Роберт Шекли – Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок (страница 35)
— Єдина відповідь, — неквапом викладав свою думку сусід, — це те, що десь тут є отвір. Діра в просторово-часовому континуумі.
— Та про що ви? — не стримався Маллен. — Якось я не зовсім вас розумію.
— Діра в часі, — пояснив лисий інженер, — або діра в просторі. Або у тому й іншому. Я вам не поясню, звідки вона взялася, але вона таки є. Людина потрапляє в ту діру, і — маєте! — переноситься в інше місце. Або в інший час. Або перше й друге водночас. Цю діру, звичайно, неможливо побачити. Це четвертий вимір. Але вона існує. Гадаю, якби можна було простежити за цими людьми, ми помітили б, як кожен з них пройшов через певне місце — і зник.
— Ну, так, — Маллен замислився, — це цікаво, але ж ми знаємо, що багато людей зникли просто з власних будинків.
— Справді, — погодився сусід. — Дайте мені подумати… Знаю! Діра у просторі-часі не фіксована. Вона рухається, переміщується певною територією. Скажімо, була в будинку Карпентерів, потім якось перемістилася…
— Чому вона не виходить за межі цих чотирьох кварталів? — запитав Маллен, водночас і далі міркуючи, чому сусідка так сердито стиснула вуста й так пильно дивиться на нього.
— Ну, — сказав сусід, — мабуть, існують певні обмеження.
— І чому діти повернулися?
— Заради Бога, Маллене, ви хотіли б, щоб я тут-та-ки з'ясував усе до найменших дрібниць? Це непогана робоча гіпотеза. Треба назбирати більше фактів, перш ніж можна буде пояснити все до кінця.
— Вітаю! — з гаража вийшов пан Картер. Він тримав дві красиві форелі, акуратно почищені й вимиті.
— З одного боку форель — гідний противник, з іншого — чудова страва. Найкращий спорт і смачні харчі! — старий не поспішаючи пішов у дім.
— А в мене є краща теорія, — дружина сусіда взяла руки в боки.
Обоє чоловіків обернулися до неї.
— Хто тут єдина людина, нітрохи не стурбована тим, що відбувається? Хто ходить з мішком, у якому, як він каже, носить рибу? Хто розказує, що він весь час на риболовлі?
— Ну, ні, — протягнув Маллен. — До чого тут татусь Картер? У нього є ціла філософія риболовлі…
— Мені начхати на його філософію! — закричала жінка. — Він може обдурити вас, але не мене! Я просто бачу, що він єдиний чоловік у нашому районі, який нічим не переймається, і що він щодня вештається скрізь, і, можливо, його лінчувати замало!
Вона круто розвернулась і пішла до свого будинку.
— Будь ласка, Маллене, — сказав лисий сусід, — я перепрошую. Ви знаєте, які ці жінки. Вона переживає, хоча Денні зараз у безпеці, в лікарні.
— Я розумію, — кивнув Маллен.
— Вона нічого не тямить у просторово-часовому континуумі, — серйозно провадив сусід, — але я поясню ці речі їй сьогодні ввечері. Вона вранці вибачиться. Ось побачите.
Чоловіки потиснули один одному руки й повернулися до своїх будинків.
Швидко смеркло, прожектори освітили місто. Промені світла пронизували вулиці й двори, відбивалися у шибках зачинених вікон. Мешканці Вейнсвілла зачаїлися в передчутті можливих нових зникнень.
Джим Маллен хотів би дістатися до того, хто такого накоїв. Хоча б на мить — йому більше не знадобилося б. Але мусив сидіти й чекати. Почувався цілком безпорадним. Очі в дружини були стомлені, вуста — бліді й потріскані. Зате пан Картер веселився, як завжди. Він підсмажив форель на газовій плиті й пригощав їх обох.
— Я сьогодні знайшов чудову спокійну затоку, — розповідав пан Картер. Це біля гирла Олд Кріка, на невеличкій його притоці. Цілий день я рибалив, сидячи на травичці на березі й спостерігаючи за хмарами. Фантастична річ — ці хмари! Я піду туди завтра й ще день там порибалю. Тоді подамся деінде. Мудрий рибалка не виловлює всю рибу на одному місці. Помірність — ось правило рибалки. Трохи візьми, трохи залиш. Я часто думав…
— Тату, заради Бога! — скрикнула Філліс і зітхнула. Пан Картер сумно похитав головою, усміхнувся з розумінням і доїв свою форель. Потім пішов у вітальню працювати над новою мухою.
Виснажені Маллени лягли спати...
Маллен прокинувся й сів у ліжку. Глянув на дружину, яка спала поряд. Годинник показував п'ятдесят вісім хвилин на п'яту. «Майже ранок», — подумав він.
Устав, накинув халат і тихо спустився вниз. Прожектори миготіли навпроти вікна вітальні, було видно охорону.
Це якось заспокоювало, і він пішов у кухню. Намагаючись рухатися тихо, налив у кухоль молока. На холодильнику стояв свіжий пиріг, і Маллен відрізав собі скибочку.
«Викрадачі, — думав він, — маніяки. Марсіани. Діри в просторі. Або все разом. Ні, це не те». Маллен намагався пригадати, про що хотів запитати в пана Картера. Це було щось важливе.
Він вимив кухоль, поставив пиріг на місце й пішов у вітальню. Раптом його рвучко кинуло вбік.
Щось тримало його! Маллен почав молотити руками навсібіч, але відбиватися не було від кого. Однак щось його схопило мов залізною рукою і звалило з ніг. Він шарпнувся в інший бік, якось звівся на ноги. Але раптом його відірвало від підлоги, й на якусь мить він повис, звиваючись і розмахуючи ногами. Навколо грудей щось охопило так жорстко, що не давало ні дихнути, ні видати бодай звук. Його підкинуло догори.
«Діра в просторі», — згадав він, намагаючись крикнути. Безладно розмахуючи руками, чоловік якось зміг ухопитися за край кушетки й поволік її за собою. Маллен смикнувся, невидима петля навколо грудей на мить послабшала й дала йому змогу опуститися на підлогу.
Чоловік поповз до дверей. Його знову підхопило, але він устиг обіруч обхопити радіатор опалення й опирався щосили. Ще кілька зусиль — і він зачепився за радіатор спочатку однією ногою, а потім і другою.
Радіатор жахливо заскрипів. Маллен відчув, що його самого ось-ось розірве навпіл, але тримався. Кожен його м'яз розтягнувся, загрожуючи розривом. Раптом петля повністю його відпустила.
Маллен скотився на підлогу.
Отямився він уже при денному світлі. Закусивши вуста, Філліс бризкала йому водою в обличчя. Він закліпав, якусь мить не в змозі збагнути, де він.
— Я тут? — запитав Маллен.
— Як ти почуваєшся? — стривожено допитувалася Філліс. — Що трапилося? Любий! Давай виїдемо звідси…
— Де твій батько? — вигукнув Маллен і звівся на ноги.
— На риболовлі. Будь ласка, сядь. Я зателефоную до лікаря.
— Ні. Зачекай, — Маллен пішов у кухню.
На холодильнику стояла коробка з пирогом. Він прочитав: «Кондитерська Джонсона. Вейнсвілл, Нью-ЙорК». Велика літера K в слові «Нью-Йорк». Незначна помилка.
Де ж пан Картер? Чи справді розгадка в ньому? Маллен піднявся нагору й одягнувся. Склав коробку від пирога, запхав до кишені й поквапився до дверей.
— Ні до чого не торкайся, поки я не повернуся! — крикнув він Філліс.
Жінка побачила, як він сів у машину та виїхав на вулицю. Стримуючи сльози, вона пішла в кухню.
Маллен дістався Олд Кріка за п'ятнадцять хвилин. Зупинив авто й рушив уздовж річки.
— Пане Картере! — гукав він. — Пане Картере!
Він кричав добрі півгодини, забираючись дедалі глибше в ліс. Дерева нависали над водою, доводилося обминати їх убрід, і це добряче затримувало його. Він поспішав. Весь обляпаний, ковзаючи на камінні, намагався бігти.
— Пане Картере!
— Агов, привіт! — Маллен почув голос старого й кинувся на його звук угору течією вздовж притоки. Пан Картер сидів на крутому березі невеличкої заплави з довгим бамбуковим вудлищем у руці. Маллен підійшов до нього.
— Чудово, синку, — сказав пан Картер, — добре, що ти прислухався до моєї поради щодо риболовлі.
— Ні, — Маллен спохмурнів, — я хочу, щоб ви мені дещо сказали.
— Залюбки, — всміхнувся старий. — Що ж ти хочеш запитати?
— Чи може рибалка повністю виловити всю рибу на певному місці?
— Я такого не роблю. Але дехто, гадаю, здатен до чогось подібного.
— І ще приманка... Чи кожен гарний рибалка використовує штучні приманки?
— Я пишаюся своїми комахами, — сказав пан Картер, — намагаюся зробити їх якомога більш схожими на справжніх. Ось, наприклад, чудова копія шершня.
Він відчепив жовтий гачок від свого капелюха.
— А ось чудовий комар.
Раптом волосінь на вудці ворухнулася. Легко й упевнено старий витяг її. Він схопив форель у руку й показав Маллену.
— Мале ще — не буду його брати.
Він обережно зняв гачок, попустив волосінь і вкинув рибу в річку.
— Коли ви кидаєте їх назад — гадаєте, вони розуміють, що сталося? Можуть щось повідомити іншим?
— Ні, — похитав головою пан Картер, — нічого це їх не навчає. Трапляється, одна й та сама молода рибка потрапляє на вудку двічі й тричі. Вони повинні трохи підрости, перш ніж почнуть щось розуміти.