Роберт Вегнер – Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід (страница 18)

— Який? — дивовижно, але генерал виглядав по-справжньому зацікавленим.

Вона глянула на кха-дара, той кивнув.

— Ну, пане генерале, командир хоругви віддає накази жестами, а офіцери й підофіцери передають їх далі отим, — вона вказала на срібний свисток, що висів на шиї Аберлена. — Але це означає, що кілька чи кільканадцять солдатів завжди вдивляються в одного, наче всі вони в нього закохані. Навіть коли немає наказів, то ми, просто дивлячись на солдатів, зуміємо через певний час зрозуміти, хто командує.

Коли вона говорила, Аберлен-ґон-Саве трохи почервонів. Здавалося, він от-от відірве комусь голову. Схоже, він погано ставився не лише до програних закладів.

— Вона добра, правда? — Ласкольник адресував їй усмішку. — Перша здогадалася про це, коли ми дивилися на полк під час навчань. Відмовтеся від команд жестами, залиште лише свистки. Що з нашими перегонами?

Командир полку відкрив і відразу закрив рота.

— Може, малий гоноровий заклад? — вицідив. — Подвоюю те, що ти вже виграв.

Її кха-дар подивився на офіцера, трохи примружившись. Вона знала цей вираз його обличчя — схоже, Ласкольник починав злитися. Поволі кивнув.

Четвірка вершників, що готувалися брати участь у перегонах, була вже готова. Кайлін із розумінням оглянула коней кавалеристів. Двоє буланих і один сивко виглядали як гордість імперської кавалерії. Широкі груди, потужні зади, мускулисті ноги. Їхні вершники дивилися на дівчину, що мала з ними гнати навипередки, згори. А її коник був приблизно на дві п’яді нижчий в спині від солдатських жеребчиків, та й сама вона не була надто високою, тож їх поділяло десь пару стоп висоти.

— Виглядає, ніби коза збирається йти на перебіг із хортами, — прокоментував маг. — Наш генерал, здається, поверне своє вино.

— Звідки знаєш, що він закладався на вино?

— Я служу з ним вісім років. Він завжди закладається на вино. Уважає, що заклад на гроші погано відбивається на гордості офіцера.

— А як щодо гордості мага? — вона й сама не знала, що спонукало її до цього питання. Хіба що вона вирішила, що треба втерти носа імперським. До того ж це зауваження про козу…

— Мага, який має звання старшого лейтенанта, — наголосив він. — Тож і мені не годиться закладатися на щось інше. У Сьомому це вже традиція.

—І які зараз ставки?

Чародій прикликав одного із солдатів, що крутився поблизу. Навколо пагорба тривали приготування: кільканадцятеро вершників поволі об’їжджали його, протоптуючи в сухій траві більш-менш рівну трасу, два списи були увіткнуті в землю на відстані — близько двадцяти стоп один від одного, створюючи такі собі умовні точки початку й кінця перегонів. Майже вся хоругва вже згромадилася на пагорбі. Солдати покрикували, даючи тим, хто брав участь у перегонах, жартівливі поради. У найменш злостивих повторювалися перестороги, щоб вершники були обережними, бо дівчина зі своєю шкапою може пролізти під кінськими черевами.

Ванген-кан-Левав відпустив солдата і сказав:

— Чотири до одного на наших хлопців. Аж дивно, що такі низькі ставки. Мабуть, їм шкода тої малої.

Він провокував її, явно провокував: голосом, тоном, ледь прихованою насмішкою.

— І на яке вино зазвичай закладається ваш генерал?

— На золоте каланське, — промовив він назву поволі й зі смаком. — Його ще називають нектаром із Ваегу. Але це дорогий напій, орг за пляшку, — знизав він плечима.

І знову цей напівзверхній тон і жести. «В тебе не вистачить грошей, дикунко. Навіщо ми взагалі про це розмовляємо, якщо ти не зможеш дозволити собі такий заклад?»

— Я би поставила дві чи три.

— Три?

У неї не було потреби дивитися на нього, аби побачити зведені брови та недовірливий вираз на обличчі. За три орги можна було купити пів корови.

Здається, вона нарешті зрозуміла, про що йому йшлося. Знаючи, що вона проведе половину дня, а то й довше, в ямі, накрита пледом і натерта попелом та сажею, Кайлін одягнула шмаття, куплене спеціально для такого випадку: діряві штани та завелику сорочку, перев’язану в поясі мотузкою, якої постидався б навіть жебрак. Косу вона переплела ремінцем. Була босою. На мить їй захотілося розсміятися йому в обличчя. Як можна бути таким… поверховим?

— Родина кан-Левав має надане шляхетство?

Ванген-кан-Левав здивувався, що вона задає настільки очевидне питання.

— Від часів Старого Меекхану.

Що, напевне, мало значити «з давніх-давен».

— Три, — повторила вона. — На Лею. Хіба що ти боїшся.

Він завагався, а тоді покликав ще одного солдата і в його присутності підтвердив заклад. Вже не усміхався.

Приготування до перегонів закінчилося, й четвірка вершників встала на лінії старту. Правила були зрозумілими. Неважливо, хто з кавалеристів першим проїде навколо пагорбу, якщо хоча б один опиниться на місці першим за дівчину, Друга Хоругва не зможе вважати цей день цілковито втраченим. Якщо ж вона від них утече, командувач полку побіднішає на кількадесят оргів.

Вочевидь, це давало солдатам просту й результативну тактику — це стало помітно, щойно вони встали на старті. Сивко зайняв позицію на внутрішньому, ближчому до пагорба боці, обидва булані — поміж ним та Леєю, а їй, Леї, залишили місце з самого краєчку. Кайлін уважніше придивилася до солдатських коней. Сивий жеребчик мав усі риси швидкого як вітер коня: довгі худорляві ноги, струнка шия, широкі груди. Нетерпляче бив копитом, трусив красивою головою, рвався вперед. Любив перегони. Напевне, на дистанції в половину милі його не міг перемогти жоден кінь у полку. Булані були трохи масивніші й, мабуть, не дорівнювали сивку за швидкістю, але навряд чи бігали набагато повільніше. Зате здавалися спокійнішими. Типові бойові коні, навчені до атак, раптових поворотів і переслідування в строю. Вони блокуватимуть коника Леї, а сивий жеребчик полетить уперед. Пагорб мав десь сто п’ятдесят ярдів діаметру, два рази навколо нього давали дистанцію приблизно в половину милі. Ідеальну для кінського спринту, а якщо сивко на старті обійде супротивників на два чи три корпуси, то виграє без зусиль.

Мабуть, те саме мав подумати маг, бо коли коні встали в ряд, він пробурмотів:

— Десять ударів серця — й перегони закінчаться… Завтра ввечері мене відпустять зі служби, — додав він ще.

Тобто завтра ввечері він зможе випити переможене в тебе вино.

В останній момент вона прикусила язика. Маг був передбачуваний, бундючний і, схоже, не дуже кмітливий. Вона стримала відповідь.

Коні пробіжать пів милі дуже швидко.

Командувач полку звів руку, зелений шарф зафуркотів на вітрі. Махнув.

Сивок вистрелив уперед, наче хтось припік його зад тавром. Майже відразу, за кілька кроків, він перейшов у чвал — довгі ноги штовхали його вперед, надаючи чималу швидкість. Здавалося, що він летить, пливе, несеться якоюсь таємничою силою. За кілька хвилин він уже був на два-три корпуса попереду решти.

Вона розганялася повільніше. Як усі й передбачували, обидва булані відразу після старту зайняли позицію перед коником Леї та вміло відрізали її від сивка. Йшли галопом, бік-о-бік, знаючи якимсь шостим кінським чуттям, де їхній супротивник і не дозволяючи себе випередити. По кількох спробах, коли сивко був уже на п’ять корпусів попереду за решту, Лея, здавалося, піддалася, здалася. Її мишастий жеребчик смутно галопував наприкінці вервечки, а коли пробігав поряд із Кайлін, дівчина виразно побачила, що тварина голосно та важко дихає. Його корпус, що трохи схожий на барильце, та короткі ноги робили коня схожим на тих загодованих майже до напівсмерті поні, яких меекханська шляхта так полюбляла дарувати своїм дітям. А напхані сакви билися об боки коня.

За мить всі коні зникли за пагорбом.

— Напевне, вона від самого початку знала, що програє, бо навіть не зняла з коня сакви, — Ванген-кан-Левав драматично зітхнув. — Якби я зауважив їх раніше, то не прийняв би закладу.

Роздратування, яке здіймалося в Кайлін, нарешті вибухнуло.

— І це тому ти приглядався до її коня добрих півхвилини? Саме перед тим, як згадав щось там про козу та хортів? І перед тим, як мимохідь кинув, що офіцери в полку закладаються виключно на вино, про яке якась там убога дикунка навіть і не чула? Може, ти розраховував на те, що цій дикунці доведеться зробити щось більше, щоби сплатити борг?

— Я не…

— Дивися й думай, — перервала вона. — Ти ж у Степах. Не в столиці, де гвардія виступає для почесного ескорту для імператорської родини.

— Не тільки, — обурився він.

— Вочевидь, що не тільки, — вицідила вона. — Напевне ще й для того, щоби брати участь у перегонах між різними полками, під час яких офіцери закладаються на вино.

Його заціпило.

Вона брязнула тятивою лука, аби нарешті відкрити йому очі, а коли Ванген-кан-Левав нахмурився, сунула йому зброю під носа.

Якусь мить він переводив погляд із неї на зброю, аж поки вона нетерпляче не постукала по цеховому знаку. Здивований, він відкрив рота.

Плечі лука були склеєні Ґревисом Фендориком. Не просто в його майстерні, а ним особисто. Він сам відбирав деревину, ріг, жили та клей. Сам працював над формою та силою натягування.

Перш ніж він виконав лук для Кайлін, досліджував, як вона натягує зброю, як стріляє, який в неї розмах рук і як сидить у сідлі. Його праця коштувала сто оргів, а ритування на внутрішній частині плечей лука, вкритих прошарком лаку, свідчило про вміння майстра і, передусім, про вартість зброї. Держак був зроблений у майстерні в Каберді, вирізаний під руку стрілка, беручи до уваги всі дрібниці, включно з довжиною пальців та улюбленим хватом. Коштував він десять оргів. Тятиву зробили в Маконенні — у всій Імперії немає кращих ремісників, які б виробляли тятиви. Два орги за штуку; і це вона ще не натягнула найдорожчу, бо їй було шкода.