Роберт Хайнлайн – Ляльководи (страница 24)

— Ти не знаєш чому, після того що зробила? Мері, може, ти й холодна як риба, але ж ти не дурепа. Я знаю це, бо я з тобою працював.

Вона похитала головою:

— Все якраз навпаки, Семе. Я — не холодна як риба, але часто буваю дурною. Поглянь, будь ласка, на мене. Я знаю, що вони з тобою зробили. Я знаю, що ти пішов на це, бо не хотів, щоб це сталося зі мною. Я розумію це, і я тобі глибоко вдячна. Але я не уявляю, чому ти зненавидів мене. Ти не обов’язково мав це робити, я не просила тебе про це і не хотіла, щоб ти так вчинив.

Я промовчав, і невдовзі вона спитала:

— Ти мені не віриш?

Я обперся на лікоть:

— Я вірю тобі. Я вірю — тебе переконали, що саме так воно й було. А тепер я розповім тобі, як це було насправді.

— Розкажи, будь ласка.

— Ти сіла в те хитре крісло, знаючи, що я нізащо не дозволю тобі стати частиною експерименту. Ти добре знала це, і неважливо — усвідомлював це твій зрадливий жіночий розум, чи ні. Старий не зміг би загнати мене до того крісла — ані пістолетом, ані наркотиками. А ти могла. І змогла. Це ти змусила мене воліти радше померти, аніж відчути дотик отої потвори, і через цей дотик я почуваюся тепер огидним і зіпсутим. Це — на твоїй совісті.

Поки я говорив, обличчя Мері ставало дедалі блідішим, аж поки не позеленіло на тлі її рудого волосся.

— Ти справді так вважаєш, Семе? — спитала вона, перевівши подих.

— А що не так?

— Все не так, Семе. Я не знала, що ти будеш там. Я була страшенно здивована й спантеличена. Але я нічого не могла зробити, бо вже пообіцяла.

— Ага, така собі невинна школярочка.

— Не має значення. Як байдуже, чи знав ти, що я буду там, чи ні. Звісно, що ти помиляєшся, — але й це не має значення. Головне ось у чім: там опинився ти, і там опинилася я, і ти зрозумів, що станеться, коли ти зробиш те, що зробив. — Трохи почекавши, Мері продовжила: — Саме такий вигляд це має у твоїх очах, і я не можу заперечувати факти.

— Навряд чи ти зможеш їх заперечити.

Мері завмерла й надовго замовкла. Я теж мовчав. Нарешті вона озвалася:

— Семе, якось ти сказав мені щось типу того, що хочеш одружитися зі мною.

— Так, пам’ятаю щось подібне. Але то було давно й неправда.

— Я не сподіваюся, що ти поновиш свою пропозицію. Але є певний наслідок. Семе, можеш думати про мене що завгодно, але я нескінченно вдячна тобі за те, що ти для мене зробив. І я хочу сказати, що... е-е-е... міс Баркіс не проти. Ти розумієш, про що я, Семе?

Я весело вишкірився й поглянув на неї:

—Жінка до мозку кісток! Їй-богу, витівки жіночого розуму не перестають захоплювати мене й дивувати. Ви чомусь гадаєте, що завжди можна обнулити рахунок і почати все знову, зайшовши з козирної карти. — Поки я усміхався їй, вона почервоніла як буряк. — Нічого не вийде. Принаймні цього разу. Я не буду ставити тебе в незручне становище, прийнявши твою, безсумнівно, щедру пропозицію.

Хоч Мері й почервоніла, але відповіла мені спокійним стриманим голосом:

— Я сама цього захотіла. І це — правда. Я готова зробити для тебе не тільки це, а все, що завгодно.

Мій лікоть втомився, й я захотів спати. Я відкинувся на ліжко:

— Так, ти можеш дещо для мене зробити.

— Що? — спитала Мері з надією в голосі.

— Забирайся геть і більше не турбуй мене. Я втомився.

Я відвернувся і не чув, як вона пішла. Натомість я почув, як повернулася Доріс. Вона щетинилася, мов фокстер’єр, — мабуть, вони перетнулися в коридорі. Взявши руки в боки, вона уставилася на мене, така гарненька й мила — і дуже лиха.

— Вона знову окрутила тебе, еге ж?

— Не думаю.

— Не бреши. Ти розімлів перед нею. Я знаю — з чоловіками завжди так. Усі чоловіки — ідіоти! Такій жінці, як ця, варто лише хвостом покрутити — і ви вже падаєте до її ніг.

— Зі мною цього не сталося. Я її відшив.

— Та невже?

— Авжеж. Сказав їй іти геть і більше не приходити.

Доріс завагалася:

— Сподіваюся, що так воно й було. Може, ти й справді її нагнав, бо вона здавалася не надто радісною, коли вийшла з палати. Як ти почуваєшся? — спитала Доріс, швидко змінивши тему.

— Досить добре, — відповів я, і це була чиста брехня.

— Може, тебе трохи помасажувати?

— Не треба, просто ходи сюди. Сідай на ліжко й трохи зі мною поговори. Цигарку хочеш?

— Можна, якщо лікар не спіймає.

Доріс сіла на край ліжка; я підкурив дві цигарки і одну подав їй. Вона глибоко затягнулася, її груди піднялися, і її вельми відвертий бюстгальтер мало не луснув. Мені знову спало на думку — яка ж вона гарненька штучка, саме така, яка мені потрібна, щоб забути про Мері.

Ми трохи поговорили. Доріс висловила свої погляди на жінок: виявилося, що вони не подобаються їй в принципі, і при цьому вона не намагалася хоч якось виставити себе у кращому світлі — якраз навпаки!

— Візьмімо пацієнтів жіночої статі, — казала вона. — Одна з причин, чому я пішла на цю роботу, це те, що ми не беремо жінок похилого віку. Чоловік-пацієнт із вдячністю приймає те, що ми для нього робимо. А жінка сприймає це як належне та ще й верещить, вимагаючи більшого.

— А ти теж будеш такою пацієнткою, чи ні? — підштрикнув я її.

— Сподіваюся, що ні. Дякувати богу, маю добре здоров’я. — Вона загасила цигарку і зістрибнула з ліжка, трохи погойдуючись. — Час іти. Якщо треба — гукнеш.

—Доріс...

— Що?

— У тебе відпустка скоро?

— Невдовзі збираюся взяти два тижні відгулів, а що?

— У мене тут думка з’явилася. Я сам збираюся у відпустку, якщо не звільнюся взагалі. Маю в горах Адірондак хижку. Як тобі ідея? Можемо там гарно відпочити й забути про все це божевілля.

Доріс посміхнулася, й на щоках у неї утворилися ямочки.

— От що я тобі скажу, хлопче: це дуже цікава думка. — Вона підійшла до ліжка й поцілувала мене міцно в губи, вперше за увесь час. — І якби я не була старою одруженою бабцею з причепом у вигляді двох близнюків, то я могла б і пристати на твою пропозицію.

— Ясно.

— Вибач. Але все одно дякую за комплімент. Сьогоднішній день прожила недарма.

Доріс рушила до дверей.

— Стривай, Доріс. — гукнув я. Коли вона зупинилася, я додав: — Я не знав, що ти заміжня. Слухай, а чому б все одно не пристати на пропозицію? Ну, поїхати в гори до хижки. Бери свого діда з дітлахами, і нехай вони там бавляться. Я дам вам кодову комбінацію транспондера.

— Правда?

— Авжеж.

— Гаразд, поговоримо про це згодом. Дякую.

Вона знову підійшла до мене й знову поцілувала, і мені захотілося, щоб вона не була заміжня, або принаймні не казала мені про це. А потім Доріс пішла.

Трохи згодом завітав лікар. Поки він порпався у своєму приладді, я спитав його:

— А ота сестра, міс Мардсен, вона заміжня?

— А яке вам до того діло?

— Просто хотів дізнатися.