Рик Риордан – Кров Олімпу (страница 6)

— Ти — манія, — промовив він, пригадавши це слово з давніх уроків у Таборі Юпітера. — Божевільний дух. От чим ти стала.

— Це усе, що від мене залишилось, — погодилась Беріл Грейс. Її постать замерехтіла різними кольорами. — Обійми мене, синку. Я все, що в тебе залишилось.

Слова Південного Вітру пролунали в його голові: «Батьків не обирають, але обрати спадщину можливо».

Упевненість потроху почала повертатись до нього. Серцебиття вповільнилось. Озноб залишив кістки. Шкіра нагрілась під променями полуденного сонця.

— Ні, — прохрипів він, поглянувши на Аннабет і Пайпер. — Я не зрадив свої принципи. Моя родина просто збільшилась. Я дитя і Риму, і Греції. — Він востаннє подивився на матір. — Я не твоє дитя.

Джейсон виставив три пальці перед серцем — стародавній знак-оберіг проти лиха. Привид Беріл Грейс розчинився у повітрі, видавши тихий свист, наче хтось полегшено зітхнув.

Антиной відкинув геть свій кубок і зміряв Джейсона лінивим поглядом, сповненим відрази.

— Ну, що ж, — промовив він. — Тоді доведеться просто тебе вбити.

Джейсона зусібіч оточили вороги.

IV Джейсон

Битва йшла чудово... поки Джейсона не вдарили у спину.

Він щодуху змахнув гладіусом і розчинив у повітрі найближчих залицяльників, а потім вскочив на стіл та стрибнув через голову Антиноя. У повітрі він наказав клинку витягнутись у спис — трюк, який він ніколи не пробував, але чомусь знав, що той спрацює.

Він приземлився на ноги з шестифутовим пілумом у руці. Коли Антиной повернувся до Джейсона обличчям, хлопець встромив вістря з Імперського золота у груди гуля.

Антиной розгублено опустив очі.

— Ти...

— Насолоджуйся Карними Полями. — Джейсон висмикнув пілум. Антиной розсипався на пил.

Джейсон продовжив битись, розрубуючи привидів та збиваючи гулів з ніг.

На іншому кінці двору з не меншою запеклістю билась Аннабет. Висічений з драгонової кістки меч розрубував кожного залицяльника, якому доставало клепки наблизитись до дівчини.

Пайпер біля піскового фонтана теж дістала свій меч — зазубрений бронзовий клинок, який дівчина забрала у Бореада Зета. Вона колола та парирувала правою рукою, час від часу стріляла томатами з рогу достатку в лівій руці та кричала на залицяльників:

— Рятуйтесь! Я занадто небезпечна!

Її супротивники, вочевидь, саме це і хотіли почути, тому що охоче кидались навтіки, однак пробігши кілька ярдів униз схилом, розгублено ціпеніли, а потім кидались назад у бій.

Грецький тиран Гіппій ринув на Пайпер зі здійнятим ножем, але вона висадила йому в груди шквал духмяного тушкованого м’яса. Привид звалився у фонтан і з вереском розсипався на пісок.

До Джейсона зі свистом полетіла стріла. Він відбив її поривом вітру, а потім пробився крізь ряд озброєних мечами гулів і побачив, що дюжина залицяльників перегруповується біля фонтана, щоб напасти на Аннабет. Він здійняв спис у небо. Блискавка зрикошетила від вістря і розчинила привидів на іони. Там, де раніше стояв земляний фонтан, утворилась повита димом воронка.

За останні кілька місяців Джейсон брав участь у багатьох битвах, але тільки зараз пригадав, яким приємним може бути бойовий запал.

Авжеж, йому досі було страшно, але з його плечей спав важкий тягар. Уперше після пробудження в Арізоні зі стертою пам’яттю Джейсон почувався самим собою. Він обрав свою родину. Вона не мала нічого спільного ані з Беріл Грейс, ані з Юпітером. Його родиною були всі напівбоги, які бились на його боці — римські та грецькі, нові та старі. Він твердо вирішив, що не дозволить нікому розірвати ці узи.

Джейсон викликав вітри і скинув з пагорба трьох гулів, наче ганчір’яних ляльок. Він проштрикнув ще одного мерця, а потім наказав спису вкоротитись до меча і прорубився крізь купку привидів.

Невдовзі перед ним не залишилось ворогів. Привиди почали зникати самі собою. Аннабет заколола карфагенянина Гасдрубала. Джейсон припустився помилки, сховавши меч у піхви.

У спині спалахнув біль — крижаний, наче дотик Хіони, снігової богині.

— Народжений римлянином помирає римлянином, — прошипів йому у вухо Майкл Варус.

Золоте вістря пронизало Джейсона наскрізь, прорізавши спереду його футболку.

Він впав навколішки. Наче з іншого кінця світу пролунав крик Пайпер. Тіло стало невагомим, голова захиталась — Джейсона наче заринули у солону воду.

Пайпер кинулась до нього. Джейсон погано усвідомлював, що відбувається, але побачив, як її меч промайнув над його головою і з металевим дзвоном зіткнувся з бронею Майкла Варуса.

Холодний порив вітру здійняв волосся на Джейсоновій потилиці. Посипався пил — і камінням покотився порожній шолом легіонера. Лихий напівбог покинув світ живих... але залишив по собі невитравний слід.

— Джейсоне!

Джейсон почав падати на бік, але Пайпер підхопила його за плечі. Він насилу придушив крик, коли вона витягнула меч з його спини. Потім вона опустила його на землю і підклала під голову каміння.

До них підбігла Аннабет. На її шиї був кепський поріз.

— Боги! — Аннабет витріщилась на рану у Джейсоновому животі. — О боги.

— Дякую, — простогнав Джейсон. — А я вже злякався, що там усе зовсім кепсько.

Його руки і ноги закололо. Тіло переходило у критичний стан, переганяючи усю кров до грудей. Біль була навдивовижу тупою, але крізь сорочку сочилася кров. Рана димилась. Джейсон був певен, що колоті рани не димляться.

— Усе буде гаразд. — Пайпер промовила слова, наче наказ. Її тон заспокоїв його дихання. — Аннабет, амброзія!

Аннабет засмикалась.

— Так. Так, зараз.

Вона попорпалася у сумці з припасами і розгорнула шматочок божої їжі.

— Треба зупинити кровотечу. — Пайпер кинджалом відрізала клапоть тканини від поли своєї сукні та розірвала його на бинти.

«Коли вона навчилась надавати першу допомогу?» — подумав Джейсон, ледве щось тямлячи від болю. Пайпер почала перев’язувати йому рани на спині та животі, а Аннабет тим часом заштовхувала йому до рота шматочки амброзії.

Руки Аннабет тремтіли. Джейсонові це здалось дещо дивним. Вона крізь стільки всього пройшла, але нервувала, тоді як Пайпер поводилась так спокійно. І тоді він збагнув, що Аннабет могла дозволити собі хвилюватись. Пайпер не могла. Вона була цілковито зосереджена на тому, аби врятувати його.

Аннабет згодувала йому ще один шматочок.

— Джейсоне, мені... мені шкода. Шкода, що так вийшло з твоєю мамою. Але, те що ти зробив... це було дуже хоробро.

Джейсон намагався не заплющувати очі. Але щоразу, коли заплющував, бачив, як розчиняється привид мами.

— Це була не вона, — вимовив він. — Принаймні, не та її частина, яку можна було врятувати. Я не мав вибору.

Аннабет зітхнула з тремтінням.

— Мабуть... але мій друг, Лука. Його мама... з ним сталося щось схоже. Він не зміг зробити правильний вибір.

Її голос надломився. Джейсон не багато знав про минуле Аннабет, але помітив схвильований погляд Пайпер.

— Я зробила усе, що могла, — промовила його дівчина. — Кров не зупиняється. І дим. Я не розумію.

— Імперське золото, — тремтливим голосом промовила Аннабет. — Воно згубне для напівбогів. Рано чи пізно...

— Усе буде гаразд, — наполегливо випалила Пайпер. — Треба віднести його на корабель.

— Я не так уже й погано почуваюсь, — промовив Джейсон. І це була правда. Амброзія прояснила думки. Тепло повільно поверталось до кінцівок. — Я можу летіти...

Джейсон підвівся. Усе в очах позеленіло.

— А може, й ні...

Він почав хилитись на бік, але Пайпер упіймала його за плечі.

— Тихо, Спаркі. Треба зв’язатись з «Арго II», попросити підтримку.

— Ти давно не називала мене Спаркі.

Пайпер поцілувала його чоло.

— Не залишай мене — і я тебе ще не так назву.

Аннабет оглянула руїни. Чарівна завіса зникла і залишила по собі тільки обрушені стіни та риті ями.