Роберт Шекли – Фантастика Всесвіту. Випуск 4 (страница 103)

Ослячий шлях перетворився на Головну вулицю, барвисті фасади нових будинків веселили око. Паралельно йшла вулиця Капітальна — для тих, хто побажав оселитися далі від річки. На Серединному провулку, що сполучав два завулки — дві вулиці, як уперто підкреслювалось, — мешкали черевичники, що шили таманко. Тут-таки відкрила кравецьку майстерню дона Наталіна — замовниць вона не шукала. Одне замовлення, зовсім недавно, передав їй капітан Натаріо да Фонсека: на святкову сукню для Сакраменто, полюбовниці полковника Боавентури.

На Жаб’ячій Косі, на місці старих куренів, змитих паводком, з’явилися криті соломою хижі. Повії хотіли чимшвидше дістати якесь пристановище, щоб було де розстелити рогожу. Інші, не такі нетерплячі, з тих, хто осів у Великій Пастці — як, наприклад Нінінья, полюбовниця Лупісиніо, — скористалися нагодою, щоб завести постійне житло. Так з’явився й потягнувся вглиб провулок будиночків з невипаленої цегли; на розі виріс пофарбований у жовтий колір пансіон Нори Пампушки: прізвисько пристало до неї в п’ятнадцять літ, коли вона дебютувала в Аракажу, — м’яка й запашна пампушечка. У сорок вона стала таким страшидлом, що на неї поласилися б хіба що грифи. Пансіон Нори, а не пансіон Рессу. Рессу, бідолаха, нездатна завести бордель сама, підказала Норі ідею так, як отримала її від капітана: на дурничку.

Варто згадати іще один цікавий факт, що свідчить про будівельну лихоманку, яка охопила містечко: власники вцілілих від повені будинків зрештою позносили їх, щоб побудувати інші, зручніші. Гончарня не встигала задовольняти попит на черепицю й цеглу. Зе Луїз і Меренсія якщо й не забагатіли, то принаймні зробилися кредиторами більшості жителів. І найдивніше, що вони сподівалися стягти борги: якщо ранній урожай і постраждав від дощів, то сафра поверне все сторицею.

Настил мосту відновили одразу як спала вода. Лупісиніо сам з’їздив у Такарас по цвяхи, балки та інструменти.

— Тепер нам ніякий паводок не страшний, — мовив столяр полковникові Робустіано де Араужо, вимагаючи сплатити програш, хоча той і не закладався. — А хто казав, що ми не зугарні на щось міцне й тривале? Зірвало лише настил, а сам міст уцілів. А ви хотіли битися об заклад…

Об заклад полковник не бився, а проте виклав добрі гроші, щоб завершити роботи. Без нього галпан не перетворився б так швидко в цього колоса, який він з гордістю почесного великопастківчанина показав сеу Карліньйосу Силві, новому маклерові фірми «Койфман і компанія»:

— От уже зухи в нас. Ніколи не здаються.

Після похорону Сан Алтамірандо кілька днів ходив сам не свій, мовчав, усіх цурався. Дас Дорес із шкури пнулася, намагаючись відновити плантації і тваринницьку ферму. Алтамірандо здебільшого сидів на землі і пихкав димом або стругав ножем кукурудзяну бадилину. Куріння стало єдиним його заняттям.

Він перемінився, відколи одного підобіддя побачив на вершині пагорба Сан. Дівчина сиділа, як звикле, на купі каміння: вона пасла кіз і всміхалася йому. Алтамірандо гукнув дас Дорес, щоб і та її побачила, проте коли мати прийшла, Сан уже зникла. Алтамірандо зрозумів, що вона являється лише йому.

З’являлася вона не щодня, а тільки вряди-годи. Дас Дорес не вірила цьому — що ж, річ природна, адже це секрет між батьком і дочкою. З великою охотою і подвійним завзяттям Алтамірандо знов узявся до роботи. Вакейро й ті, з ким він порався в коралі, вибираючи для забою бичків, казали, що Алтамірандо позбувся десятої клепки; але через це він не став менш діловитий. Жити й трудитися можна й без десятої клепки.

Прийти на відкриття галпана полковника Робустіано не змусили ні вмовляння Лупісиніо, ні прохання його кумів Кастора й Діви. Не спокусила його навіть новина, що її підтвердив капітан Натаріо, нібито буде й полковник Боавентура: власник Аталаї обіцяв з’явитися на урочистість.

Зате сеу Карліньйос Силва, новий представник фірми «Койфман і компанія», під час звичного об’їзду фазенд не подався прямо у Такарас, а зупинився у Великій Пастці, щоб узяти участь у бенкеті; притулок він знайшов у пансіоні «Чільний».

Звідки узявся цей пансіон «Чільний»? У короткому описі відродження Великої Пастки вже майнула побіжна згадка про пансіон Нори Пампушки — про те, що стояв він на розі провулка з будиночками із невипаленої цегли, на Жаб’ячій Косі. Номера він не мав з тієї простої причини, що номерів не існувало взагалі, проте такий бувалий чоловік, як турок Фадул, до небес вихваляв принади краль, які займали номери закладу. Ось вам зайвий доказ упередженості й брехливості відгуків і розповідей, які претендують на серйозність і вірогідність. Якщо на титул злачного місця Норин пансіон цілком заслуговує, то чому пансіон «Чільний», сімейного, безперечно, характеру, вартий зневаги?

Сімейний, проголошувала табличка на фасаді: тут гості могли дістати за помірну плату притулок і їжу. Дві кімнатки, в кожній три розкладачки і нічний горщик. У внутрішньому дворику — бочка з водою. Що вам іще сказати про пансіон «Чільний», власність дони Валентини і сеу Жаку дас Невеса? Може, те, що дона Валентина — не тільки хазяйка, а й куховарка, прибиральниця і покоївка — виявляла цілком зрозумілу слабість, якщо постоялець припадав їй до вподоби або ладен був приплатити над умовлену таксу? Вона була не красуня, але й не потвора, а її заміжжя тільки додавало їй ціни, робило становище пікантнішим. Правда, гостям годилося б знати таку подробицю, як кровожерність блошиць.

З’ясувавши справу з пансіонами, слід повернутися до Карліньйоса Силви, постояльця не останнього розбору: статурою і вдачею він удався цілковитим антиподом свого попередника. Наскільки сеу Сисеро Моура був миршавий і церемонний, настільки сеу Карліньйос був кремезний і напористий.

Білявого і ясноокого, злоріки прославили його позашлюбним сином Клауса Койфмана, засновника фірми. Якщо це неправда, чому ж тоді гринго посилав його вчитися в Німеччину і тримав його там роками? Після смерті Клауса фірму очолив його молодший брат Курт, який негайно відкликав у Бразилію протеже покійного шефа. Позашлюбний син? Сумнівно. Сучий син, ось він хто. Молодий Карліньйос повернувся в Ільєус і попав під опіку Бенедіти Силви. Ця пишнотіла негритянка була за куховарку в домі Клауса й зігрівала його німецьку постіль. Веймарсь— кий студент пошився в какаового маклера. Зробив кар’єру.

На бенкеті він відкрився з несподіваного, симпатичного боку: з блиском виступив як ілюзіоніст. А скільки ще, як побачите згодом, під розв’язку, ховалося інших несподіванок у рукаві його піджака.

Повсюдна і захоплена думка, що у Великій Пастці не бувало пишнішого й веселішого свята, підтверджується вагомими доказами. Уявіть собі, що зала — авжеж, вона цілком заслуговує назви бальної зали — була освітлена лампами під абажурами; ці розкішні світильники з’явилися на полицях армазему і разом з новим начинням витіснили в багатьох оселях підсліпуваті гаснички та каганці.

Нітрохи не уймаючи блиску грі на гармонії Педро Цигана, скажемо одразу, що він був не єдиний музикант, здатний піддати танцям жару. Естансіанці принесли шестиструнні гітари, кавакіньйо, сопілку і вшкварили танцювальну музику, що звучить на сержипанських балах. Не соромилися і сліпий Тіаго та його син Лукас, які обидва грали на віолі. Вони прибули з гуртом такараських гостей; на запрошення капітана, Лупісиніо, Фадула та Бастіана да Рози із сусіднього містечка прийшли начальник станції сеу Лоренсо Баптиста, телеграфіст, комірник, кілька комерсантів, кілька гульвіс і Мара, господиня пансіону дівуль, у супроводі четвірки галасливих карнавальниць.

З самого ранку на свято потяглися наймити з поблизьких фазенд; вони дожидали своєї черги перед пансіоном Нори Пампушки, на порогах солом’яних халуп і хаток на Жаб’ячій Косі. Увечері, з огляду на урочистість, повії припиняли прийом. А втім, цієї неділі число потіпах у містечку подвоїлось: вони стікалися з усіх околиць, деякі здалеку, принаджені звісткою про масове гуляння; новина рознеслася по всьому басейну річки Кобрас.

Щоб описати, який успіх здобув Карліньйос Силва, виступаючи перед публікою в оригінальному жанрі, не вистачає слів. Дорослі реготали і вражено вигукували, малеча не тямилася з радощів і захвату. Успіх грандіозний, і це ще мало сказано: більшість глядачів ніколи не ходили до театру чи навіть балагану, зроду не бачили виступів ілюзіоністів, фокусників, штукарів. Жінки хрестилися, чоловіки зачудовано чухали собі потилиці.

Карліньйос Силва закотив рукави піджака й сорочки, і почалися справжні чудеса; всі їх бачили, це вам не дешеве штукарство обозників на привалі. Без допомоги рук, самою силою думки агент фірми «Койфман і компанія» переніс монети вартістю в тостан з кишені Гвідо у вухо Еду; з ніздрів Зе Луїза добув п’ять зерен сухого какао. Повторюючи чарівні промовки: фокус-покус, ала-бала, абракадабра та інші жахливі закляття, — він кінчиками пальців витяг з вирізу сукні сеньйори Валентини хусточку, а та ж на очах у всіх передала її Авреліо, він поклав її в шаньку, і хустка зникла звідти, хоч ніхто до неї не торкався, — просто незбагненно! А що вже витворяв він з колодою карт! Карти крутилися між його пальців, з’являлися, зникали, знову з’являлися, чирвовий туз обернувся в жирового короля, винова двійка перетворилася в бубнову-десятку, а чирвову даму він знайшов аж у розпущеному волоссі Бернарди. Він міняв масті* перед враженими людьми, глядачі тислися вперед, щоб побачити все зблизька, і не вірили своїм очам.