Роберт Вегнер – Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід (страница 92)

— …десять. Добре. Якщо зіпрешся об стіну, Аш зламає тобі наступні ребра. Ти повинен стояти сам.

Він завмер на мить. Стримав дихання, поволі розставив ноги, стиснув кулаки. Смак крові в роті не зник, але це була найменша з проблем. Плями чорноти відпливли в сторони, і наперед вилізлотупувате обличчя, яке неохоче кивало. Мабуть, це був славетний Аш.

— Добре, — сказав. Альтсіну здалося, наче слова гевала долітають до нього з іншого кінця міста. — Це вперше хтось встав так швидко.

— Помовчи, Аше, — Гундер-диц-Клів стояв осторонь, але злодій не ризикнув глянути в його бік. — А ти слухай і відповідай на питання. Ти зустрічався вчора з Цетроном?

— Так.

Не було сенсу заперечувати — якби вони не знали про зустріч, то напевне не стали б до нього задиратися.

— Добре. Ви розмовляли?

— Так.

— Про що?

— Про місто.

Зарізяка, що стояв перед Альтсіном, глянув убік, наче чекаючи розпорядження про удар, але його не було.

— Добре. І що бен-Ґорон думає про твоє повернення? Зрадів? Останнім часом він якось не надто бажав розмовляти з анваларом. Навіть відмовив сплачувати десятину і не відповідає на виклики. Недобре.

Запала тиша, наче Гундер визнав тему вичерпаною. Альтсін зрозумів, що якщо не робити жодних рухів й не дихати надто глибоко, то біль ніби полегшується.

— І що з того? — запитав він нарешті. — У Ґригаса достатньо людей, аби звернутися до розуму Товстого.

— Хе-хе-хе. Добре. Можна подумати, що ви годину розмовляли про старі-добрі часи, згадуючи, як вам було добре разом, голубкам. Ми обидва знаємо, про що ви балакали. Про графа та його місію. Ми вже втратили трохи людей, але Ліга не для того існує, щоб стрибати в горлянку будь-якому фанатику. Терпіння — це благо, не вважаєш?

«Особливо якщо це благо мертвого», — подумав злодій, але змовчав, глянувши на кулацюри Аша. Згадав стару злодійську загадку: «Який найкращий кляп на світі? Кулак, який ламає тобі ребра». Колись цей дотеп здавався йому смішним.

— А тепер цей клятий товстун, який повинен бути щасливим, що анвалар стільки років не противився його головуванню в порту, раптом відкрив у собі амбіції ватажка. Відмовляється платити данину, не приходить на зустрічі, збільшує без дозволу власну гільдію, приймає клятви, на які не має права. Перемовляється з іншими отаманами, наче у Ліги немає законного анвалара.

— І що тепер? Я говорив: нехай Ґригас вишле людей, аби його переконати, що він робить помилку.

— Але навіщо? Навіщо нам серйозна війна на вулицях? Анвалар її не бажає, бо це лише ослабить Лігу.

Альтсін нарешті ризикнув повернути голову й глянути на Гундера.

— Не хоче, чи заслабкий для неї? Скільки гільдій відповіло б на цей заклик? Скільки людей ви могли би відправити у порт, який Товстий перетворив на фортецю? Я це бачив, там кожна вулиця належить Цетрону. У Ґригаса повинна бути ціла армія.

Гундер глянув на нього з іронією. Обличчя його скривилося в злостивій посмішці.

— Навіщо армія там, де вистачить однієї людини?

До Альтсіна дійшло миттєво.

— Ти зрозумів, — посмішка зробилася ширшою. — Це добре. Товстий завжди тебе хвалив, що ти, нібито, вмієш швидко думати. Ти маєш рацію, Цетрон перетворив порт на фортецю, і що гірше — люди до нього лояльні. Він ніде не ходить сам, ніколи не має незахищену спину, не виходить з вулиць, де знає кожну людину від дитини й до старців. Неможливо наблизитися до нього непомітно. Лише хтось, кому він довіряє…

— А як цей хтось мав би вийти з такого живим?

«Це не я ставив це питання», — подумалося йому. — «Не я. Це хтось інший. Я зараз не торгуюся за власне життя, купуючи смерть Цетрона».

— Добре питання. Ми роздумували над цим доволі довго й, вочевидь, дійшли до висновку, що смерть Товстого від ножа чи гароти, якою б видовищною вона не була, не давала б нашій людині ані тіні шансу на виживання. Тому важко було б когось найняти до такої роботи. Тож ми, по роздумах, вирішили, що найкращим буде щось типу цього.

У руці Гундера з’явилася маленька темна пляшечка.

— Омвірон, досконала отрута. Не має смаку, запаху й протиотрути. Швидко всотується, навіть якщо викличеш блювання відразу по тому, як проковтнеш — не врятуєшся. Діє довго, кілька днів, і не дає жодних симптомів. Поволі кружляє в крові, накопичуючись в нирках, печінці й легенях. А потім, на п’ятий чи шостий день, ти раптом починаєш сцяти й плювати кров’ю. У тебе болить все тіло, ти втрачаєш зір, душишся й помираєш. Все — не більше, ніж за чверть години. Болісна, але в міру швидка смерть. Цих п’яти днів вистачить, щоб наша людина виїхала з міста. Дуже багатою. Такою багатою, що зможе купити собі якусь садибу, де проведе решту життя серед виноградників, роблячи дітей навколишнім селянкам. Я б сам спокусився, якби існував шанс, що Товстий підпустить мене до себе.

Отрута. Хоча в місті існувало кілька гільдій найманих убивць, користатися з отрут сповільненої дії було винятково безчесним. Одна справа нашмарувати стрілу чи клинок кинджала, що збільшить їхню дієвість, а інша — дати жертві, яка нічого такого не сподівається, отруту в їжі чи питві, а потім споглядати кілька днів, як вона конає. Навіть школи алхімії, які діяли в місті, приймали неписане правило й незмірно рідко користалися чимось таким. Альтсін широко посміхнувся.

— Я ще трохи пам’ятаю правила, важливі для цього міста. Не буде такого місця в Фііланді, де ваша людина могла б сховатися.

— Ти отримуєш стільки золота, щоб виїхати якнайдалі. Навіть до Імперії. Ти зміниш ім’я, вигляд, оженишся й народиш дітей, яким купиш шляхетські титули. Вочевидь, роблення діточок селянкам залишиться в силі. Будеш багатий, лінивий і ситий життям. Забудеш про бідність, холод і голод. Це будуть найлегші гроші в твоєму житті. Повернешся до Товстого, ви вип’єте вина на знак примирення. Він завжди мав до тебе слабкість. А потім ти виїдеш з міста…

Гундер говорив короткими, простими, майже гіпнотичними фразами. Пляшечка в його руці монотонно колисалася. Горлорізи за спиною Альтсіна стовбичили нерухомо, наче скульптури. Лише Аш дозволяв собі стискати кулацюри, розглядатися й чухати голову.

Альтсін встав на широко розставлених ногах, легенько коливаючись, й припинив слухати. Біль із нестерпного зробився важким, а поламані ребра не давали дихати на повні груди, але що поробиш. Він відчував вагу в рукаві. Його не обшукали, що було помилкою, тож підводячись він витягнув кинджал з-за халяви, хоча, в ім’я всіх богів, навіть не пам’ятав, щоб свідомо прийняв таке рішення. Тепер він притримував зброю вістрям униз, кінчик клинка колов його в палець Досить розкрити долоню й схопити руків’я.

Аш був найнебезпечнішим. Це з ним розмовляв Гундер. Здається, був впевнений, що зарізяка зрозуміє його доручення й зуміє точно їх виконати. Удар у сонну артерію або в горло. Жодна людина на світі не зуміє битися із руками, притиснутими до розхльостаної шиї. Здоровило на виході може стати проблемою, але може й придатися. Пролізти поряд із ним геть важко, але якщо вдасться його скалічити, то найкраще порізати стегно під коліном. Тоді він перекинеться й заблокує завулок, даючи злодію шанс на втечу. Добре, що цей сучий син не дозволив йому спертися об стіну.

Тепер у нього двоє опришків за плечима, а вони не виглядають надто розумними.

Злодій стояв і кивав на слова Гундера, які все одно до нього не доходили. Чекав, аж доки відізветься одна з тих дратівливих дурнуватих думок, які в такі миті завжди з’являлися в його голові. Нічого. Його думки зробилися підозріло спокійними й прозорими.

Тож план був або досконалим, і до нього нічого неможливо було додати, або ж абсолютно шаленим, і тоді будь-які протести нічого не вартували.

Особисто він був схильний погодитися із тим другим.

— Гундере.

Дивовижно, як швидко той стулив пельку, на півслові обірвавши літанію зисків і баришів, які посипляться на Альтсіна після того, як він отруїть Цетрона. Людину, яка понад десять років оберігала його, вчила й охороняла від проблем.

— Я цього не зроблю.

Гундер дивився на нього не довше, ніж удар серця. Але цього вистачило, щоб зрозуміти, що подальша балаканина не має сенсу. Обличчя його дивно скривилося, він вишкірив зуби в дикій гримасі.

— Вби…

Не встиг закінчити. Альтсін розслабив долоню, руків’я кинджала саме зсунулося і лягло в неї. Раптом все наче сповільнилося.

Аш, здається, і справді був найрозумнішим і найшвидшим із усієї четвірки горлорізів, але його кулак, здавалося, летів до обличчя злодія не швидше ніж муха, яка пірнає в банку з медом. Короткий удар перерізав йому вени та сухожилки на зап’ястку. Покінчено з побиттям людей кулаками. Альтсін відштовхнувся від нього, хвиля болю, яка пішла від зламаних ребер, пронеслася десь поруч, а він уже був біля Гундера. Вдарив згори, руків’я кинджала тріснуло бандита в перенісся, хрупнуло, і наступної миті Альтсін вже стояв за спиною посланця анвалара. Приклеївся до неї так, що той не міг навіть дихнути, і почесав кінчиком клинка кадик чоловіка.

— Стояти!

Усі завмерли. Навіть Альтсін, хоча це саме він тоді крикнув. «Це не так мало виглядати», — єдине що він встиг подумати; він мав би вже бігти в бік виходу.

І, мабуть, конати, закатований до смерті Ашем і його приятелями. Не зумів би розминутися з усіма.

— Дай-но мені ту пляшечку, — прохрипів він на вухо Гундеру. Отрута змінила власника.