Роберт Шекли – Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок (страница 13)

Та й не дарма. Джексон схибнувся на мові хон і на всьому нанському. Він мав запаморочливе відчуття: що більше дізнавався, то менше знав. Це було щось нереальне.

Джексон кинув виклик собі й цілому Всесвіту: «Я вивчив мову планети На, дізнався про низку абсолютно незрозумілих винятків і суперечливий набір винятків із винятків, — Джексон стишив голос і додав: — Я вивчив виняткову кількість винятків. Насправді неупереджений спостерігач може подумати, що ця мова складається з самих лишень винятків. Але це, — вів Джексон далі, — до біса неможливо, немислимо і неприйнятно. Мова — це Бог, і вона від початку систематизована, а це означає, що у мові слід дотримуватися певних правил. Інакше ніхто не зможе нікого зрозуміти»

Саме так воно працює, і так має бути.

«І якщо хтось гадає, що може в тонкощах лінгвістики перевершити Фреда С. Джексона…»

Джексон зупинився й дістав із кобури бластер. Перевірив заряд, зняв запобіжник і поклав зброю назад.

«Просто нехай ліпше ніхто не заводить двозначних розмов зі стріляним горобцем Джексоном, — бурмотів стріляний горобець Джексон, — бо наступний інопланетянин, який спробує це зробити, матиме тридюймову дірку в своєму паршивому брехливому череві».

Отже, Джексон знову подався в місто. Почувався зовсім очманілим і попри це вкрай зосередженим. Його робота полягала у легальному викраденні цієї планети у її мешканців, і для цього він мав осягнути сенс їхньої мови. Тому так чи інакше він цю довбану мову опанує. В іншому разі доведеться декого пришити.

І зараз його вже не обходило, кого саме.

Ерум чекав на Джексона у своєму кабінеті. З ним були мер, голова міської ради, двоє заступників мера та директор оцінювального бюро. Всі вони посміхалися привітно, хоча й трішки нервово. Зустріч проходила у діловій і дружній атмосфері.

Загалом, це мало такий вигляд, ніби Джексона вітали як нового шанованого власника майна, окрасу Факка. Інопланетяни іноді залишали за собою право отримати бодай щось із кепської угоди, тож і нині намагалися заручитись підтримкою землянина, якщо вже не можна його позбутися.

— Мун, — сказав Ерум і захоплено потиснув Джексону руку.

— І вам того, друже, — Джексон не знав, що означало це слово, та не переймався. Мав у запасі багато інших нанських слів на власний вибір, тож сповнився рішучості довести справу до кінця.

— Мун, — сказав мер.

— Дякую, пане мер, — відповів Джексон.

— Мун, — заявили інші чиновники.

— Я радий, друзі, що ви все так сприймаєте, — сказав Джексон і повернувся до Ерума.

— Ну, що ж давай уже скінчимо все це?

— Мун-мун-мун, — відповів Ерум, — мун, мун-мун.

Джексон кілька секунд на нього дивився. Далі тихо, насилу стримуючись, мовив:

— Еруме, хлопче, що ви намагаєтеся мені сказати?

— Мун, мун, мун, — твердо заявив Ерум, — мун, мун мун мун. Мун мун.

Він помовчав і трохи нервово звернувся до мера:

— Мун, мун?

— Мун... мун мун, — твердо відповідав мер, інші чиновники кивнули.

Усі повернулися до Джексона.

— Мун, мун-мун? — запитав його Ерум, з тремтінням у голосі, але з величезною гідністю.

Джексон отетерів. Його обличчя почервоніло від гніву, груба синя вена набрякла на шиї. Але йому вдалося опанувати себе й заговорити повільно, спокійно, хоча і не без прихованої загрози:

— Що, врешті-решт, відбувається? Ви що собі дозволяєте, брудні брехуни?

— Мун-мун? — перепитав мер, звертаючись до Ерума.

— Мун-мун, мун-мун-мун, — швидко відповів Ерум і зробив такий жест, ніби він нічого не розуміє.

— Краще говоріть зрозуміло, — сказав Джексон. Він ще стримувався, але вена на шиї напружилася, мов пожежний шланг під натиском води.

— Мун! — швидко сказав меру один із заступників.

— Мун мун мун мун? — жалібно перепитав мер, і голос у нього зірвався на останньому слові.

— Тож ви не розмовлятимете нормально, еге ж?

— Мун! Мун-мун! — закричав мер, пополотніючи від жаху.

Усі дивилися, як Джексон діставав бластер і цілився Еруму в груди.

— Припиніть-но ваші витівки! — скомандував Джексон. Вена в нього на шиї пульсувала, мов пітон, який душить жертву.

— Мун-мун-мун! — благав Ерум, падаючи навколішки.

— Мун-мун-мун! — закричав мер, закотив очі й знепритомнів.

— Зараз ти в мене отримаєш, — звернувся Джексон до Ерума. Його палець на спусковому гачку побілів від напруги.

Зуби в Ерума цокотіли, тож він ледь спромігся на своє дурнувате:

— Мун-мун, мун?

Нерви в нього не витримали, погляд застиг, щелепа відвисла. Він тупо чекав на смерть.

Джексон ледь не натиснув спусковий гачок, та раптом рвучко прибрав палець і сховав бластер..

— Мун, мун! — це все, на що спромігся нещасний Ерум.

— Замовкни! — гаркнув Джексон, відступив і кинув лютий погляд на переляканих нанських чиновників.

Залюбки порішив би всіх. Але якраз цього робити й не можна було. Джексонові довелося із запізненням прийняти неприйнятну реальність.

Він дещо вловив своїм бездоганним слухом лінгвіста, а мозок поліглота це проаналізував. Сумнівів не лишалося: нанці не намагались знущатися з нього. Вони не мололи нісенітниць, а зверталися до нього своєю справжньою мовою.

Ця мова складалася на даний час із єдиного слова «мун». Слово могло мати широкий набір значень завдяки зміні темпу й висоти звуку, наголосу, ритму й кількості повторень, а також за допомогою супровідних жестів і міміки.

Мова, що складалася з нескінченних варіацій єдиного слова! Джексон не хотів у це, вірити, але він був надто гарним лінгвістом, щоб сумніватися стосовно своїх висновків, бо володів тонкою інтуїцією.

Звичайно, він міг би вивчити цю мову.

Але поки він її вивчатиме, як ще вона зможе змінитися?

Джексон зітхнув і потер обличчя. У певному сенсі це був звичайний процес. Усі мови змінюються. Але на Землі та у тих кількох десятках світів, з якими вона має зв'язок, мови змінювалися відносно повільно.

На планеті На такі зміни відбувалися швидше. Набагато швидше.

Мова планети На змінюється, як мода на Землі, або ще стрімкіше. Вона змінюється, як ціни чи по-годні умови. Змінюється безперервно, відповідно до невідомих правил і незрозумілих принципів. Вона змінює свої форми, мов снігова лавина. Порівняно з цією мовою, англійська — непорушний льодовик.

Мова планети На — справжня чудернацька подоба річки Геракліта. Не можна двічі увійти в ту саму річку, сказав Геракліт, вода в ній тече завше інша.

Мови планети На це стосується буквально.

Це зробило її досить незручною. Але ще гірше те, що спостерігач, подібний до Джексона, не зміг би навіть сподіватися зафіксувати чи виділити окремий термін з тієї мережі термінів, що складають мову планети Нa, бо ці терміни постійно змінюються Спроба спостерігача їх занотувати сама по собі виявилася б доволі брутальним втручанням, що могло порушити й змінити систему, спричинити нові нередбачувані зміни. Якщо термін виділяється з системи, його зв'язок з іншими частинами незворотно руйнується, і сам термін від початку виявляється хибним.

Сама можливість подібних змін унеможливлює роз'яснення слів та будь-який контроль змін. Через невизначеність мова планети На опирається всім спробам її вивчення. Так Геракліт привів Джексона до Гейзенберга, попри те, що сам Джексон нітрохи не знався на вченні останнього. Вражений, зачарований, він ледь не побожно дивився на чиновників.

— Вам це вдалося, хлопці, — сказав він, — ви здолали систему. Старенька Земля могла б вас проковтнути й не помітити, і ви нічого б не вдіяли. Але земляни обожнюють законність, а в наших законах сказано, що налагодження комунікації — неодмінна умова будь-якої транзакції.

— Mун? — ввічливо запитав Ерум.

— Це означає, що я даю вам спокій, — сказав Джексон, — принаймні, поки діє цей закон. Але, дідько, хіба відставка — не найкраще, чого можна собі побажати. Чи не так?

— Мун мун, — нерішуче озвався мер.

— Так, я піду, — сказав Джексон, — ви по-чесному виграли... Але якщо я коли-небудь дізнаюся, що ви, нанці, одурили мене…

Він не закінчив, вийшов без зайвих слів і повернувся на свій корабель.