Рик Риордан – Кров Олімпу (страница 60)
— Які звинувачення?
— Слухай, Рейно, — Майкл потер долонею чоло, так наче це могло прогнати його біди. — Мені це подобається не більше, ніж тобі. Але наказ є наказ.
— Неправомірний наказ.
— Сперечатися запізно. Октавіан наділив себе надзвичайними повноваженнями. Легіон за ним.
— Це правда? — Вона звернулась очима до Ліли з Дакотою.
Ліла відвела очі. Дакота кліпнув очима, так наче намагався передати Рейні безмовне повідомлення, та сказати напевно було важко. Він міг сіпатися і від того, що просто напився «Кул-Ейду».
— Ми на війні, — промовив Майкл. — Треба триматись своїх. Дакоту і Лілу не назвеш найзавзятішими прихильниками Октавіана, але він дав їм останню змогу виправитись. Якщо вони допоможуть мені доставити тебе — бажано живою, але за потреби мертвою,— то не втратять звання і доведуть свою вірність йому.
— Октавіану, — зазначила Рейна. — Не легіону.
Майкл скинув долоні, що були не значно меншими за бейсбольні рукавиці.
— Римлянам негоже пливти проти течії. В Октавіана є план, і хороший план. На світанку онагри знищать грецький табір без жодної римської жертви. Боги зціляться.
Ніко втрутився в розмову.
— І ви переб’єте половину усіх напівбогів у світі, половину олімпійського спадку, щоб
Майкл насупив брови.
— Посланець Плутона, син Аїда... ким би ти там себе не називав, тебе обвинувачують у шпигунстві. У мене наказ привести тебе на страту.
— Можеш спробувати, — холодно промовив Ніко. їхня суперечка мала настільки безглуздий вигляд, що когось могла і насмішити. Ніко був на кілька років молодшим, на півфута нижчим і на п’ятдесят фунтів легшим, але Майкл не зробив ані кроку. На його шиї запульсували вени.
Дакота прокашлявся.
— Е-е... Рейно... ходімо з миром. Будь ласка. Якось усе владнаємо. — Він безперечно їй підморгував.
— Гаразд, годі балачок. — Тренер Хедж зміряв очима Майкла Кагейла. — Я розберусь із цим жартівником. Мав справу і з більшими здорованями.
Майкл презирливо посміхнувся.
Не сумніваюсь, що ти — хоробрий фавн, але...
— Сатир!
Тренер Хедж стрибнув на центуріона. Він щосили обрушив на Майкла свою битку, але той просто впіймав її та висмикнув із тренерських рук. Майкл зламав битку об коліно і відштовхнув тренера, але з очевидним наміром не завдати йому шкоди.
— Ну все! — заревів Хедж. — Тепер я дуже злий!
— Тренере, — застерегла Рейна, — Майкл
З-за лівого борту, десь з рівня води, залунав крик:
— Кагейл! Чого так довго?
Майкл сіпнувся.
— Октавіане?
— Авжеж, це я! — прокричав голос з темряви. — Мені набридло чекати, поки ти возився з дорученням! Я піднімаюсь на борт. Усім опустити зброю!
Майкл нахмурився.
— Е-е? Усім? Навіть нам?
— Не все на світі можна вирішити мечем або кулаком, кремезний ти йолопе! Я впораюсь з цими мерзотними грекусами!
У Майкла, здавалось, були сумніви щодо цього, але він повернувся до Діли з Дакотою і вказав жестом опустити зброю на палубу.
Рейна поглянула на Ніко. Октавіанова поява, безумовно, викликала підозру. Ну не міг він наразити себе на безпеку і прийти сюди особисто. І, безперечно, не став би наказувати власним офіцерам позбутися зброї. Та внутрішнє чуття підказувало Рейні, що ця дивна ситуація їм на руку. Вона кинула зброю на підлогу. Ніко зробив так само.
— Усі кинули зброю! — вигукнув Майкл.
— Добре! — прогорланив Октавіан.
Над драбиною показалась темна постать, але вона була занадто великою, щоб належати Октавіану. Позаду неї залопотіла крилами постать менша — гарпія? Коли Рейна зрозуміла, що відбувається, циклоп, двома величезними кроками, вже перетнув палубу. Він стукнув Майкла по потилиці. Центуріон звалився додолу, наче мішок з камінням. Дакота і Ліла стривожено відсахнулись.
Гарпія здійнялась на дах корабельної рубки. У місячному сяйві її пір’я скидалось кольором на висохлу кров.
— Сильний, — промовила Елла, колупаючи пір’я. — Хлопець Елли сильніший за римлян!
— Друзі! — загримів Тайсон. Однією рукою він притиснув до себе Рейну, іншою — Хеджа з Ніко. — Ми прийшли врятувати вас. Ура нам!
XXXVIII Рейна
Рейна ніколи ще так не раділа циклопу, принаймні поки Тайсон не опустив їх і не погримав до Ліли з Дакотою.
— Погані римляни!
— Стій, Тайсоне! — випалила Рейна. — Не кривдь їх!
Тайсон нахмурився. Він був замалим як на циклопа, безумовно досі дитя — трошки вище шести футів, з кошлатим брунатним волоссям, укритим кіркою від солоної води, та єдиним великим оком кольору кленового сиропу. На ньому були лише плавки та фланелева сорочка від піжами, наче він не зміг визначитися: хоче плавати чи спати. З рота сильно тхнуло арахісовим маслом.
— Вони не погані? — запитав циклоп.
— Ні, — відповіла Рейна. — Вони виконували поганий наказ. Гадаю, вони шкодують про це. Так
Дакота швидко здійняв руки, так наче був Суперменом, що збирався злетіти в небо.
— Рейно, я намагався тобі натякнути! Ми з Лілою збирались пристати на твій бік і допомогти впоратись з Майклом.
— Саме так! — Ліла ледве не перекинулась через перила. — Але перш ніж з’явилась нагода, циклоп зробив усе за нас!
Тренер Хедж фиркнув.
— Щось не віриться!
Тайсон чхнув.
— Перепрошую. Козляча шерсть. Засвербіло в носі. Ми довіряємо римлянам?
— Я довіряю, — промовила Рейна. — Дакото, Ліло, ви знаєте про нашу місію?
Ліла кивнула.
— Ти хочеш повернути статую грекам і спокути цим римські гріхи. Ми хочемо допомогти.
— Так. — Дакота несамовито закивав. — Дегіон важко назвати дружним, хай там що б не казав Майкл. Ми не довіряємо усім цим ауксіліям, яких зібрав Октавіан.
Ніко гірко розсміявся.
— Дещо запізно для сумнівів. Ви в оточенні. Щойно Табір Напівкровок паде, ці
— І що нам робити? — запитав Дакота. — У нас не більше години до світанку.
— П’ять п’ятдесят два, — промовила Елла з даху рубки. — Світанок, Східне узбережжя, перше серпня. «Довідник з воєнно-морської метеорології». Одна година і дванадцять хвилин — це більше за одну годину.
Дакотине око сіпнулось.
— Визнаю помилку.
Тренер Хедж поглянув на Тайсона.