Розамунда Пилчер – Зимове сонцестояння (страница 52)

— Так.

Керрі подумала про Оскара — чарівного елегантного чоловіка з густим білим волоссям і добрим обличчям.

— Я рада за тебе, — сказала вона.

— А я рада, що ти рада, — мовила Елфріда і додала: — Але я повинна все тобі пояснити.

— Нічого ти мені не повинна пояснювати.

— Ні, я хочу. У Шотландію ми з Оскаром приїхали аж із Дібтона. Практично всю дорогу кермувала я. Погода стояла жахлива, траси були перевантажені. До цього в нас було кілька важких днів — мусили попрощатися з усіма, все організовували. Ми обоє страшенно виснажилися. Поки їхали, Оскар майже не розмовляв. Коли стемніло, ми звернули на якомусь перехресті й направилися у графство Нортумберленд. Оскар сказав, що пам’ятає, ніби там було маленьке містечко зі старим готелем на головній вулиці. Якимось дивом ми знайшли і містечко, і готель. Я лишилася в автівці з Горасом, а Оскар пішов запитати, чи є вільні номери.

Незабаром він повернувся і сказав, що із собакою в готель беруть, але в них є лише один вільний номер із двоспальним ліжком. Я так втомилася, що заснула б і в коморі, тож сказала Оскару брати той номер. Ми зареєструвалися як містер і місис Оскар Бланделл. Я почувалася як дівчинка, яка втекла на вихідні з бойфрендом.

Ми сходили по черзі в душ, щось випили, повечеряли. Планували виїжджати рано, тож одразу піднялися до себе в номер. Щойно переступили поріг, почали по-дурному сперечатися — Оскар казав, що спатиме на дивані, а я наполягала, що ляжу на підлозі з Горасом. А потім ми втомилися сперечатися, обоє лягли на ліжко і швидко заснули.

Тоді я ще не знала, що Оскара мучать нічні кошмари. Він потім мені розповів, що це почалося після аварії. Він навіть став боятися лягати спати. Уночі я прокинулася від його криків і страшенно перелякалася. Зрозуміла, що треба його розбудити. Прокинувшись, він заплакав. Почувався він жахливо. Я принесла йому води, спробувала бодай трохи заспокоїти, а тоді обійняла і не відпускала, аж поки він знову заснув. Після такого я б уже ніколи не лишила його на ніч самого. Коли ми приїхали сюди, він почав хвилювався про те, що подумають і скажуть люди. Одна дуже приємна жінка, звати її місис Снід, приходить до нас прибирати. І він боявся, що вона почне пліткувати, а люди стануть нас засуджувати, погано про нас думатимуть. Але я сказала, що мене зовсім не обходить їхня думка і що я ніколи його не кину.

Керрі, люба, я розумію, що все це звучить дещо підозріло. Ніби я вдерлася в Оскарове життя, щойно загинула Ґлорія, і стрибнула до нього в ліжко. Повір мені, усе було зовсім не так. Оскар мені подобався, але він був чоловіком Ґлорії. Вона мені теж подобалася, хоч, можливо, і не так сильно, як він. Це доволі складно пояснити. Але впродовж останніх кількох місяців я все робила лише з добрими намірами. Коли Оскар запитав, чи поїду я з ним у Шотландію, я погодилася тільки тому, що він був на межі депресії.

Сьогодні в нас склалися чудові стосунки, у яких комфортно нам обом. Приблизно за тиждень після того, як приїхали сюди, ми вперше зайнялися коханням. Звісно, рано чи пізно це мало статися. Він — дуже привабливий чоловік і чомусь вважає привабливою і мене, хоч я вже стара й побита життям. Відтоді нічні кошмари почали відступати, й інколи він спокійно спить аж до ранку. Тож якщо почуєш уночі крики — не хвилюйся, я поруч із Оскаром.

Я нічого не приховувала й нікому не брехала. За першої можливості зізналася в усьому місис Снід. Вона довго жила в Лондоні, і її важко чимось вразити. Крім того, вона наша хороша подруга і джерело корисної інформації. Коли я їй усе пояснила, вона сказала: «Я вважаю, місис Фіппс, було б жорстоко змушувати чоловіка страждати, якщо можеш йому допомогти». Ось так. Тепер і ти знаєш.

Якусь секунду вони мовчали. Потім Керрі, зітхнувши, сказала:

— Бідолашний Оскар. Наскільки важче йому було би без тебе.

— А Люсі? Що робити з Люсі? Вона тямуща дівчинка. Ти їй розкажеш?

— Не варто лізти поперед батька в пекло. Якщо вона запитає, я їй розповім.

— Ми вже з ним такі старі. Вона буде вражена.

— Не думаю. У її дідуся молода дружина і двоє маленьких дітей. Оскар їй явно сподобався, і вона, як і я, тільки порадіє за вас. — Керрі обійняла Елфріду за тендітні плечі. — Це так чудово, коли люди знаходять одне одного. Та ще й тоді, коли найбільше цього потребують.

— Хай там як, але Оскар ще й досі не отямився після трагедії. Потрібен час. Бувають дні, коли він такий пригнічений, що майже не розмовляє. Але я вже навчилася його не чіпати. Він повинен сам пережити це горе.

— Нелегко ж тобі.

— Ох, люба Керрі, а кому в цьому житті легко? А тепер не марнуй часу, бо вже вечоріє. Зараз принесу тобі теплу грілку — і ляж поспи.

Люсі

П’ятниця, 15 грудня

Ми вже на місці. Зараз десята вечора. Сьогодні був дуже довгий день. Керрі прийшла до бабусі приблизно чверть по восьмій, таксі вже чекало, і ми поїхали в аеропорт Гітроу. Мама й бабуся лишилися вдома. Мама відлітає у Флориду аж у вівторок. Коли Керрі прийшла, вони ще ходили квартирою у халатах і поводилися дуже люб’язно. Думаю, вони почуваються трохи винними після всіх цих суперечок і скандалів. Вручили мені красиво упаковані різдвяні подарунки, я поклала їх у валізу. Ще мама дала мені на особисті витрати сто п’ятдесят фунтів, а бабуся — п’ятдесят. Я ще ніколи не почувалася такою багатою і боялася загубити сумочку. Але все гаразд, вона у мене в наплічнику.

Долетіли ми нормально, нас не трусило, трохи поснідали на борту. В Інвернессі нас зустрів приємний чоловік на ім’я Алек і привіз сюди. На пагорбах лежав сніг, а їхали трохи більше години.

Крейґан дуже старе і красиве містечко. Тут багато великих будинків і величезна церква. Наш будинок дивовижний, значно більший, ніж здається на перший погляд. Він триповерховий. Раніше його винаймали якісь люди. Оскар сказав мені, що багато меблів сюди привезли з «Коррідейлу», великого маєтку, де жила його бабуся і куди він приїжджав у дитинстві. Я написала «багато меблів», але насправді їх зовсім небагато. А ще тут немає картин чи ще якогось декору. Вітальня і спальні на другому поверсі, а мене поселили на мансарді — Елфріда облаштувала тут усе спеціально для мене. Фарбувати стіни не довелося, вони й так білі і чисті, а от меблі довелося докупити. І це дуже мило з її боку.

Отже, моя кімната. Тут похилий дах і вікно у стелі зі смугастою шторкою. Але я його не затулятиму — лежатиму в ліжку і дивитимуся на небо. Щоб здавалося, ніби ти не в будинку спиш, а надворі. Ліжко з темного дерева, на ньому синьо-біла смугаста ковдра і шотландський плед, якщо раптом буде холодно. Ще тут стоїть білий туалетний столик із дзеркалом, яке можна повертати, і з маленькими шухлядками. А також є комод, теж із шухлядами. Біля ліжка стоїть невеличкий столик і лампа, а під стіною — великий стіл, який, до речі, дуже зручний. Думаю, колись це був кухонний стіл, бо залишилися сліди від ножа, але писати щоденник і листи тут зручно. Ще у кімнаті стоять два стільці, а на стіні є гачки, на які можна повісити одяг. Одягу я привезла небагато. Дерев’яна підлога ідеально відполірована, посеред кімнати лежить чудовий яскравий килим, а біля ліжка — маленький вовняний килимок, щоб не мерзли ноги холодним ранком. Тут усе здається зовсім інакшим і романтичним.

Елфріда з Оскаром — чудові люди. Як на мене, вони вже дуже старі, але чомусь не здаються такими, ще й розмовляють, як молоді. Елфріда висока й худа, з волоссям помаранчевого кольору. Оскар теж високий, але не такий худий. У нього густе біле волосся, дуже м’який голос і добрі очі. Керрі ще в Лондоні розповіла мені, що його дружина і донька загинули у страшній автокатастрофі. Їхні собачки теж. Я боялася з ним знайомитися, бо не знаю, про що говорити з людиною, яка пережила таке горе. Але він дуже милий, і мені здалося, що він зовсім не засмутився, коли ми з Керрі приїхали. Після обіду він запросив мене прогулятися з ним і Горасом. Горас — це Елфрідина собака. Тож ми пішли. Надворі було не дуже холодно. Спершу ми пройшлися містечком, подивилися на крамниці, трохи посиділи в церкві, а потім пройшли через поле для гольфу і вийшли на узбережжя. Пляж красивий, великий і чистий. Зовсім немає пляшок та іншого сміття. Багато мушель. Я знайшла два морські гребінці. Треба буде сходити ще раз і, звісно, взяти із собою Гораса.

Я дуже щаслива. Ще ніколи не жила в такому великому будинку. Тут добре — таке відчуття, ніби тут завжди мешкали хороші й веселі люди. Ще тут є великий сад, але о цій порі там нічого не квітне. Завтра піду його подивлюся.

Оскар

Як не дивно, але Оскар розпалив величезне багаття.

У Ґранжі, в Дібтоні, він неабияк захопився садівництвом. Ясна річ, адже часу мав удосталь — лише подеколи давав уроки гри на піаніно й інколи в неділю у церкві грав на органі. Попервах він не знав, з якого боку до того саду підступитися, адже навіть квіти на підвіконнях ніколи не поливав. Але потім з підсвідомості раптом спливли давно забуті навички, набуті в Коррідейлі у бабусі, природженої садівниці, яка так добре займалася садом, що люди приходили до неї помилуватися рослинами й запитати поради.

Багато чого Оскар навчився самотужки, помиляючись і пробуючи знову і знову. А ще опрацьовував товстелезні посібники із садівництва. Двоє місцевих чоловіків допомагали йому косити траву, підрізати дерева і копати грядки. Нове хобі швидко захопило Оскара — йому подобалося працювати фізично, подобалося планувати, саджати і просто бути на свіжому повітрі.