Роберт Шекли – Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок (страница 16)
Кінь посміхнувся.
— Давай, назад у табір — сказав Флінн, скеровуючи коня геть від пагорба.
— Зачекай-но, — зупинив його Морена.
Він зацікавлено подивився на Флінна й покликав іншого коня.
— Давай-но, хлопчику.
Кінь опустився навколішки, й Морена теж сів верхи.
Задля спроби вони кілька разів об'їхали по колу. Кіньми можна було керувати за допомогою дотиків. На широких спинах надзвичайно зручно було сидіти. Один з червоно-золотих птахів спустився і сів на плече Флінна.
— Хіба ж не чудове життя? — Флінн погладив лискучу шкіру коня, — давай наввипередки до табору!
— Гаразд, — погодився Морена.
Але коні, попри спонукання вершників, брели повільно, мов на прогулянці.
Біля корабля Кілпеппер сидів навпочіпки на траві, спостерігаючи за роботою Араміка. Лінгвіст славився своєю витримкою. Його сестри завжди про це говорили, колеги його поважали, студенти, яких він навчав, почувалися вдячними йому. Тепер Араміку знадобилися всі його досвід, терпіння і наполегливість, накопичені за шістнадцять років.
— Спробуємо знову, — спокійно сказав Арамік і перегорнув сторінку написаної ним самим книги «Мовний підхід до чужорідного інтелекту другого ступеню». Знайшов потрібну картинку й вказав на неї.
Тварина поряд із ним здавалася немислимим гібридом бурундука й гігантської панди. Істота одним оком втупилася в діаграму, тимчасом друге безглуздо крутилося в орбіті.
— Планета, — сказав Арамік, вказуючи на малюнок, — планета.
— Пробачте, капітане, — заговорив Сіммонс, — я хотів би встановити тут рентгенівський апарат.
— Ну звичайно, прошу, — Кілпеппер підвівся, аби біолог міг розмістити на його місці своє обладнання.
— Планета, — повторив Арамік.
—
Чорт забирай, вони ж таки мають мову. Звуки, які видавала істота, були, звичайно, репрезентативними. Потрібно було лише знайти щось спільне. Чи можуть тубільці оперувати простими абстракціями? Арамік відклав книгу й вказав на бурундука-панду.
— Тварина, — вимовив він і зачекав на відповідь.
— Затримайте його на місці на якийсь час, — попросив Сіммонс, налаштовуючи рентген-апарат, — так, добре. Тепер ще кілька знімків.
— Тварина, — з надією повторив Арамік.
—
«Насамперед терпіння — нагадав собі Арамік, — позитивне ставлення. Доброзичливість. Опануй себе».
Він узяв ще один посібник. Цей мав назву «Мовний підхід до чужорідного інтелекту першого ступеня».
Знайшов потрібне й відклав посібник. Усміхнувся, підняв палець.
— Один, — мовив Арамік
Істота нахилилася вперед і понюхала його руку.
Вимушено посміхаючись, Арамік підняв другий палець:
— Два, — потім підняв третій. — Три.
— Хугелекс, — сказала раптом істота.
Може, це слово «один» їхньою мовою?
— Один, — знову сказав Арамік, розмахуючи пальцем.
— Вересевевеф, — радісно відгукнулася істота.
Можливо, це синонім слова «один»?
— Один, — вкотре повторив Арамік.
Істота завела пісеньку:
Раптом вона замовкла, подивилася на посібник з мовного підходу, схопила його й закинула якнайдалі від лінгвіста. Той уже ледь стримувався, щоб не придушити «співрозмовника».
Доповідь Морени й Флінна, які саме нагодилися, вразила Кілпеппера. Він розклав перед собою фотографії, уважно їх вивчив.
Колона була кругла, гладенька і, без сумніву, виготовлена штучно. Будь-яка раса, здатна створити щось подібне, могла б завдати їм неабиякого клопоту.
Але хто ж поставив колону? Звичайно, не ці веселі грайливі істоти, що юрмляться навколо корабля.
— Ви кажете, що її верхівка ховається у хмарах? — запитав Кілпеппер.
— Так, капітане, — відповів Морена. — Ця бісова штука заввишки щонайменше з милю.
— Повертайтеся туди, — наказав Кілпеппер, — візьміть радіолокатор. Прихопіть обладнання для дослідження за допомогою інфрачервоного випромінювання. Отримайте зображення верхньої частини цієї колони. Я хочу знати, як високо вона здіймається і що знаходиться над нею. Покваптеся.
Флінн з Мореною пішли збирати обладнання.
Кілпеппер розглядав фотографії ще з хвилину. Потім відкинув їх убік і з відчуттям невиразної тривоги пішов у корабельну лабораторію. Все, що вони бачили на планеті, здавалося безглуздим, і це турбувало капітана. Кілпеппер на гіркому досвіді переконався, що все на світі відбувається за певними законами. І якщо вчасно не виявити ці закони, все може скінчитися дуже кепсько.
Моррісон, бактеріолог, був маленьким, непоказним чоловічком. Зараз він ніби зрісся в одне ціле з мікроскопом, до якого припав.
— Щось знайшли? — запитав Кілпеппер.
— У тім то й річ, що не знайшов, — Моррісон на мить відірвався від мікроскопа. — Біс його знає, чого я тільки не знайшов — і не знайшов нічого.
— Що ви маєте на увазі? — здивувався Кілпеппер.
— Я провів дослідження зразків рослин, — пояснив Моррісон, — а також ґрунту й води. Висновки ще не остаточні, але — краще сядьте, бо впадете.
— Ну, сиджу, кажіть.
— На цій планеті немає жодних бактерій!
— Он воно що? — Кілпеппер не знайшов слова у відповідь. Відкриття мікробіолога не шокувало його. Але той поводився так, ніби виявив, що надра планети — стовідсотковий зелений сир.
— Саме так. Вода в струмку стерильна мов спирт. Ґрунт на планеті чистіший за прокип'ячений скальпель. Єдині бактерії — ті, що ми привезли з собою. І вони також гинуть.
— Як це — гинуть?
— Тут у повітрі я виявив три агенти дезінфекції. Можливо, є ще з десяток, яких я не знаю. Те саме з ґрунтом і водою. Це місце абсолютно стерильне!
— Ну, і що це означає? — поцікавився Кілпеппер, не в змозі оцінити справжнє значення цього відкриття, бо йому досі не давали спокою думки про сталеву колону.
— Добре, що ви запитали, — сказав Моррісон. — Так, дуже гарне запитання. Це просто означає, що таке місце не може існувати.
— От і приїхали.
— І я так кажу. Не може бути життя без мікроорганізмів. На планеті відсутній цілий життєвий цикл.
— Але ж, як бачите, ця планета таки існує, — заперечив Кілпеппер. — У вас є інші теорії?
— Так, але я хочу спочатку закінчити дослідження. Я скажу вам ще одну річ, про яку варто замислитися.
— Слухаю вас.