Роберт Хайнлайн – Ляльководи (страница 29)

Мало відбутися спільне засідання обох палат, друге за останню добу. Ми увійшли гуртом всередину — і мене охопило відчуття наче я увійшов голяка до церкви, бо конгресмени й сенатори були вдягнені як зазвичай. Але потім я помітив хлопців-посильних у шортах, без сорочок, і дещо розслабився.

Я й досі цього не розумію. Схоже, дехто ладен радше померти, але не втратити респектабельності, і найперші серед них — це сенатори. Та й конгресмени також, бо конгресмен — це людина, яка прагне стати сенатором. Вони наділили Президента всіма повноваженнями, які він запросив. Сама програма «Оголена спина» була розглянута й схвалена, але достойники забули зазначити, за яких обставин ця програма стосується їх. Зрештою, їх же всіх обшукали й очистили. Конгрес став єдиною людською спільнотою в країні, вільною від паразитів.

Може, законодавці виявили якісь шпарини в аргументації, але ніхто з них не хотів виступити ініціатором публічного стриптизу. Фасад і гідність — невід’ємні атрибути чиновника. І вони сиділи — статечні й офіційно вдягнені.

Коли Президент вийшов на трибуну, він просто став дивитися на них, допоки не запанувала мертва тиша. А потім повільно і спокійно почав скидати із себе одяг.

Оголившись до поясу, він зупинився. Я на мить занепокоївся, гадаю, що інші також занепокоїлися. Потім Президент повільно обернувся, піднявши руки, і нарешті заговорив.

— Я зробив це, — заявив він, — аби ви на власні очі пересвідчилися, що голова держави не є заручником ворога.

Президент витримав паузу.

— А як щодо вас? — із притиском кинув він у залу.

Потім він тицьнув пальцем на заступника спікера:

— Марк Каммінгс, а ви як? Ви — лояльний громадянин чи зазомбований шпигун? Встаньте! Зніміть сорочку!

— Містере Президенте, — звернулася до нього Чаріті Еванс зі штату Мейн, схожа на гарненьку вчительку.

Вона підвелася, і я побачив, що жінка повністю вдягнена — на ній була вечірня сукня до п’ят. Але у верхній частині сукня була практично відкритою. Вона обернулася, мов манекенниця на подіумі, — на спині також був глибокий виріз, який сягав талії, а спереду пишні груди були прикриті двома округлими, схожими на мушлі, шматочками тканини.

— Так годиться, містере Президенте?

— Цілком годиться, мадам.

Каммінгс скочив на ноги й почав похапцем скидати піджак; його обличчя почервоніло мов буряк. Посеред зали підвівся якийсь чоловік.

То був сенатор Готліб. Він мав украй хворобливий вигляд: сірі щоки запали, а синюшні губи свідчили про ціаноз. Але тримався він твердо, і з неабиякою гідністю наслідував приклад Президента. Його старомодна нижня білизна була зшита як одне ціле; він вивернув із неї руки, і рукава повисли у нього по боках. Потім сенатор теж обернувся кругом, і на його білій мов сметана спині показався яскраво-червоний знак, залишений паразитом.

Нарешті він заговорив:

— Минулого вечора я стояв отут і виголошував те, що мені хотілося сказати. Але сьогодні я волів би, аби з мене живцем здерли шкіру, аніж знову вимовити ті слова. Адже вчора ввечері я собою не володів. А зараз я вже сам собі володар. Невже ви не бачите, що країна на краю прірви?!

Раптом у руці в сенатора показався пістолет:

— Нумо, піднімайтеся, шахраї й придворні ледацюги! Даю вам дві хвилини, щоб зняти одяг і показати голу спину, інакше стрілятиму!

Чоловіки, які сиділи ближче до Готліба, підскочили й спробували вхопити його за руку, але сенатор змахнув пістолетом мов мухобійкою, зацідивши одному з нападників у пику. Я вихопив свій пістолет, готовий допомогти сенатору у його демарші, але необхідності в цьому не було. Нападники переконалися, що Готліб небезпечний, мов скажений бик, і відсахнулися від нього.

Запанувала тиша, і здалося, що ситуація висить на волосинці. Але за мить усі почали зривати із себе одежу, мов навіжені. Якийсь чоловік кинувся до дверей, але його перечепили, і він упав. Ні, паразита на ньому не було.

Але трьох нам все ж таки вдалося спіймати. Після цього із запізненням на десять хвилин увімкнули трансляцію, і Конгрес розпочав свою першу сесію з голими спинами.

РОЗДІЛ 14

Замкніть двері!

Закрийте заслінки на камінах!

Не заходьте до неосвітлених місць! Остерігайтеся натовпів! Людина в одязі — ворог!

Стріляйте в неї!

Ми змогли б виявити й знищити кожного титанця в нашій країні протягом тижня. Не знаю, що ще нам треба було зробити. На додаток до постійної пропагандистської обробки вся країна була поділена на сектори з повітря, щоб легше було виявляти летючі тарілки на землі. Екрани радарів перебували в режимі повної готовності на випадок появи невідомих спалахів. У стані повної бойової готовності з метою знищення прибулих тарілок перебували також військові підрозділи — від аеромобільних військ до установок для запуску керованих ракет.

Але не сталося нічого. Відмобілізованим військовим зайнятися було нічим. Увесь переполох пшикнув і затих, наче волога петарда.

В незаражених районах люди знімали свої сорочки, охоче чи неохоче, озиралися довкола, але паразитів не помічали. Вони дивилися новини, дивувалися й чекали моменту, коли уряд звернеться до них і повідомить, що небезпека минула. Але не траплялося нічого, і тому прості люди та місцеві чиновники почали сумніватися в необхідності пересуватися вулицями в купальних костюмах. Ми скрикнули «Вовк!», але вовк так і не з’явився.

А що ж відбувалося на заражених територіях? Повідомлення із заражених територій нічим істотно не відрізнялися від повідомлень із територій незаражених.

Наші стереотрансляції та подальші інструкції до тих районів просто не доходили. В дні сивої давнини, коли існувало лише радіо, радіостанція у Вашингтоні, де створювалися програми, покривала своїми трансляціями всю країну. Але стереоскопічне відео плине радіохвилями з діапазоном настільки коротким, що для нього потрібні ретранслятори від обрію до обрію, а місцеві канали доводиться вилучати з місцевих станцій. Отаку ціну доводиться платити за велике розмаїття каналів та зображення з високою роздільною здатністю.

В заражених районах місцеві станції були контрольовані слимаками, тому тамтешні люди так і не отримали сигналів тривоги.

Але у Вашингтоні ми мали всі підстави вважати, що наше застереження там усе ж таки почули. Надійшли звіти, наприклад, з Айови, а також із Каліфорнії. Губернатор Айови одним із перших надіслав Президенту повідомлення, в якому обіцяв повну підтримку. Він зазначив, що поліція штату Айова вже патрулює дороги, зупиняючи кожного й вимагаючи роздягнутися до пояса. На час дії надзвичайного стану повітряне сполучення над Айовою було призупинене — як і наказав Президент.

В ефір навіть вийшов відеозапис, в якому голий по пояс губернатор звертався до своїх виборців. Він дивився просто в камеру, і мені так і кортіло сказати йому, щоб він повернувся кругом. Але невдовзі увімкнулася інша камера, і ми побачили крупним планом чиюсь голу спину, тоді як бадьорий голос губернатора продовжував звучати, закликаючи громадян співпрацювати з поліцією.

Якщо в Сполучених Штатах і було місце, яке кишіло слимаками, то це, скоріш за все, була саме Айова. Але, згідно зі звітом губернатора, їх там начебто не було. Невже вони вибралися звідти, щоб зосередитися на більш заселених місцевостях країни?

Нас зібрали в конференц-залі поруч із кабінетом Президента. Голова держави не відпускав Старого від себе, я волочився за ними, а Мері невсипно пильнувала. Окрім того, з нами був Міністр безпеки Мартінес і Головний начальник штабу, маршал авіації Рекстон. Були також деякі малозначущі представники з найближчого оточення Президента.

Президент продивився відео з Айови й обернувся до Старого:

— Що скажеш, Ендрю? Я гадав, що нам слід було ізолювати саме Айову.

Старий лише невдоволено буркнув, а маршал Рекстон сказав:

— На мою думку — а я не мав достатньо часу для оцінки ситуації, — вони пішли у підпілля й зачаїлися. Нам доведеться прочісувати кожен квадратний метр кожного підозрілого району.

Старий знову буркнув:

— Як на мене, то прочісувати Айову, перевіряючи кожну кукурудзяну копицю, — це не дуже гарна ідея.

— А як у такому разі ми зможемо здійснити перевірку, сер?

— Треба вирахувати, де занишкнув ворог! Він не міг піти у підпілля. Бо не може жити без носія.

— Гаразд, припустімо, що це так. Скільки паразитів, на вашу думку, перебуває зараз в Айові?

— Звідки я, в біса, знаю? Вони мені не повідомляли.

— Тоді зробимо максимальне припущення. Якщо...

— Для припущення ми не маємо підстав, — перервав його Старий. — Вам не здається, хлопці, що слимаки виграли у нас іще один раунд?

— Ви щойно бачили губернатора; нам показали його спину — або чиюсь спину. Ви помітили, що він не обернувся кругом перед камерою?

— Ні, повернувся, — сказав хтось із присутніх. — Я сам бачив.

— У мене справді виникло враження, наче я на власні очі бачив, як він повернувся, — повільно мовив Президент. — Ви припускаєте, що губернатор Пакер потрапив у полон до паразитів?

— Саме так. Ви побачили те, що мали побачити. Перед тим як він зробив повний оберт, камеру відімкнули й увімкнули іншу — глядачі цього майже ніколи не помічають. Можете не сумніватися, містере Президент, що кожне повідомлення з Айови є сфальшованим.

Президент замислився. Міністр Мартінес похитав головою й сказав: