де Беерс не хоче… Тепер у промисловості попит на алмази дедалі зростає. Алмази потрібні для бурових коронок. А в моєму родовищі карборундів скільки завгодно. Дещо ви вже бачили. Ну то як?
— Заспокойтесь, Тіль. Наша угода лишається в силі, — промовив Беніссон. — Проект договору вже складено. Ви будете задоволені ним. Може, тепер ви трохи більше довірятимете мені.
— Ви весь час торочите: «довіра», «довіра», — посміхнувся хворий. — А я, коли йдеться про діло, зовсім забуваю це слово. Я відчуваю довіру тільки до свого негра, так, тільки до нього. А до ваших хижаків-капіталістів… — він засміявся і, відкинувшись на подушки, тремтячою рукою взяв склянку. — Мінеральна вода. Дорога, як високоякісний свіцлерум, а гидка, мов болотяна твань. Але лікар примушує пити. Спитайте його, коли вже я підведуся. Тоді підпишемо наш великий договір.
СПОКУСИ ТІЛЯ БРЮГГЕНСЕНА
Тіль Брюггенсен уже кілька разів виходив з бунгало. Минуло півроку відтоді, як він прийшов у Леокін. У цей час почали повертатися з джунглів Кассаї розчаровані шукачі алмазів. Вони були злі, роздратовані, хворі і ледве могли розрахуватися з найнятими по контракту робітниками.