Роберт Хайнлайн – Ляльководи (страница 36)

А мав би побачити мінімум п’ятсот, бо день був жаркий.

Тепер підрахуємо. Так, під деякими піджаками та куртками слимаків не було, але просте співвідношення свідчило, що понад дев’яносто відсотків місцевих мешканців, безсумнівно, потрапили в полон до паразитів.

Це місто не було контрольоване на кшталт Нового Брукліна, воно було буквально насиченим володарями.

Я відчув панічне бажання стартувати в повітря просто з вулиці і вискочити з червоної зони на максимально допустимій швидкості. Слимаки знали, що я уникнув пастки на митному пропускному пункті, і, мабуть, вже розшукували мене. Напевне, я був єдиною вільною людиною за кермом автомобіля в усьому місті, а довкола мене кишіли паразити!

Але я придушив своє бажання. Агент, який накручує себе і втрачає самовладання, стає нікчемним як для себе, так і для свого начальства, і йому навряд чи вдасться видертися з халепи. Але я добре пам’ятав, що значить бути заручником володаря, тому мені було важко зберігати спокій.

Я порахував до десяти, розслабився і спробував спокійно обдумати ситуацію. Мабуть, я все ж таки помилився: щоб покрити місто з майже мільйонним населенням, володарів явно не вистачало. Я пригадав свій власний досвід, набутий лише два тижні тому: мені пригадалося, як ми підбирали новобранців і буквально трусилися над кожним новим носієм. Звісно, то було вже вторинне вторгнення, в якому слимаки залежали від ефективності постачання, тоді як біля Канзас-Сіті явно приземлилася летюча тарілка, вщент заповнена прибульцями.

Але все одно це не мало сенсу; я не сумнівався, що для повного насичення Канзас-Сіті слимаками знадобилася б не одна, а десять чи навіть більше тарілок. Але якби їх справді було так багато, то космічні станції неодмінно помітили б їх, а радари вирахували б їхні орбіти та місця приземлень.

А може, жодних траєкторій не було? Може, вони просто з’явилися, а не примчали сюди у своїх тарілках? Може, вони скористалися тим, що колись модно було називати гіпотетичним «просторово-часовим викривленням»? Я не знав, що таке «просторово-часове викривлення», і сумнівався, що хто-небудь знав взагалі, але це поняття цілком відповідало такому типу приземлення, яке не можна було відслідкувати за допомогою радару. Ми не знали, наскільки вправними були слимаки в технічному плані, і судити їх нашими обмеженими можливостями було б небезпечно.

Але інформація, яку я мав у своєму розпорядженні, привела до висновку, що суперечив традиційній логіці, і я мав його перевірити, перш ніж повертатися назад. Безсумнівним видавалося одне: якщо, за моїм припущенням, слимаки наситили місто, то вони тепер, безперечно, займалися тим, що й досі підтримували маскарад. Тобто наразі загарбники дозволяли місту видавати себе за місце проживання вільних людей. Тому, можливо, я виділявся не так сильно, як того боявся.

Отак розмірковуючи, я проповз ще три-чотири кілометри, сам не знаючи куди. А потім збагнув, що прямую до району крамниць довкола Плази, і різко звернув убік: там, де багато людей, багато й полісменів. Об’їжджаючи цей район манівцями, я проїхав повз громадський плавальний басейн. Оглянувши його, я заклав у файл пам’яті те, що спостеріг. Мій розум працює за допомогою затримок і пріоритетів: те, що має низький пріоритет, затримується, допоки мозкові мережі не вивільняться і не будуть готові до його сприйняття.

Коротше кажучи, мій мозок є вразливим до двояких суджень. І перш ніж він обробив інформацію про плавальний басейн, я встиг проїхати кілька кварталів. Інформації було небагато: ворота до басейну були замкнені, і на них висіла табличка: «Зачинено через закінчення сезону».

Плавальний басейн — і зачинений у найжаркішу пору літа? Що це означало? Абсолютно нічого — плавальні басейни припиняли свою діяльність у минулому і припинятимуть її в майбутньому. З іншого боку, зачиняти такий заклад у сезон найбільших прибутків суперечило логіці економічної політики — це могли зробити хіба що через якісь екстраординарні обставини. Тут причин могло бути багато.

Але водночас плавальний басейн був тим місцем, де підтримувати маскарад було б неможливо. З точки зору звичайної людини непрацюючий плавальний басейн був менш помітним, аніж відчинений басейн, який не використовували в спекотну погоду. А я вже добре знав, що титанці у своїх хитрих маневрах імітували звички і вчинки людей, — аж надто добре знав, чорти б їх забрали!

Отже, пункт номер один: пастка на митному пропуску до міста; номер два: надто мало купальників; номер три: замкнений плавальний басейн.

Висновок: слимаків було значно більше, ніж будь-хто міг уявити, — також і я, хоч мені й довелося побувати в їхньому рабстві.

Супутній висновок: програма «Контрудар» базується на хибному припущенні щодо кількості ворогів і дасть не більший результат, ніж намагання вполювати носорога за допомогою рогатки.

Контраргумент: те, що я начебто побачив, здається фізично неможливим.

Мені вже чулося, як міністр Мартінес шматує мій звіт на клапті. Мої припущення стосувалися лише Канзас-Сіті і були недостатньо обґрунтованими навіть для одного цього міста. Красненько дякую вам за виявлену цікавість, але тепер мені потрібен довгий відпочинок і свобода від нервової напруги.

Оревуар, джентльмени!

Я мусив пред’явити якісь важливі докази, щоб Старий зміг переконати Президента всупереч резонним запереченням його радників, і мусив роздобути їх якомога швидше. Бо навіть якщо повністю ігнорувати правила руху, мені навряд чи вдасться викроїти час на пошуки з тих двох із половиною годин, які залишалися мені, щоб дістатися до Вашингтона.

Де ж я міг роздобути переконливе обґрунтування? Може, податися глибше до центру, змішатися з натовпом, а потім сказати Мартінесу, що майже кожна людина, яка трапилася мені на шляху, була заручником слимаків? Але як я міг це довести? Як міг це підтвердити? Я ж бо не мав того нюху на слимаків, який мала Мері. Допоки паразити зможуть підтримувати видимість нормальності, характерні прикмети будуть малопомітними, за винятком надлишку округлих плечей та дефіциту оголених.

Так, пастка на митному пункті була переконливим доказом. Тепер я більш-менш чітко розумів, як слимакам вдалося наситити місто, — якщо вони мали для цього достатньо «живого матеріалу». Я не сумнівався, що на виїзді мені знову трапиться подібна пастка. Будуть вони й на стартових платформах, а також у кожному пункті на в’їзді й виїзді з міста. Всі, хто вирушають із міста, розглядаються слимаками як нові агенти; всі, хто в’їжджає — як нові раби.

В цьому я анітрохи не сумнівався і тому не мав бажання їхати до стартової платформи для підтвердження свого висновку. Колись мені самому довелося влаштувати подібну пастку на вході до Конституційного клубу, і оминути її тоді не вдалося нікому.

На останньому перехресті я помітив платний принтер газети «Канзас-Сіті Стар». Крутнувшись, я повернувся до принтера, зупинився й вийшов. Вкинувши монетку в щілину, я почекав, поки автомат надрукує мені примірник газети. Це зайняло навдивовижу багато часу, але то, мабуть, здалося мені через мою знервованість, бо у мене було таке враження, що кожен перехожий підозріло на мене витріщається.

Формат газети «Стар» зберіг свою звичну нудну респектабельність — нічого цікавого, жодної згадки про надзвичайний стан, ані слова про програму «Оголена спина». Стаття на головній сторінці мала заголовок «Телефонний зв’язок порушений через магнітні бурі», а підзаголовок повідомляв: «Місто наполовину ізольоване через статичне випромінювання Сонця». Нижче виднілося триколірне й реалістичне стереофото сонця, чий лик був спотворений сонячними плямами, схожими на якісь космічні прищі. Фотографія мала дату Паломарської обсерваторії, як і одна із супровідних статей під зображенням Сонця.

Фото було гарною підробкою, а може, слимакам вдалося видобути справжнє фото з архіву газети «Стар». Воно додавало переконливості простому й несенсаційному поясненню, чому вільна від паразитів тітонька Шульц ніяк не може додзвонитися своїй бабусі в Піттсбург.

Решта газети мала цілком нормальний вигляд. Я засунув її під пахву, щоб детальніше передивитися згодом, і обернувся до машини... як раптом до неї тихо підкотило поліцейське авто і мало не вперлося в неї своїм капотом. З авто вийшов полісмен.

Поліцейське авто володіє непояснимою здатністю вмить збирати біля себе натовп, неначе з повітря. Іще мить тому на розі нікого не було, інакше я ніколи б не зупинився. А тепер довкола були люди, і до мене наближався лягавий. Я посунув руку ближче до пістолета. Я миттю завалив би його, якби був впевнений, що всі люди довкола були такими ж небезпечними, як і він.

Він зупинився переді мною.

— Покажіть мені ваше водійське посвідчення, — сказав він доброзичливим голосом.

— Хвилиночку, офіцере, — не став заперечувати я, — воно прикріплене до панелі мого авто.

Я пройшов повз нього, даючи йому зрозуміти, що він має піти за мною слідом. Я відчув, як він завагався, але все ж проковтнув наживку. Я повів його до дальнього боку, між моєю машиною і його. Це дало мені змогу пересвідчитися, що напарника в його машині не було, і це було дуже доречним відхиленням від загальноприйнятої поліцейської практики. Ба важливіше, таким чином я відгородився своїм авто від зівак, які мали підозріло безневинний вигляд.