Рик Риордан – Кров Олімпу (страница 59)
Він летів приблизно за двадцять футів ліворуч від неї на темному пегасі Піраті.
— Облогові знаряддя, — відповіла Рейна. — Якщо підлетимо ближче, нас зіб’ють.
— На такій висоті?
Праворуч загорланив Хедж на спині свого коня Ґвідо:
— Це онагри, малий! Ці штуки б’ють вище за Брюса Лі!
— Пане Пегасе, — промовила Рейна, опустивши долоню на шию жеребця, — нам потрібне безпечне місце для посадки.
Пегас її зрозумів. Він повернув ліворуч. Решта летючих коней полетіли за ним: Пірат, Ґвідо та шість інших, які тягнули Афіну Парфенос на канатах.
Поки вони огинали західні кордони табору, Рейна оглянула місцевість. Загони легіону вишикувалися біля підніжжя східних пагорбів, готові напасти на світанку. За ними стояли онагри: нещільним півколом з проміжком у триста ярдів одне між одним. Судячи з розміру машин, Октавіан збирався знищити в долині все живе.
Але цим загроза не обмежувалась. Уздовж флангів легіону стояли таборами сотні ауксиліаріїв. Рейна погано бачила в темряві, але розгледіла принаймні одне плем'я диких кентаврів та армію кінокефалів — собакоголових людей, які перебували в хиткому перемир’ї з легіоном останні кілька століть. Римлян оточували ненадійні союзники, які значно перевершували їх кількісно.
— Там. — Ніко вказав на затоку Лонг-Айленд, де за чверть милі від берега поблискували вогні величезної яхти. — Ми можемо приземлитися на борту того корабля. Греки контролюють море.
Рейна сумнівалась, що греки у кращому настрої, ніж римляни, але Пегасові пропозиція сподобалась. Він повернув до темних вод затоки.
Яхта була щонайменше сто футів завдовжки. На носі виділялись червоною фарбою слова:
Рейна не бачила команди. Вона припускала, що це звичайне смертне судно, що встало на якір на ніч, але якщо вона помиляється і це пастка...
— Кращого варіанта немає, — промовив Ніко. — Коні втомились. Їм треба відпочити.
Вона неохоче кивнула.
— Гаразд.
Пегас з Ґвідо та Піратом приземлилися на баку. Шість інших коней обережно поставили Афіну Парфенос на майданчик, а потім опустились самі. Зі своїми тросами та упряжжю вони походили на карусельних тварин.
Так само як і два дні тому, коли вони вперше зустрілись, Рейна спішилась і вклонилась перед Пегасом.
— Дякую, ваша величносте!
Пегас розкрив крила і схилив голову.
Навіть тепер, облетівши на безсмертному коні половину Східного узбережжя, Рейна насилу вірила, що він дозволив їй сісти на свою спину.
Рейна завжди уявляла Пегаса білосніжним і з крилами, наче у голуба. Але його шкіра виявилася яскраво-брунатною, з червоними та золотими плямами навколо морди — які, за заявою Хеджа, залишилися на жеребці, коли він вийшов з крові та іхору своєї обезголовленої матері Медузи. Пегасові крила мали такий самий окрас, як в орлів — золотий, білий, брунатний і рудий, — що надавало йому значно більшої привабливості та величі, ніж надавав би чистий білий колір. Пегас був кольору всіх коней, чим представляв усіх своїх нащадків.
Повелитель Пегас заіржав.
Хедж підбіг перекладати.
— Пегас каже, що йому треба йти, поки не почалась стрілянина. Його життєва сила поєднана з усіма пегасами, тож якщо його поранять, усі крилаті коні відчують біль. Саме тому він рідко показується. Не хоче, щоб через нього страждали інші. Він попросив решту коней залишитись і допомогти нам закінчити місію.
— Розумію, — промовила Рейна. — Дякую.
Пегас м’яко реготнув.
Очі Хеджа округлились. Він придушив схлип, а потім витягнув з рюкзака носовичок і протер очі.
— Тренере? — занепокоєно запитав Ніко. — Що сказав Пегас?
— Він... він сказав, що прилетів особисто не через моє повідомлення. — Хедж повернувся до Рейни. — Він зробив це через тебе. Він здатен відчувати почуття всіх крилатих коней і стежив за вашою дружбою зі Сципіо. Він каже, що ніколи ще не був такий зворушений співчуттям напівбога до крилатого коня. Він дарує тобі звання Друга Коней. Це велика честь.
У Рейни закололо в очах. Вона нахилила голову.
— Дякую, повелителю!
Пегас ударив копитом по палубі — і решта крилатих коней іржанням віддали йому честь. Батько всіх коней здійнявся над кораблем і ринув у ніч.
Хедж приголомшено витріщався у хмари.
— Пегас не показувався впродовж століть. — Він поплескав Рейну по спині. — Ти молодець, римлянко.
Рейна була іншої думки. Хіба те, що вона змусила Сципіо знести стільки страждань, заслуговувало на пошану? Дівчина насилу прогнала почуття провини.
— Ніко, треба оглянути корабель, — промовила вона. — Якщо на борту хтось є...
— Вже зроблено. — Ніко погладив Пірата по морді. — Я відчуваю двох сплячих смертних у головній каюті. Більше нікого. Я не дитя Гіпноса, але, як міг, подбав про їхній сон. Вони міцно спатимуть навіть після світанку.
Рейна намагалась не витріщатись на нього. За останні дні він став помітно сильнішим. Хеджева природна магія повернула його з того світу. Рейна бачила, як Ніко робив вражаючі речі, але управляти снами... він завжди був на це здатен?
Тренер Хедж нетерпляче потер долоні.
— То коли на берег? На мене дружина чекає!
Рейна оглянула обрій. Біля берега патрулювала грецька трирема, але вона, здавалось, не помітила їхнього прибуття. Ніхто не здіймав тривогу. Ніхто не ходив по пляжу.
Рейна помітила у місячному сяйві срібний проблиск, приблизно за півмилі на захід. До них нісся чорний моторний човен із вимкненими передніми фарами. «Будь ласка, нехай це смертні», — подумала Рейна. Човен наблизився, і претор стиснула руку на піхвах меча. На носі човна виблискував лавровий вінець з літерами «SPQR».
— Легіон надіслав зустріти нас.
Ніко простежив за її поглядом.
— Я гадав, у римлян немає морського флоту.
— Не було. Вочевидь, заповзятливості в Октавіана навіть більше, ніж я уявляла.
— Ну то й нападімо! — промовив Хедж. — Коли я так близько, мене вже ніхто не зупинить.
Рейна нарахувала у човні трьох пасажирів. Двоє були у чорних шоломах, але дівчина впізнала клиновидне обличчя та кремезні плечі над штурвалом: Майкл Кагейл.
— Спробуємо домовитись, — вирішила Рейна. — Той хлопчина — права рука Октавіана, але він хороший легіонер. Я зможу його переконати.
Вітер розкидав темне волосся Ніко по його обличчю.
— Але якщо ти помиляєшся...
Чорний човен вповільнився і порівнявся з яхтою.
— Рейно! — вигукнув Майкл. — У мене наказ заарештувати тебе та конфіскувати статую. Я піднімаюсь на борт з двома центуріонами. Я хотів би уникнути кровопролиття.
Рейна намагалася заспокоїти свої тремтячі ноги.
— Піднімайся на борт, Майкле! — Вона повернулась до Ніко і тренера. — Якщо я помиляюсь, будьте напоготові. Майкла Кагейла нелегко перемогти.
Майкл не вбрався до бою. На ньому були лише пурпурова табірна футболка, джинси та кросівки. Зброї Рейна теж не бачила, але це не заспокоювало. Майклові руки були товстими, наче мостові балки, а обличчя виказувало не більше привітності, ніж цегляна стіна. Витатуйований голуб на передпліччі більше походив на орла.
Очі хлопця похмуро блиснули, коли він оглянув палубу: Афіна Парфенос, прив’язана до упряжки пегасів, Ніко з оголеним стигійським мечем, тренер Хедж із бейсбольною биткою.
Майкла супроводжували Ліла з Четвертої Когорти та Дакота з П’ятої. Дивний вибір... Ліла, дочка Церери, не славилась агресивністю. Вона, навпаки, була дуже розважливою. А Дакота... Рейна не вірила, що син Бахуса, найдобродушніший з-поміж усіх офіцерів, пристав на бік Октавіана.
— Рейно Рамірез-Ареллано, — вимовив Майкл так, наче читав із сувою, — колишній преторе...
— Я досі претор, — виправила Рейна. — Хіба що мене посунули одностайним рішенням сенату. Було таке?
Майкл важко зітхнув. Здавалось, що він неохоче виконує доручення.
— У мене наказ заарештувати тебе й утримувати до суду.
— Чий наказ?
— Ти знаєш чий...