Роберт Шекли – Фантастика Всесвіту. Випуск 4 (страница 142)
Однак були речі, на які його ніхто так і не напоумив і яких він ніколи не навчиться.
— Ми-імператор Індії, але ми не можемо, Бгакті Рам Джейне, навіть свого імени написати, — кричав він старому слузі на світанку, коли той допомагав йому вмиватися.
— Так, Найясніший батьку багатьох синів, мужу багатьох дружин, монарху світу, володарю світу, — підтакував Бгакті Рам Джейн, подаючи рушник.
Цього разу година королівського прийому була також годиною імперської догідливости. Бгакті Рам Джейн пишався своїм рангом Найвправнішого імперського підлесника і був ще тим майстром пишномовности, майстром старої школи, відомої як накопичувальне підлещування. З огляду на необхідність повторення та точність послідовносте цих повторень тільки чоловік з чудовою пам’яттю на хитромудрі вислови з надмірного вихваляння міг лестити накопичувально. А пам’ять Бгакті Рам Джейн мав непомильну. Лестити він міг годинами.
Імператор побачив своє обличчя, що, ніби знамення долі, хмурилося до нього з посудини з теплою водою.
— Ми король над королями, але ми не можемо, Бгакті Рам Джейне, читати власних законів. Що ти на це скажеш?
— Так, о Найсправедливіший судця над судцями, батьку багатьох синів, мужу багатьох дружин, монарху світу, володарю землі, правителю всього довкілля, збирачу всього сущого, — промовляв Бгакті Рам Джейн, розігріваючись.
— Ми — Досконале Сяйво, Зоря Індії і Сонце Слави, — промовляв імператор, який також знав трохи щось про улесливість, — однак ми виросли у тій гівняній дірі міста, де чоловіки трахали жінок, аби наробити дітей, і трахали хлопців, аби зробити з них чоловіків; ми виросли, весь час будучи напоготові, виросли озираючись, аби боягуз не напав ззаду чи воїн спереду.
— Так, мерехтливий світочу, батьку багатьох синів, мужу багатьох дружин, монарху світу, володарю землі, правителю довкілля, збирачу всього сущого, Досконале Сяйво, Зоре Індії і Сонце Слави, — промовляв Бгакті Рам Джейн, який міг бути і глухим, але знав, як натякнути на ще вищу якість.
— Чи так повинен бути вихований король, Бгакті Рам Джейне? — ревів імператор, перевертаючи від гніву посудину з водою. — Неписьменний, який стереже свою дупу, лютий, правда? Такий має бути принц?
— Так, Найрозумніший над розумними, батьку багатьох синів, мужу багатьох дружин, монарху світу, володарю землі, правителю всього довкілля, збирачу всього сущого, Досконале Світло, Зоре Індії, повелителю людських душ, ковалю людських доль, — промовляв Бгакті Рам Джейн.
— Ти лишень удаєш, що можеш читати слова по наших губах, — прокричав імператор.
— Так, Найбільший провидцю над провидцями, батьку багатьох…
— Ти — баран, якому треба перерізати горло, аби ми мали що з’їсти на обід.
— Так, Милосердніший від богів, батьку…
— Твоя мати трахалася з кнуром і зачала тебе.
— Так, Пишномовний над пишномовними, б…
— Ну нічого, — сказав імператор, — тепер ми почуваємося краще. Пішов геть звідси. Живи…
І тут знову в яскравих тріпотливих шовках, що розвівалися з вікон червоного палацу, ніби стяги, постав Сікрі, тремтячи, як опійне видіння у спекотний день. Нарешті — дім з бундючними павичами й танцюючими дівчатами. Якщо сплюндрований війною світ був грубою правдою, то Сікрі — прегарним обманом. Імператор повертався додому, як курець до прокуреної люльки. Він — Чарівник. На цьому місці він створить новий світ-світ, де віросповідання, місце народження, ранґ чи етнічна належність не матимуть значення. Адже саме тут зібрано найвродливіших жінок світу, і всі вони — його дружини. Найвидатніших талантів також зібрано тут, і серед них Дев’ять Зірок, дев’ять найталановитіших із найталановитіших, а з їхньою допомогою йому геть усе під силу. З їхньою допомогою він зачарує всю землю, усе майбутнє і всю вічність. Імператор був чарівником реального, а з такими помічниками його чародійству не буде меж. Тансенові пісні можуть відкривати замки всесвіту і приносити святість у повсякденне життя. Вірші Фаїзі відчиняють вікна сердець і розуму, так що через них можна побачити темряву і світло. Управлінський талант Раджі Ман Сінгга та фінансові вміння Раджі Тодар Мала підтверджують, що економіка держави перебуває у надійних руках. До того ж був ще Бірбал, найкращий з дев’яти найкращих. Його перший міністр і перший друг.
Тож перший міністр і найбільший дотепник віку привітав його біля вежі слонових бивнів Гіран Мінар. І тут імператорові захотілося пожартувати.
— Бірбале, — промовив Акбар, спішуючись, — чи можеш ти відповісти на одне запитання? Ми вже давно хотіли поставити його тобі.
Перший міністр і легендарний дотепник покірно вклонився.
— Як забажаєте,
— Тоді, — провадив далі Акбар, — що було першим — яйце чи курка?
Бірбал відповів одразу:
— Курка.
Це здивувало Акбара.
— А чому ти такий. упевнений? — допитувався він.
—
Перший міністр й імператор стояли на міському кріпосному валу і дивилися на воронів, що кружляли.
— Бірбале, — почав Акбар, — як ти гадаєш, скільки воронів у нашому королівстві?
—
Акбар дивувався.
— А уяви собі, що ми їх порахували, — промовив він, — і їх виявилося більше, то що ти скажеш?
— Це означатиме, — відповів Бірбал, — що до них із сусіднього королівства прилетіли гості.
— А якщо менше?
— Тоді трохи наших полетіло подивитися на закордоння.
Біля Акбарового двору на імператора чекав великий лінгвіст, гість з далекого західного краю — єзуїтський священик, який міг вільно розмовляти і диспутувати десятками мов. Він ніяк не зізнавався імператорові, якою була його рідна мова. А імператор ніяк не міг розгадати цієї загадки, тож перший міністр обійшов священика і дав йому добрячого копняка. Священик вибухнув прокльонами — не португальською, а італійською.
— Бачите,
— Якби ти був атеїстом, Бірбале, — запитав імператор свого першого міністра, — що б ти сказав справжнім вірянам усіх великих релігій світу?
Хоч Бірбал був відданим браміном з Трівікрампуру, однак відповів не вагаючись:
— Я б сказав, що всі вони, на мою думку, також атеїсти, просто я вірю на одного бога менше, ніж кожен з них.
— І як це зрозуміти?
— Всі ревні віряни мають багато причин не вірити всім іншим богам, окрім свого, — промовив Бірбал, — а звідси випливає, що саме вони дають мені всі підстави не вірити в жодного з богів.
Перший міністр та імператор стояли неподалік Хвабґога, себто Палацу Мрій, дивлячись на спокійну гладь Ануп Талао — монаршої приватної водойми, Незрівнянної Водойми, найкращої з усіх можливих водойм, про яку казали, що у разі якихось негараздів у королівстві її води збурювалися.
— Бірбале, — промовив Акбар, — як ти, мабуть, знаєш, наша улюблена королева має нещастя не існувати. Навіть попри те, що ми її найбільше кохаємо, захоплюємося найбільше нею і цінуємо її більше за втрачений Кохінор, вона залишається невтішною.
Перший міністр порадив імператорові:
—
Сестри Джодги, тобто решта дружин імператора, обурювалися. Як же так, могутньому імператорові більше до вподоби бути з жінкою, якої не існує? В крайньому разі, коли його нема, її також не повинно бути; адже їй не потрібно вештатися у реальному світі. Вона повинна зникати, як та примара, якою вона була, їй треба заповзати у дзеркало чи в тінь і щезати. А її відмова зникати, вважали живі дружини, була порушенням поведінки, якої слід очікувати від уявного створіння. Адже звідки їй було знати про хороші манери, якщо вона взагалі ніде не виховувалася? Вона була неуком-вигадкою і заслуговувала на нехтування.
Імператор склав її з частин, украдених від них, сердилися вони. Він казав, буцімто вона донька принца з Джодгпура. Але то неправда! То була інша королева, і вона була не донькою, а сестрою. Також імператор вважав, що вигадана кохана була матір’ю його першого сина, його довгоочікуваного сина, зачатого з благословення якогось святого, того самого, під пагорбом якого було зведено місто перемоги. Але вона не була матір’ю принца Саліма, бо його справжня мати була Раджкумарі Гіра Кунварі, відома як Маріам-уз-Замані, донька Раджі Бігар Мала з Амера, що з роду Качгвага, про що вона журливо казала кожному уважному слухачеві. Отже, її небачена врода походила від одного консорту, її індуська релігія від другого, а її незліченні багатства з третього. А от її темперамент був цілковитою вигадкою Акбара. Насправді такої жінки не могло існувати, настільки вона була дбайливою, настільки невимогливою, настільки безконечно доступною. Вона була неймовірністю, досконалою вигадкою. Тому вони побоювалися її, знаючи, що, будучи неймовірною, вона стала непереборною, і тому король її так кохав. Вони ненавиділи її за викрадення їхніх історій. Якби могли, вони б її вбили, і вони так би і вчинили, але допоки імператор не втомився від неї і не помер, вона залишатиметься безсмертною. Що стосується ідеї імператорової смерти, то вона не була поза обговоренням, але про це королеви не говорили. Зносили свою образу мовчки.